ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Література України. Українська література → Контексти прояву культурного пограниччя на колишніх землях східної речі посполитої

Контексти прояву культурного пограниччя на колишніх землях східної речі посполитої

Поняття \"Креси\" в польському літературознавстві та культурології є повноцінним науковим терміном, що позначає прикордонні території польської держави, а саме – колишнє польське пограниччя на сході.

Як відомо, початково слово Креси вжив Вінцентій Поль у \"поемі-рапсодії\", що оспівує лицарство захисників пограниччя, \"Могорт\". Пізніше значення цього поняття значно розширилося, проте Креси як загальна назва всіх польських пограничних земель, в тому числі південних та західних, не стали загальновживаним визначенням. Були спроби впровадження альтернативних дефініцій. Зокрема, паризький журнал польської діаспори та мистецького середовища \"Kultura\" намагався популяризувати абревіатуру UBL – \"UkrainaBiałoruś – Litwa\", що відображувала б сутність культуротворчого процесу багатонаціональної та багатомовної Польщі, а також внесок України, Білорусі та Литви у розвиток пограниччя. Чеслав Мілош вживав слово \"міжмор\'я\", розширюючи семантику до меж цілого європейського континенту і наголошуючи на ролі мосту, яку відігравали польські Креси на межі культур Середземномор\'я та земель під візантійським впливом.

Початково під словом Креси розумілися оборонні поселення на пограниччі Поділля та України, що захищали Річ Посполиту від татарської навали, а згодом козацьких набігів. З часом цим словом позначали прикордонні землі південно-східних рубежів. Після розділів Польщі у 1772, 1793 та 1795 роках, в результаті чого польська держава фактично перестала існувати, під поняттям Кресів розуміли всі східні провінції.

Проте даний термін не є виключно географічною категорією, багатозначність Кресів обумовлена рядом сенсів, що можуть домінувати в залежності від часу та галузі застосування: історія, політологія, соціологія, культурологія, психологія чи літературознавство. Тобто,Креси – поняття полісемічне, що набуває конкретного значення в загальному контексті та залежить від епохи.

Семантичні зміни терміну Креси виникають із динамізму геополітичних перетворень та історичного процесу. Маємо на увазі постійно змінні державні кордони Польщі, а відповідно, сфери впливу польської культури та соціуму. Прикордонні території, що в результаті експансивної політики входили до складу польської держави, поступово піддавались освоєнню та \"психологічному або абстрактному привласненню\" (\"wyobrażeniowezawłaszczenie\" [6, 18]. Аналогічне явище, а саме, приєднання васальної Мазовії, що знаходилася між Річчю Посполитою та Литвою, до Польської Корони, відбувалося в XIV столітті. Як відомо, навіть після Кревської унії (1387), що проголошувала формальне об\'єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського, між двома державами виникали суперечки щодо деяких земель, зокрема Підлісся, Поділля та Волині. Суперечки часто виникали через розбіжності обох сторін у трактуванні прикордонних територій. Ситуація ускладнювалася відсутністю сформованої національної свідомості та державотворчої концепції сусідніх націй, народностей та етносів, що проживали на Кресах.

Річ Посполита Двох Народів (Об\'єднані Польща та Литва), як традиційно окреслюють Польщу починаючи з епохи володарювання Яґеллонів, брала на себе обов\'язки захисту об\'єднаної держави і автоматично наслідувала нерозв\'язані конфлікти та спірні територіальні питання Литви, зокрема з Московською державою, тому акценти зміщуються з історико-географічного значення Кресів в бік ідеолого-патріотичний. Прикордонні землі, особливо південно-східні рубежі, значно поглиблюють своє значення як бастіону, що захищає державний устрій, культуру, віру, а відповідно, всю європейську цивілізацію від орієнтальної загрози. Саме через Креси пролягають волоський, чорний та кучманський шляхи, якими мандрували турки, татари, волохи, несучи з собою спустошення та знищення. Кресові міста перетворюються на фортеці, що захищають непевні рубежі. Подібна ситуація призводить до сприйняття щоденної екзистенції мешканців Кресів, які ставали заслоном та першими захисниками вітчизни, у категоріях героїчного пафосу. Кожна перемога, кожен факт протистояння навалі виростає до рангу загальнонаціонального, святого вчинку мученика-месії. Зауважимо, що протистояння поляків та українського козацтва, а згодом і селянства, що, головним чином, мало соціальне підґрунтя, посилювало тенденцію надання південно-східним рубежам національно-патріотичного забарвлення.

В контексті даних фактів варто пригадати, що виборні (елекційні) польські королі, в значній мірі залежні від сенату та сейму, з метою здобуття прихильників та зміцнення влади, а також в оборонних цілях передавали впливовим представникам шляхти, лицарству, у довічне користування саме малоосвоєні землі південно-східного пограниччя, що в уявленні багатьох громадян Речі Посполитої були \"країною, переповненою молоком і медом\".

На Україні, що мала великі багатства можна було швидко збагатитися, і так само швидко розпрощатися з життям ти маєтком. Проте бажаючих ризикнути не бракувало. Пануючою силою на Україні, Волині, Поділлі ставали польські та лояльні короні українські дворяни, тому явищем цілком закономірним є перенесення українсько-польського конфлікту з площини соціально-релігійної у міжнаціональну.

Мечислав Клімович слушно зауважив, що шляхта вважала себе представником усього народу, мала необмежені привілеї й надавала шляхетській ідеї міфологічного значення. Як своєрідний парадокс, чого не було в інших державах Європи, можна розцінювати постійне проголошення гасла рівноправності. Як вважає дослідник, в основі даної \"концепції вільності\" лежить поміщицький міф Аркадії, що вкоренився в польській культурі з часів Миколая Рея та представляв ідеали щасливого \"живота поважної людини\", середнього шляхтича, що господарює на невеличкому фільварку.

Щодо культурного аспекту Кресів треба зазначити, що з моменту включення нових територій до складу Польщі починають формуватися суспільна та культурна системи багатонаціональної держави та окремих регіонів. Розуміючи першу як взаємозалежність міжлюдських стосунків, дистанцій, ієрархії та дій в організованій та неорганізованій формах [5, 114], а другу – як співвідношення категорій елементів культури: матеріально-технічної, суспільної, ідеологічної та чуттєвої (психологічної), що мають певне значення для людей, які послугуються даними елементами, можна говорити про наявність цілісної суспільно-культурної парадигми Кресів, чи, радше, про процес її становлення. Причому культура кожного суспільства чи суспільної групи була обумовлена специфікою її представників. В свою чергу, особові риси представників суспільства визначалися існуючою культурою, аксіонормативним укладом системи [8, 56].