ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів



Головна Образотворче мистецтво. Графіка. Живопис. Малювання → Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка

1769 року на території графства Стаффордшир, у містечку Стоун-на-Тренті, Джозайя Веджвуд відкрив свій приватний завод "Етрурія". Він діє і досі. Яскравий талант королівського гончаря сприяв створенню оригінальних і високохудожніх зразків фарфору.

Яскраві особливості виробів Веджвуда виявлялися, по-перше, в тому, що його кістяний фарфор був кольоровим — кремового, салатового, блакитного кольорів, а також імітував різні породи каменю — агат, яшму, базальт, малахіт; по-друге, кольорові вази, чайники, чашки, молочники мали ребристу поверхню, яку до того ж прикрашав тендітний накладний рельєф білого кольору у вигляді квітів, птахів, тварин, краєвидів. Веджвудові новації належно можна оцінити, тільки врахувавши, що всі тогочасні підприємства Європи орієнтувалися на китайський і майсенський зразки. Англійський же фарфор від самого початку являв собою самобутнє явище. Він був дуже популярним в Європі, зокрема в Росії.

У Франції першу фарфорову мануфактуру засновано в 1673 році. Однак відомо, що перший фарфор в Європі виготовлено в 1709 році, і було це в Саксонському королівстві. Справді так. Але фарфор, який відкрили французи, не є ним у властивому розумінні цього слова. Виготовлений на основі гіпсу, соди, селітри, піску й морської солі, він лише зовні скидався на традиційний фарфор.

Щоб потішити своє самолюбство, оптимісти-французи назвали новий матеріал фарфором, щоправда обумовивши: "м'який". На відміну від справжнього керамічного, м'який французький фарфор був крихким і непрозорим. Тому місцеві майстри далі працювали над його вдосконаленням. У 1745 році одному з них, робітникові-керамістові Ґравану, поталанило. Він здогадався, що основу справжньої фарфорової маси має становити біла глина. Винахід Ґравана відкрив історію славнозвісного севрського фарфору.

4. Російський фарфор

У середині ХVIII століття фарфоровий секрет знала вже майже вся Європа. До оволодіння ним наближалася й Росія.

Фарфором уже давно цікавився російський двір. Знаючи його якість, Петро І не раз замовляв у Китаї фарфоровий аптекарський посуд для Московського аптекарського приказу. Перебуваючи в Голландії, він придбав для себе фарфоровий чайний сервіз. Тоді ж король Август віддячив російському монархові за визволення Саксонського королівства від шведів, подарувавши йому майсенський кавовий сервіз. Усе це заохотило Петра І шукати можливості для налагодження свого, вітчизняного фарфорового виробництва.

"Батьком" російського фарфору випало стати Дмитру Виноградову.

Виноградов власноруч проектував і зводив численні конструкції печей для різних етапів роботи: для. першого (він називається утильним) випалу фарфорових виробів, для випалу вже полив'яних і — окремо — мальованих, а також для виплавки самих полив. Добирав види палива. Ретельно розробив режим кожного виду випалу — скільки годин і при якій температурі випалювати, якою мусить бути кінцева температура. Шукав найдоцільніший хімічний склад полив і фарб, спосіб покриття фарфорового черепка.

Перші, експериментальні фарфорові вироби почали виходити з мануфактури вже в 1747 році. Та справжня його історія ведеться від 1752 року. Тогочасні вироби прості за своєю формою й невигадливі за оздобленням: ґудзики до камзолів, свічники, дзвіночки, колодочки до ножів і виделок, шахи, посудини на кав'яр, великодні крашанки, ефеси до шпаг, чайні сервізи. Тобто речі порівняно невеликі, які було легше формувати і вміщувати в маленькі "ручні" горна Виноградова. До нас дійшло дев'ять авторських виробів цього майстра — табакерка, чашечка, мисочка, сільничка, стопка, інші дрібнички.

В 1756 році на мануфактурі виготовили перший вітчизняний фарфоровий столовий сервіз. Він називається "Власний", оскільки особисто належав імператриці Єлизаветі. Складається цей сервіз із глибоких і мілких тарілок, сільнички, сухарниці, гірчичниці, фарфорових ложок і виделок з фарфоровими колодочками. Увесь посуд прикрашено рельєфною сіткою й маленькими квіточками на її перетинах. Ажуровий декор — сіточку, гірлянди, квіти й листочки — виліплено вручну. Це перша велика робота російських фарфористів, у якій вже проглядає розуміння специфіки нового матеріалу й бажання виявити в ньому свій художній стиль. Сервіз "Власний" зберігається в Москві, в Історичному музеї, а одну десертну тарілочку можна побачити в експозиції Київського музею російського мистецтва.

Отже, російське панство було вдоволене, що нарешті й воно прилучилося до європейської традиції фарфорового посуду. Поширилася також мода на фарфорові статуетки, на нюхання табаку з фарфорових табакерок і парфумів — з фарфорових ароматниць.

Продукція російських фарфористів гідно конкурувала з найкращим в Європі майсенським фарфором. Про це красномовно свідчить такий факт. Катерина II замовила була майсенському заводові столовий сервіз для мисливського будиночка в Оранієнбаумі. З часом частина сервізу розбилася. Відновити її доручили майстрам з міста на Неві. Вони зробили це так майстерно, що не можна було відрізнити, де робота німецьких, а де російських майстрів.

Уряд стимулював розвиток вітчизняної фарфоро-фаянсової промисловості (про фаянс ми говоритимемо далі). У 1800 році імператор Павло І видав наказ про обмеження довозу в Росію іноземного фарфору. Тричі (у 1806, 1810 і 1822 pp.) для зменшення імпорту запроваджувалися високі митні тарифи. Це відбивалося на цінах. Охочих купувати дуже дорогий іноземний фарфор, коли був недорогий вітчизняний, знаходилося обмаль.

Тим часом попит на фарфор постійно зростав. І єдиний у країні завод уже не встигав задовольняти потреби всіх його шанувальників. Ще донедавна — коштовний матеріал, предмет розкоші, доступний тільки багатіям, — фарфор починав задовольняти запити купецтва, заможних міщан. А що з другої половини 60-х років XIX століття технологія виробництва фарфору вже не становила таємниці, з'явилися передумови для виникнення численних приватних підприємств. Їхня продукція орієнтувалася на смаки масового покупця.

Перший російський приватний завод заснував англійський купець і підприємець Франц Ґарднер. Після того, як його люди виявили великі поклади каоліну спочатку в селі Полошки, поблизу Глухова на Чернігівщині, а пізніше — у Підмосков'ї, Ґарднер у 1766 році відкрив у селі Вербівках Ґжельського повіту Московської губернії перший завод. Невдовзі він заснував під Москвою ще кілька заводів.

У XIX столітті приватні заводи виникають як гриби після дощу. Серед найвідоміших були заводи Попова і Юсупова — у Підмосков'ї, заводи Батеніна й братів Корнилових — у Петербурзі. Починаючи із 70-х років XIX століття більшість великих заводів (серед них — і ґарднерівські, після смерті власника) поступово було монополізовано в "Товариство Кузнєцова". Матвій Сидорович Кузнєцов, підприємець, "король російського фарфору", давав 75 відсотків фарфорової продукції Росії. Кількість фарфоро-фаянсових підприємств країни обчислювалася десятками, сотнями. Можна сміло твердити, що державна політика "забезпечити всю Росію фарфором" здійснювалась успішно.


 
Loading...