Конституція США 1787 року ( розробка, зміст, оцінка ) → Дипломна робота
Принцип верховенства федерального права – Конституції, законів і договорів Сполучених Штатів Америки – по відношенню до правових постанов окремих штатів, для делегатів конвенту було аксіомою. Розуміючи, що без конституційного закріплення ідеї верховенства федерального права міцного об'єднання не створити, вони внесли у Конституцію положення, яке вважається наріжним каменем американського федералізму. Згідно з цим положенням Конституція і закони Сполучених Штатів є верховним правом країни, якого повинні дотримуватися у всіх штатах, незважаючи на те, що право штатів може суперечити їм. Це положення основного закону не тільки закріпило пріоритет федерального права, але і стало обґрунтуванням конституційного нагляду, що здійснювався Верховним судом США. [ 3 ; с. 342 ]
„Батьки-засновники" намагалися надати Конституції особливу стійкість, прагнули запобігти такому явищу як часта зміна статей Основного закону. Тому, щоб надати Конституції певної жорсткості, у неї була включена відповідна стаття, згідно з якою, якщо дві третини членів Конгресу будуть вважати за необхідне, то Конгрес може пропонувати поправки до діючої Конституції, однак, ці поправки будуть мати юридичну силу тільки після їх ратифікації зборами трьох чвертей штатів. Знаючи, як було важко добитися ратифікації Конституції, стає очевидним, що її автори доклали зусиль для того, щоб текст їхнього творіння якомога довше був убезпечений від будь-яких змін. Таким чином, закріплений складний, відмінний від звичайної законодавчої процедури, порядок прийняття поправок до Конституції. „Батьки-засновники" хотіли, щоб прийнятий ними Основний закон був міцною структурою, що не піддається впливам кон'юнктурних політичних ситуацій. Це зовсім не означало, що вони оберігали свою розробку від яких-небудь змін, необхідність в яких повинна була б виникнути. Однак, вони подбали про те, щоб встановити процедуру, яка оберігала від випадковостей.
Жорсткість американської Конституції була абсолютно новою якістю буржуазного конституціоналізму, що розвивався. Наділяючи Основний закон жорсткістю, батьки-засновники не підозрювали, що ця якість у наступні роки стане взірцем практично для всіх писаних буржуазних конституцій. Ідея особливого порядку зміни писаної конституції, її жорсткості порівняно із звичайними законодавчими актами, виникла на американському ґрунті і була виключно американською за своїм походженням. У період між прийняттям Декларації незалежності і скликанням конституційного конвенту у конституціях восьми штатів були включені статті про порядок прийняття поправок. Таке положення містилося і в Статтях Конфедерації. Тому така теза у змісті Конституції США спиралася на досить солідний історичний досвід, засновники лишень узагальнили його. Необхідність особливого порядку зміни Конституції виводилася із теорії народного суверенітету, яка була на той час досить популярна серед американців. Згідно з цією теорією, тільки народ володів установчою владою і тільки він міг змінювати і ревізувати Основний закон, який він прийняв. Із цього робиться висновок, що Конституція як плід установчої влади народу, повинна змінюватися і доповнюватися в порядку, відмінному від того, у відповідності з яким приймаються закони. Однак, це теоретичне посилання насправді приховувало бажання правлячих класів стабілізувати Основний закон буржуазної республіки і увіковічнити закріплений ними державний устрій.
Щодо принципу розподілу влади – одного з найстаріших політико-правових принципів, то він був запозичений американськими колоністами у англійців, а згодом збагачений як французькою політичною думкою, так і американським досвідом. Відомий американський дослідник Г. Аптекер з цього приводу зауважує, що як в конституціях окремих штатів, так і в Статтях Конфедерації, а пізніше і в Конституції Сполучених Штатів Америки, був втілений ряд великих принципів, ціль яких зводилася до того, щоб гарантувати значну степінь народного суверенітету і не допустити росту тиранії. Серед них чи не найбільша увага приділяється принципу розподілу влади. Розподіл законодавчої, виконавчої і судової сфер державного управління перешкоджає зосередженню влади і тим самим не допускає росту тиранії. [ 1 ; с. 166 ]
Принцип розподілу влади з моменту появи на американському ґрунті пройшов довгий і складний шлях розвитку. Спочатку, в колоніальний період, це був політичний принцип, який фактично став лозунгом у боротьбі проти британського колоніального гніту. Після проголошення незалежності він набуває рис конституційного принципу і знаходить своє практичне втілення в основних законах тринадцяти незалежних штатів. Розробники Конституції поклали в основу організації, компетенції і взаємодії вищих органів державної влади – конгресу, президента і Верховного суду – свій власний, американський, варіант розподілу влади, трансформований потім у систему стримувань і противаг. Слід особливо підкреслити, що вони ніколи не думали про створення трьох повністю незалежних одна від одної влад, тобто про створення певного практично нездійсненного троєвладдя. „Батьки-засновники" знали, що влада єдина, і знали кому вона належить. Вони створили механізм, що складався із трьох зв'язаних системними відношеннями органів, які вважалися відповідно носіями законодавчої, виконавчої і судової влади, при цьому неодноразово висловлювалася думка, що саме дерево влади єдине. Як американська Конституція, так й інституціоналізована нею на базі принципу розподілу влади система стримувань і противаг виражали дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі. [ 8 ; с. 41 ]
Творці Конституції були глибоко переконані в тому, що для надійної охорони суспільства від можливої тиранії єдина федеральна влада повинна бути розділена між трьома її гілками. Горизонтальний розподіл повноважень доповнювався вертикальним – між федеральним урядом і органами влади у штатах на місцях.
Всі три види влади у американській системі мають різні джерела формування. Носій законодавчої влади – Конгрес – складається із двох палат: палата представників обирається населенням, тобто виборчим корпусом, сенат – легіслатурами штатів. Носій виконавчої влади – президент обирається шляхом опосередкованих виборів – колегією вибірників, які у свою чергу обираються населенням. Носій судової влади – Верховний суд, формується спільно президентом і сенатом. Органи державної влади, за Конституцією, мають різні строки повноважень. Палата представників обирається строком на два роки, Сенат кожні два роки обновлюється на одну третину, президент обирається на чотири роки, а члени Верховного суду та інші федеральні судді займають свої посади доки ведуть себе бездоганно, тобто – довічно.