Загрузка...
За впровадження стратегій формується чітке усвідомлення того, що має бути зроблено, коли та хто має це зробити; виявляються та усуваються перешкоди втіленню в життя нових рішень; здійснюється формативне та підсумкове оцінювання досягнення стратегічних цілей; зберігаються основні риси ухвалених стратегій та прогнозуються моменти їх перегляду; створюється новий організаційний контекст забезпечення результативних змін, створюються програми і плани на середньострокову та короткострокову перспективу, визначаються видатки, зокрема затвердження обсягів асигнувань, фінансування розробки програм і планів та контроль використання бюджетних коштів.
Що стосується механізму розробки та реалізації державних цільових програм, то він визначений в [25], а його специфіку для сфери оборони та військового будівництва враховано у вже згаданих Законі "Про організацію оборонного планування" та Постанові Кабінету Міністрів "Порядок організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового будівництва".
Забезпечення впровадження стратегій (програм, планів) необхідними фінансовими та іншими ресурсами має вирішальне значення. Складність використання бюджетів у плануванні частково зумовлена політичним контекстом, в якому відбувається складання бюджетів. Це значною мірою обумовлює їхню короткостроковість, обмеженість, орієнтованість насамперед на звітність замість того, щоб бути довгостроковими, комплексними, інноваційними й орієнтованими на досягнення масштабних цілей [13].Політична сутність бюджетів особливо чітко простежується у державному секторі, де ці бюджети відбивають результати політичної боротьби за державні кошти, у тому числі між складовими сектору безпеки. З метою зменшення політичного тиску на бюджетний процес та лобіювання корпоративних інтересів він має бути максимально відкритим та прозорим для суспільства та враховувати специфіку вирішення проблем у сфері національної безпеки, об'єктивним та ефективним, а тому має будуватися на базі сучасних методів, підходів, методик, механізмів фінансування стратегічного планування у сфері національної безпеки, сприяти здійсненню ефективного демократичного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави.
В Україні питання бюджетного процесу визначені в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах, які потребують свого вдосконалення з метою збільшення їхньої ефективності, відкритості та прозорості. Усунення конкуренції за бюджетні кошти у секторі безпеки, координування його складових та формування єдиної позиції щодо його фінансування покладено на Раду національної безпеки та оборони України, а також на Державну комісію з питань реформування Збройних Сил України, інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу. Але недостатня узгодженість між собою таких, наприклад, програмних документів, як Державна програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року, Державна цільова програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на період до 2009 року, Державна програма розвитку озброєння та військової техніки на період до 2015 року та Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006—2011 роки, суттєві розбіжності між запланованим та отриманим фінансуванням на їхню реалізацію вказують на недостатню ефективність та впливовість зазначених інституцій на процеси планування, програмування та бюджетування у сфері забезпечення національної безпеки держави та на необхідність розроблення та впровадження механізмів стратегічного планування та управління.
Прірва між плануванням та складанням бюджету обумовлена також принциповими відмінностями між двома видами планування: задля контролю за результатами роботи і задля дій. Так, планування задля контролю за результатами роботи складається з бюджетів та завдань, здійснюється на регулярній основі кількісними методами, спрямоване на отримання загального результату роботи (сукупного наслідку багатьох дій) і не пов'язане з формуванням стратегій. Планування дій складається зі стратегій та програм і значно менше пов'язано з кількісними методами. Проблема полягає в можливості об'єднання цих процедур. Саме для її вирішення у США свого часу було розроблено й впроваджено "систему планування, програмування та розробки бюджету" (ППРБ) для Міністерства оборони. Сутність даної системи полягає в трансформації програмних положень "Національної воєнної стратегії США" у статті бюджету Міністерства оборони. На останній, третій, фазі цієї системи — "розробка бюджету" — має здійснюватися перехід від перспективної програми Міністерства оборони до конкретного плану фінансування та підготовки бюджетного замовлення Міністерства. Але значна трудомісткість ППРБ [24] в умовах постійних динамічних змін геополітичної, геоекономічної та воєнно-політичної ситуації, що обмежує можливості ефективного застосування цієї системи, обумовила розробку та впровадження на її основі сучаснішої "системи планування, програмування, розробки та виконання бюджету" (ППРІБ). Нині в окремих складових сектору безпеки України застосовуються лише деякі елементи системи ППРІБ.
Процес впровадження стратегій та інших стратегічних документів передбачає також етап їх перегляду та коригування [13, 22]. Необхідність цього етапу обумовлена передусім високою динамікою процесів, що відбуваються у сфері забезпечення національної безпеки, й значним рівнем невизначеності за розробки відповідних стратегічних документів. Тому деякі стратегії треба підкріпити відповідними ресурсами, суттєво змінити або припинити. При цьому відокремлюють планові зміни, пов'язані з завершенням термінів дії попередніх стратегічних документів, і вимушені позапланові зміни, причиною яких може бути насамперед поява нових потенційних непередбачуваних загроз (ризиків, викликів) або реалізація останніх, як це сталося, наприклад, після вересня 2001 року.
Терміни дії стратегій, як правило, є компромісом між бажанням керівництва держави утримати їх без будь-яких кардинальних змін в довгостроковій перспективі та рівнем їх відповідності реальному стану та динаміки змін процесів у цій сфері протягом їхньої дії. Останнє значною мірою визначається якістю їх розробки. Часто початок та термін дії цих документів прив'язують до президентських термінів (прем'єр-міністра) країни [9, 24]. В Україні часові межі дії різних стратегій не уніфіковано, відсутній єдиний підхід до механізмів стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки. Так, наприклад, Стратегія залучення міжнародної технічної допомоги на 2005—2007 роки чинна 3 роки, а Енергетична стратегія України на період до 2030 року — 25 років. У той же час згідно із Законом України "Про організацію оборонного планування" та Постановою Кабінету Міністрів України "Порядок організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового будівництва" такі документи, як Стратегічний оборонний бюлетень, Стратегія воєнної безпеки, Воєнна доктрина України, Концепція розвитку Воєнної організації держави та Державна програма розвитку Воєнної організації держави, законодавчі та інші нормативно-правові акти у сфері оборони і військового будівництва мають розроблятися (уточнюватися) під час довгострокового оборонного планування — невід'ємної складової стратегічного планування у цій сфері. Законом України "Про організацію оборонного планування" визначено що довгострокові плани (державні програми) у сфері оборони складаються терміном на 12 років, що не узгоджується з терміном, на який обирається Президент України, і суперечить рекомендаціям вчених [9, 13, 24], згідно з якими пропонується раз на чотири або п'ять років переглядати та модифікувати стратегії з урахуванням нового досвіду та умов.