ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Література України. Українська література → Патріархальні та модерні опозиції п’єси Івана Дніпровського «Любов і дим»

Патріархальні та модерні опозиції п\'єси Івана Дніпровського \"Любов і дим\"

Актуальність запропонованого дослідження полягає в тому, що у зв\'язку із тривалою забороною, викликаною політичними чинниками, мистецький доробок Дніпровського залишався маловивченим. Мета статті – проаналізувати дебютну драму митця, дослідивши відповідність образів твору тогочасним суспільно-політичним реаліям. Для її досягнення необхідно вирішити такі завдання: виокремити опозиційні ряди п\'єси \"Любов і дим\"; розглянути їх реалізацію у творі.

Огляд робіт і ступінь розробки проблеми. Різні аспекти творчого доробку Дніпровського порушені в роботах українських літературознавців. Зокрема, М.Наєнко, упорядник вибраних творів письменника (1989), автор оглядової розвідки у підручнику \"Історія української літератури ХХ століття\", літературного портрету \"Іван Дніпровський\" серії \"Письменники Радянської України\" вказує на романтичну манеру письма Дніпровського[13, 10], цієї ж думки дотримується Л.Скорина [18, 15] та інші літературознавці. Аналізу драматургії митця були присвячені розвідки І.Михайлина, Івана та Галини Чумаченків, В.Просалової (у збірнику статей \"Художній світ Івана Дніпровського\" [21]), деякі дослідники вважають, що автор виконував соціальне замовлення [11, .17],

Поет, прозаїк Іван Дніпровський п\'єсою \"Любов і дим\" (1925 р.) заявив про себе як драматург. Звернутися до цього виду творчості його надихнула перша п\'єса друга дитячих літ М.Куліша – \"97\", яка з Київських підмостків театру І.Франка розпочала свій тріумфальний хід сценами України. Хронологічно творчість обох письменників нетривала – від дебютів на початку 20-х до фатального для обох 1934. Цей період, який настав \"після великої хвилі національного пробудження і зриву\"[3, 186], в українській історії називають національним відродженням (ренесансом), \"переходовою добою\". Літературознавець М.Кодак окреслює передову добу як континуум із внутрішньою напруженістю між настроями екстрему і норми, між ідеогенною і природною (об\'єктивною, наукогенною) тенденціями, між романтичними і реалістичними співвідношеннями і відповідними типами творчості\" [6, 69].

Екстремальні настрої породжувалися суспільно-політичною та економічною ситуацією в країні: для переходу після семилітніх військових подійдо мирного будівництва був запроваджений \"воєнний комунізм\", який з березня 1921 змінився непом, а той , в свою чергу, після 1929 року – року \"великого перелому\" – тоталітарним режимом.

Після подій Першої світової та громадянської воєн панувала доба хаосу, руїни і голоду. Збитки економіки України обчислювалися сумою 15 мільярдів карбованців золотом. Цей процес супроводжувався багаточисельними людськими жертвами (1,5 мільйона чоловік), які поповнилися у 1921-1923 роках, коли простір з населенням 40 мільйонів чоловік охопив голод [5, 67]. Проблема голоду – панівна у творі Дніпровського. Становище українського селянства виразно окреслено рядками, які у п\'єсі звучать з уст базарного шарманщика:

Ранче били – мужічкі

Хлеборобчікі,

А тєпер по вокзалам,

Как горобчікі[4, 41].

Тема драми – відбудова заводу і перешкоди цьому процесу, відповідно персонажі означені як будівничі та руйнівники. Твір побудовано на змалюванні двох протиборчих таборів, на чолі яких стоять активні жінки-антагоністки. Драма, яка розгортається протягом трьох дій, четверта – епілог, не має єдності: дія розірвана показом ряду епізодів. Головна сюжетна лінія – історія відбудови зруйнованого в період військових лихоліть заводу, розпочинається прологом – екскурсом в минуле – оповіддю персонажів про події громадянської.

Експозицію драми становить рішення заводчан своїми силами розпочати відбудову заводу. Зав\'язка – у боротьбу з робітниками вступає голод. У розвитку дії проговорюється, як і в експозиції, можливість сторонньої допомоги, її противник – голова завкому, пропагує самостійну працю. Кульмінація – голодні, знеможені заводчани, переконавшись у безперспективності власними силами завершити ремонт, вирішують звернутися за допомогою до В.І.Леніна, яку від нього і отримують, про що дізнаємося в розв\'язці. Епілог п\'єси формує цілий ряд перипетій: допомогу забирають – повертають, попереджують спробу отруєння інженера і підриву заводу; вбивства, самогубства, навернення нагромаджені у цій сцені. Фінал: \"Гігант рушив\"[4, 114].

Отже, якщо саме так аналізувати \"Любов і дим\", то звучання його ідеї: без допомоги В.І.Леніна (розуміється: старшого брата) українські робітники, незважаючи на зусилля, ними прикладені, малоспроможні. Чи це мав на увазі автор – член організації Вапліте? Адже в цей період – період закорінення національного відродження, зміцнювалися, породжені епохою національно-визвольних змагань, ідеї державності, культурної ідентичності, чому сприяла політика українізації (1923-1933), яка уможливила широку культурно-національну працю. \"Хоч національний вибух не завершився такими формами, як цього бажав собі український народ, збуджені тим зривом стихійні сили діяли і росли далі в усіх ділянках життя теж і комунізованої України \" [1, 175].

Це був період становлення нового соціально-економічного устрою, який обумовив формування нових морально-ціннісних орієнтирів, нового способу буття, нової людини, період, який можна охарактеризувати словами Ж.Дерріди: маргінальне стає центральним. У творі Дніпровського це простежується у таких опозиціях: селянська і урбаністична тематика; особа і колектив; інтелігенція і народ; лідер і маса; чоловік і жінка; Москва і Харків та інші. Сама назва твору містить опозиційну паруособисте-громадське, як вказує Л.Ставицька: \"Для ідіостилю І.Дніпровського показові лейтмотивні слова-символи, винесені у заголовок п\'єси \", письменник \"асоціативно поєднує різнопланові ідеї та емоції\" [16 ,42].

Українці, як свідчить один із перших дослідників ментальності нашого народу, за особливостями народного характеру близькі до поляків надають перевагу особистій свободі, росіяни – колективізму, [7, с.68]. Індивідуалістичне наставляння українця виразно виявляється в його розумінні суспільного ладу або принципу спільноти в громадянському житті. Українець не приймає \"всі форми співжиття, передумовою яких є сувора дисципліна й повне підпорядкування волі вищого\" [10, 299]. У різні організації, наприклад, громади, пізніше – кооператви, українці об\'єднувалися добровільно. А культура робітничого класу ґрунтована на ідеї колективізму, згідно якою індивідуальне життя має підпорядковуватися громадському. Підпорядкування особистих інтересів громадському служінню справі проголошується у п\'єсі Дніпровського. Опозиційна пара особисте-громадське визначає у творі інші опозиційні ряди, зокрема, аграрне – промислове.