ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів



Головна Література світова. Всесвітня (зарубіжна) література → Характер екзистенціалізму в романі А. Камю «Чума»

Реферат

на тему:

Характер екзистенціалізму в романіА. Камю "Чума"

В основі екзистенціалізму лежить поняття людського існування,буття - свого роду внутрішнього ядра особистості, що, на думку представників екзистенціалізму, зберігається лише тоді, коли людина втрачає всі свої суспільні значення й функції. Такий стан називається в екзистенціалізмі "граничною ситуацією"; найяскравіший і повний вид подібної ситуації - ситуація перед обличчям смерті.

Образи-символи чуми

Роман "Чума", написаний в 1947 році, став надзвичайно популярним і з тих пір був неодноразово переведений на багато мов. Зміст роману не вичерпується історією епідемії смертельної хвороби, що обрушилася на місто Оран в 194... році. Незважаючи на те, що написано історію епідемії досить правдоподібно, роман все-таки є чимось більшим. Назва роману, принаймні в ті роки, неминуче асоціювалася зі словосполученням "коричнева чума", і тому прийнято вважати, що "Чума" - алегорія Другої світової війни й французького Опору.

"А що таке, по суті, чума? - запитує на останніх сторінках роману один з постійних клієнтів доктора Ріє. - Те ж життя". Справді: вигадані жахи навали чуми на місто Оран ніяк не можуть зрівнятися зі страшними фактами Другої світової війни. Крім того, смертність 200-тисячного населення Орана коливається в районі трьохсот чоловік щодня, тобто - 0,15%. І це - у самий розпал "страшної" епідемії?! Так, кожне людське життя -неповторне, говорити про нього, використовуючи слово "відсоток" ,- цинічно, але не треба забувати, що в цьому випадку мова йде про літературний твір. Епідемія чуми - майстерна містифікація, у яку вірить читач роману. Все що відбувається в зачумленому місті не набагато страшніше звичайної реальності людського життя, у якій хвороби, страждання, смерть - скорботна доля живучих. Історичні відомості про епідемії чуми, з якими в різних місцях книги зіштовхується читач, перетворюють історію оранської епідемії чуми в сторінку історії людства. "За допомогою чуми я хочу передати обстановку задухи, від якої ми страждали, атмосферу небезпеки й вигнання, у якій ми жили тоді. Одночасно я хочу поширити це тлумачення на існування в цілому", - признавався Камю. Допускаючи таке тлумачення свого роману, порівнюючи людське життя з перебуванням у зачумленому місті, Камю поводиться як послідовний екзистенціаліст.

Сам характер епідемії чуми не суперечить такому трактуванню назви роману: хвороба нез'ясовно й зненацька поселяється в місті. Вона росте, поширюється, невпинно збирає свої криваві жнива, досягає піку, прилучивши до списку своїх жертв безневинну дитину, і відступає нарешті. І немає ніяких підстав стверджувати, що хвороба відступила під протистоянням людей, які намагалися боротися із хворобою, - вона зникла сама по собі, і ніхто не знає, чи настане "такий день, коли чума розбудить пацюків і пошле їх здихати на вулиці щасливого міста".

Як і у всій екзистенціальній філософії, смерть стала невід'ємною частиною життя героїв роману. Сам Камю у своєму есе "Міф про Сізіфа", написаному незадовго до "Чуми", визначав цю ситуацію як "абсурд". Поняття абсурду є однієї з фундаментальних категорій філософії Камю. Абсурд виникає із протиріччя між серйозним, цілеспрямованим характером людської активності й відчуттям нульового значення її кінцевого результату (смерть індивіда; більше того, досить ймовірне знищення всього людства).

Змоделювавши ситуацію людської трагедії, Камю спробував вказати й шлях подолання трагедії. "...Чума - насамперед книга про тих хто опирається, а не про тих, що здалися, книга про сенс існування, що відшукує посередині нісенітниці суще".

Кожний персонаж роману - це один з варіантів відповіді на питання про зміст і шляхи існування в безглуздому й жорстокому світі.

Існування й можливість буття

Місто Оран, розташоване у Франції. Місто страждає від крайностей погодних умов: улітку, висока температура змушує жителів ховатися від спеки за закритими ставнями. Ставні закриті так само, як люди міста закривають себе від сусідів. Головна риса кожної людини в Орані - індивідуалізм. Жителі міста рятуються від роз'єднаності тим, що живуть звичками, "вбивають останні дні життя, що їм залишилось прожити на карти, сидіння в кафе й на балаканину.

