Конституція США 1787 року ( розробка, зміст, оцінка ) → Дипломна робота
Згідно з Конституцією, Президентом Сполучених Штатів ставала особа, яка отримала найбільшу кількість голосів і ця кількість повинна перевищувати половину голосів всього числа вибірників. Якщо ніхто із кандидатів не отримає абсолютної більшості голосів вибірників, президент обирається палатою представників. Але у випадку не обрання його й таким способом, функції президента приймає на себе віце-президент, який отримав більшість голосів вибірників. Якщо ж останні не віддадуть перевагу жодному із кандидатів, то питання про обрання президента вирішується у палаті представників, члени якої голосують за одного з трьох кандидатів, які отримали більшість голосів вибірників. Обраний президент займає свою посаду на протязі чотирьох років, так, як і обраний разом з ним на такий же термін віце-президент.
Для особи, яка прагне балотуватися на посаду президента країни Конституцією встановлені певні виборчі цензи. Так, Президентом США може стати лише громадянин Сполучених Штатів, при чому за народженням, а не такий, що був натуралізований. Він також повинен досягти 35-річного віку і проживати у США не менше 14 років. Президент і віце-президент не можуть бути жителями одного й того ж штату. Як стверджує Забігайло В. К., за традицією, що зберігалася аж до обрання в 1960 році на пост президента Дж. Кеннеді, цю посаду займали виключно особи, чиї предки жили в Америці ще до проголошення Незалежності Сполучених Штатів. [ 21 ; с. 37 ]
Президент, як сказано в Конституції, повинен забезпечувати точне виконання законів. Саме задля цієї відповідальної функції він й очолює виконавчу гілку влади – величезну організацію, що тепер налічує кілька мільйонів працівників – і на додаток має ще важливі законодавчі та юридичні повноваження. У світі знайдеться мало посад, які давали б одній особі такі широкі повноваження, як посада Президента Сполучених Штатів Америки. [ 8 ; с. 56 ]
Незважаючи на конституційне положення про те, що всі повноваження законодавчої влади надаються Конгресу, президент відіграє вельми важливу законодавчу роль, він може накласти вето на будь-який законопроект, що схвалений Конгресом. Якщо тільки обидві палати двома третинами голосів кожна, не скасують це вето, відхилений президентом законопроект так і не стане законом. Багато з тих законів, що їх приймає Конгрес, породжуються з ініціативи Президента. У своєму щорічному посланні, а також у спеціальних зверненнях до Конгресу, президент може пропонувати такі законопроекти, які йому видаються важливими. Якщо Конгрес припинить свої засідання, так і не розглянувши пропозицій Президента, той має право зібрати конгресменів на
спеціальну сесію.
У межах виконавчої гілки влади президент має широкі повноваження у керуванні загальнонаціональними справами й діями федерального уряду. Президент може видавати постанови, накази, інструкції, які іменуються указами і є обов'язковими для виконання федеральними органами. Як голова виконавчої влади, президент має право вимагати від керівників кожного департаменту міркування з питань, що відносяться до його компетенції.
Як головнокомандувач збройних сил Сполучених Штатів, президент здійснює керівництво армією флотом та народною міліцією. Президент може давати відстрочку виконанню вироків, а також має право помилування за злочини проти Сполучених Штатів, за виключенням засудження в порядку імпічменту.
Серед конституційних повноважень президента є право призначати на ключові посади. Призначувані президентом федеральні судді, включаючи членів Верховного суду, підлягають затвердженню в сенаті. Конституція надала президенту право періодично представляти Конгресу відомості про стан об'єднання. Останні містять програму дій виконавчої влади з тих питань, які вимагають розгляду законодавчої влади.
Важливими повноваженнями володіє президент і в області зовнішньої політики, зокрема, за порадою та згодою Сенату укладати міжнародні договори, за умови їх схвалення двома третинами присутніх сенаторів. Згідно із Конституцією США, президент серед федеральних урядовців несе найбільшу відповідальність за розвиток зв'язків Сполучених Штатів з іноземними державами. Президент призначає послів, посланників і консулів та приймає іноземних послів, інших державних діячів. Президент також користується правом заміщати всі вакансії, які відкриваються в період між сесіями Сенату, надаючи посадові повноваження на термін до закінчення його найближчої сесії.
Порівняно з Конгресом, повноваження президента можуть здаватися досить скромними. Однак, насправді виконавча влада президента являється основним важелем, що приводить в рух усю систему державних органів, побудованих на принципі розподілу влади, тому президент здійснює вирішальний вплив на всі сторони життя американського суспільства.[ 21; с. 39]
Зосередження в руках президента реальних повноважень глави держави і уряду зробили Сполучені Штати Америки республікою із президентською формою правління. Однією з її важливих умов є обрання президента населенням країни на основі складної процедури двоступеневих виборів і формування уряду безпосередньо самим президентом без участі конгресу. В силу цього президент не несе відповідальності перед конгресом, але і не може його розпустити, як це має місце у взаємовідносинах глави уряду і парламенту в буржуазних державах із парламентською формою правління. В свою чергу, конгрес не може винести вотум недовіри президенту, таким чином взаємовідносини між ними характеризуються певним ступенем незалежності.
Пануюча роль президента у політичній системі Сполучених Штатів Америки відповідає інтересам американської буржуазії, зацікавленої в тому, щоб виконавча влада була спроможна ефективно втілювати в життя федеральні закони, що забезпечують захист та безперешкодне функціонування капіталістичної суспільно-політичної системи і заснованого на ній буржуазного правопорядку. В той же час влада президента не має всеохоплюючого характеру. Повноваження президента і конгресу, як головних учасників законодавчого процесу, взаємно урівноважують один одного, що має велике значення для підтримання відповідного балансу сил у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою владою. Однак, незважаючи на те, що президент і конгрес володіють низкою врівноважуючих один одного конституційних повноважень, у реальній дійсності їм нерідко буває складно контролювати один одного. [ 19 ; с. 16 ]
Так, наприклад, президент, будучи першою особою при визначенні і втіленні в життя зовнішньої політики країни, може вести переговори про укладення міжнародного договору, але не має можливості примусити сенат дати згоду на його ратифікацію. Сенат може прийняти резолюцію, у якій міститься рекомендація президенту укласти міжнародний договір, але він не може примусити його зробити це. Президент може звернутися до Конгресу із проханням про надання йому повноважень і фондів, необхідних для реалізації певної програми, але він не в змозі примусити Конгрес виділити їх, і навпаки, Конгрес має право наділити президента рядом спеціальних повноважень і виділити йому фонди на визначені цілі, які він не просив, але не може примусити виконавчу владу використати їх.