ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Література України. Українська література → Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст.

Інтерпретація ідей англійського Просвітництва російськими митцями ХVIII–ХIХ ст.

Проблема впливу ідеології анлійського Просвітництва на російську філософію і літературу не була в центрі уваги літературознавців. Окремі праці є у В. Гусєва, В. Денисенко, Т. Лабутіної, Ю. Лотмана, В. Маєвської, І. Сермана, С. Тураєва. Тому спробуємо простежити інтерпретацію ідей англійського Просвітництва як загальнокультурного явища російськими філософами і письменниками ХVIII–ХIХ ст., зокрема сенсуалістичних ідей, про роль виховання в моральному вдосконаленні людини, теорії суспільного договору, питання громадянських свобод (слова, друку, совісті), їх захисту та ін.

Просвітницька ідеологія стала одним із найважливіших і найхарактерніших явищ у російському суспільному й культурному житті протягом ХVIII–ХIХ ст., поширюючись дуже інтенсивно. Якщо в західноєвропейських країнах перехід від Середньовіччя до Нового часу розтягнувся на цілі століття, то в Росії він відбувся протягом життя одного покоління. І. Серман стверджує: „В жодній європейській країні просвітницька ідеологія не мала такого тривалого і плідного існування, не здійснила такого рішучого впливу на суспільну самосвідомість і розвиток літератури, як в Росії\" [8, 28], що, на нашу думку, є, звичайно, перебільшенням.

Епоха Просвітництва – це традиційно ХVIII ст., хоча межі її в кожній країні різні: приблизно кінець ХVII–ХVIII ст. – перша чверть ХІХ ст. Початком цієї доби вважається поява праці англійського філософа Джона Локка „Дослід про людський розум\" (1691). Суспільно-політична ситуація в Європі епохи Просвітництва у різних країнах була неоднорідною. Якщо в Англії в середині ХVII ст. відбулася буржуазна революція (1640–1688) і розвивався капіталізм, то у переважній більшості інших країн Європи зберігався феодально-абсолютистський лад.

Англійське Просвітництво зародилося як тип світогляду ще в ХVII ст. (Д. Локк, Д. Юм, А. Шефтсбері). Обмежуючись удосконаленням природи людини й суспільства, англійські просвітники були консервативнішими і дбали про зміцнення завоювань буржуазної революції. Нові тенденції полягали передовсім у розквіті експериментальних, природничих наук, у численних відкриттях, на зразок теорії розщеплення світла і притягання тіл І. Ньютона, трактат якого „Philosophiae naturalis principia mathematica\" (1687) відіграв провідну роль в інспірації розумового руху. У цей період у багатьох працях формується позбавлений релігійної моральності світський характер етики. Англійське Просвітництво було порівняно поміркованим, пройнятим пафосом віротерпимості.

Англія, батьківщина Просвітництва, мала декілька періодів його розвитку, пов\'язаних з матеріалістичним (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк) та ідеалістичним (Д. Берклі, Д. Юм) емпіризмом. Біля джерел Просвітництва стояв засновник емпіризму й індуктивного методу Френсіс Бекон (1561–1626), вихідною ідеєю філософсько-політичного раціоналізму якого є „обґрунтування сутності знань як сили, здатної допомогти людині в практичному освоєнні природної дійсності\" [2, 118]. Сповідуючи провідну роль розуму в пізнанні, філософ вважав за необхідне коригувати його діяльність дослідами, за допомогою індукції та перевірки дій практикою. Розробляючи проблему людини і природи, Ф. Бекон вірить у можливості людини постійно перемагати, стати видатною і змальовує її образ в утопії „Нова Атлантида\" (1627).

Центральним у англійських просвітників було питання про державну владу, зокрема про одноголосну підтримку конституційної монархії через можливість з боку аристократії та демократії обмежити владу короля. Як прибічники „договірної\" теорії її походження вони вірили, що первісно влада на землі належить народові і передує королівській. Так, Д. Дефо впевнений, що королі одержали владу від народу, який обирає своїх правителів, заключивши потім з ними договір із зазначенням обов\'язків сторін. Ця ідея покладена в основу створення монархії. Г. Болінгброк висловив у творі „Ідея про Короля-Патріота\" сподівання, що сторони виконають договір задля загального щастя. Втім, „народ\" вони вбачали не в низах суспільства, а в землевласниках, що виконували волю народу в палаті общин.

На думку Т. Лабутіної, „ідея освіченого абсолютизму, правда в нерозвиненій формі, також уперше з\'явилась в ідеології англійського просвітницького руху\" [3, 235], а також „ідея спротиву деспотичній владі, яка мала в Англії давні традиції, посідала важливе місце в ідеології просвітників\" [3, 236]. Однак просвітники не були одностайними щодо засобів протидії деспотичній владі: партія вігов, куди входили заможні люди (Д. Дефо, Д. Аддісон), критикувала партію торі, що співчувала землевласникам (Д. Свіфт, Г. Болінгброк), за теорію неспротиву королівській владі, хоча сама підтримувала існуючу в Англії конституційну монархію. Треба зазначити, що та частина торі, що поділяла ідеологію Просвітництва, допускала спротив аж до позбавлення короля влади, але не шляхом насилля, вігі ж віддавали право на протидію не народним масам, а тільки заможним класам.

Цим ранні англійські просвітники, що не думали про зміну форми правління і заперечували революційні події та республіку, відрізнялися від французьких, певна частина яких перед буржуазною революцією критикувала суспільство, державний устрій, релігію, не визнаючи жодних авторитетів. Д. Свіфт вважав революцію жахливою і протиприродною, Д. Аддісон – страшним злочином, оскільки в результаті буржуазної революції в Англії встановився республіканський устрій. Однак просвітники не бачили реальних засобів, за допомогою яких можна було б здолати, виправити численні негативні явища в державі, хоча й вірили в самовдосконалення правителя.

Англійські просвітники значну увагу приділяли питанню громадянських свобод (слова, друку, совісті) та їх захисту, розглядаючи свободу як складник людського щастя. Більшість із них пов\'язували свободу з власністю. Просвітники, зокрема й Д. Дефо, вимагали відміни цензури, яка заважає розвитку освіти. Однак вони виступали за обмеження свободи слова. Так, Д. Свіфт, коли підтримував вігов, то вимагав свободи друку (див. „Казка бочки\"), а змінивши політичну орієнтацію в бік торі, – покарання для нападників на кабінет міністрів. Щодо свободи совісті просвітники дотримувались різних поглядів, поширюючи це право не на всі верстви суспільства.