Можна було б стверджувати, що жителі Орана існують, тобто займають місце в неосмисленому, грубо речовинному світі. Вони відмовляються "бути" - перебувати в області сутностей, змістів. А оскільки сенс життя завжди підтримував і визначав різні соціальні й індивідуальні норми й цінності, то із втратою змісту всі вони занепадають і руйнуються: любов в Орані не має свого імені "за браком часу й здатності мислити", смерть, за словами автора хроніки, - некомфортабельна...

Навала чуми, ще не ставить жителів міста в "граничну" ситуацію. Але смерть, про неминучість якої намагаються згадувати як можна рідше, поселяється на вулицях міста. Робити вигляд, що нічого не відбувається, намагатися жити мріями про майбутнє - значить свідомо обманювати себе. Якщо раніше цей самообман давався без особливих зусиль, у силу звички або виховання, то з початком епідемії позиція незнання своєї долі стає чимраз страшнішим. Камю вірив в "цілющі" для людської свідомості можливості трагедії. Для нього важлива саме така, "гранична" ситуація між буттям і небуттям.

У якомусь змісті чума здатна допомогти жителям Орана прокинутися від сну безглуздості.

І все-таки пробудження дається нелегко. Коли лікарі міста збираються, щоб обговорити питання про додання чумі статусу епідемії, то вони всіляко уникають приймати які-небудь заяви на цей рахунок, тому що думають насамперед про те, які незручності це може принести їм особисто. Таке відношення до хвороби характерно для більшості жителів міста: чума приносить незручності всім. Проте, більшість оранців відмовляється визнати проблеми, які чуму принесла місту, загальними. Доти, поки чума повною мірою не виявила жителям міста своє страшне обличчя, багато хто намагалися продовжувати звичне життя, вважаючи виникаючі проблеми виключно приватною справою. Старий воротар у будинку доктора Ріє, наприклад, так і вмирає, продовжуючи вважати щурячі трупики своєю особистою проблемою. Для нього це всього лише виклик професійної гордості. Характерний лаконічний запис у блокноті, що зробив Тарру: "Сьогодні в місті зупинили трамвай, тому що виявили там дохлого пацюка, що незрозуміло звідки узявся. Дві-три жінки відразу вилізли. Пацюка викинули. Трамвай пішов далі".

Надалі, коли помилятися, щодо міста, яке осягло нещастя стає неможливо й міська влада виявляються змушеною оголосити місто закритим.

Перша реакція майже всіх людей - просто втекти. Хвороба - небезпечна річ, і тому спроба втечі цілком з'ясовна.

У числі тих, хто намагається покинути захоплений чумою місто - Рамбер. Рамбер - журналіст. Причини, по яких він збирається покинути місто, здаються досить вагомими, однак, виплутуватися з важких ситуацій - професійна звичка цього персонажа роману. Тому, можна стверджувати, що спроби Рамбера всіма правдами й неправдами знайти вихід із ситуації, що створилася, - несвідомі, і цілком передбачувані.

Більшість персонажів роману визнають природним бажання Рамбера, покинути місто. Справді, що робити людині в чужому місті, тим більше, якщо в нього є можливість простого людського щастя поза цим, ураженим смертельною хворобою світу?

Однак, день у день зіштовхуючись із учасниками боротьби проти смертельної хвороби, паризький журналіст починає відчувати, що якась невідома сила втягує його в спільну справу. Спочатку Рамбер пропонує свою допомогу в роботі санітарних дружин, тому що має у своєму розпорядженні час, очікуючи, коли втеча з міста стане можливою. Будучи цілеспрямованою й сильною натурою, журналіст найбільше цінує в людях сталість і вірність власним почуттям: "Тепер я знаю, що людина здатна на великі діяння. Але якщо при цьому вона не здатна на великі почуття, вона для мене не існує".

Він відчуває себе потрібним в тій ситуації що склалася в місті Рамбер в останній момент відмовляється від довго підготовлюваної й нарешті, що представилася можливості, втечі.

Автор роману зберіг досить тверезості для того, щоб показати, що епідемія не для всіх стає школою, де виховується почуття солідарності. Для багатьох оранців вона виявляється лише приводом взяти від життя якнайбільше.Визнаючи можливими й такими шляхами людського поводження, Камю все-таки не приділяє їм надто багато уваги, - йому набагато цікавіше розібратися в тім, що не позбавлено певної логіки. Це спостерігається, зокрема. у розвитку самої гострої дискусії книги – між отцем Панлю й доктором Ріє.


 
Loading...