ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів



Головна Теорія держави і права → Україна - незалежна демократична правова держава

Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів. "Так" Акту проголошення незалежності України сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі. Після оголошення результатів референдуму почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

4. Питання правонаступництва України

У зв'язку з проголошенням створення нової держави на українській землі слід було визначитися з долею державно-правових інститутів Української РСР і Союзу РСР.

Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. встановив, що з моменту проголошення незалежності України найвищим органом її державної влади є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР. Тимчасово до ухвалення нової Конституції зберігає свою силу Конституція Української РСР. Закони та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють, оскільки вони не суперечать законам

України, ухваленим після проголошення її незалежності. До створення на підставі нової Конституції України органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів України діють аналогічні органи Української РСР. Державним кордоном України було визнано Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР та Республікою Молдова.

Україна визнала себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Української РСР і Союзу РСР (стосовно договорів Союзу РСР було застереження — "які не суперечать Конституції України та інтересам республіки"). Україна дала згоду на обслуговування і зовнішнього боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 р. в частині, яка має визначатися окремою міждержавною угодою. Наголошувалося, що вона не несе зобов'язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 р. без її згоди. Встановлювалося, що всі громадяни СРСР, які постійно проживали на території України на момент проголошення її незалежності, є громадянами України.

Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р. У ній встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Зазначена постанова мала дуже важливе значення, бо відповідно до загальносоюзного законодавства на той час здійснювалося пенсійне забезпечення громадян України, українські юнаки відбували загальний військовий обов'язок, регулювалися питання повітряного, морського і митного прав тощо. Зупинити одномоментно правове регулювання всіх цих відносин було просто неможливо, і тому та категорична (більш політична, ніж юридична) формула "Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України", яка містилася в Акті проголошення незалежності України, потребувала певного уточнення.

5. Конституційний процес в Україні 1990—1996 рр.

Заснована в 1991 р. нова українська держава мала свою конституцію, роль якої виконувала колишня Конституція УРСР 1978 р., радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва.

У ній було знято, зокрема, всі положення, зв'язані з доктринами "розвинутого соціалізму", "керівної ролі КПРС", "соціалістичного федералізму" тощо; призупинено дію глав про економічну систему держави, про державний план і про державний бюджет України; уточнено статус усіх органів держави у зв'язку з переходом від "повновладдя Рад" до принципу поділу державної влади, введенням поста Президента України та заснуванням Конституційного Суду України.

Проте така Конституція України, створена на зовсім іншій політико-правовій основі, навіть після всіх численних змін і доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави. Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції України.

Перші кроки в цьому напрямку було зроблено ще навіть до проголошення незалежності України. У жовтні 1990 р. Верховною Радою УРСР було утворено Конституційну комісію, яка підготувала концепцію нової Конституції України, схвалену Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р. Передбачалося, що ця Конституція має грунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріпити й конкретизувати її положення.

Після проголошення незалежності України у світлі суттєвої зміни політичних орієнтирів робота над конституційним проектом мусила наповнитися новим змістом, який помітно відрізнявся від раніше затвердженої концепції Конституції. Перший офіційний проект Основного Закону постановою Верховної Ради України від 1 липня 1992 р. було винесено на всенародне обговорення, під час якого надійшло понад 47 тисяч зауважень і пропозицій. Після їх врахування з'явився новий текст проекту в редакції від 26 жовтня 1993р. Але це вже було через два дні після того, як 24 жовтня 1993 р. Верховна Рада України прийняла рішення про дострокові вибори Верховної Ради України і Президента України.

Новообрана Верховна Рада України в листопаді 1994 р. створила нову Конституційну комісію, яка мала статус не лише парламентської комісії, а й тимчасового загальнодержавного органу, до складу якої входили представники від Верховної Ради України, від Президента України, від Конституційного Суду України, від Верховного Суду України, від Вищого арбітражного суду України, від Генеральної прокуратури України і від Автономної Республіки Крим За робочу модель для роботи нової комісії було взято проект у редакції від 26 жовтня 1993 р., але через протистояння різних політичних сил у вищих ешелонах влади дійти згоди щодо ряду принципових конституційних положень ніяк не вдавалося.

Тим часом з метою виходу з конституційної кризи Президент України Л. Д. Кучма ініціював укладення 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України. Основу цього договору становив текст Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Конституційний договір, який у ряді положень мав розбіжності з чинною на той час Конституцією України, викликав неоднозначну оцінку і серед громадськості, і серед фахівців. Справа в тому, що Конституційний договір було схвалено простою, а не кваліфікованою більшістю депутатів Верховної Ради України, проте йому надавався пріоритет порівняно з Конституцією України.