ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Державне регулювання економіки. Інвестиції → Методи формування тарифів на послуги водопостачання та водовідведення

Методи формування тарифів на послуги водопостачання та водовідведення

В умовах формування трансформаційної економіки України перед невиробничою сферою, до якої належить і житлово-комунальне господарство, гостро стоїть питання наукового підходу до створення тарифної бази, яка дозволить встановлювати обгрунтовані ціни на послуги цієї галузі. Від цього залежать в певній мірі фінансові результати діяльності підприємств житлово-комунального господарства і добробут споживачів послуг.

Існуюча методика формування тарифів не повною мірою забезпечує механізм використання її на практиці. Ціллю даної статті є обгрунтовання методики формування тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, яка б відображала особливості цієї галузі і забезпечувала наукову базу при перегляді тарифів.

З часу останньої зміни тарифів на послуги водопостачання та водовідведення (2001 рік) відбулося зниження досягнутого рівня відшкодування населенням послуг з 100 % до 60 %, оскільки під впливом інфляційних процесів, росту цін на енергоносії, падіння курсу національної грошової одиниці, витрати водопровідно-каналізаційних підприємств зростали.

Наслідком цього є незадовільне фінансове становище цих підприємств, більшість з яких, як і галузь у цілому, є збитковими.

\"Цим спричиняється загострення проблеми збалансування місцевих і державного бюджетів і, найголовніше, не забезпечується виконання одного з найважливіших напрямків державної політики - підтримки вітчизняного товаровиробника, що вкрай погіршує умови роботи підприємств щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції, оскільки весь тягар незмінних цін для населення через брак бюджетних коштів перекладається на промисловість. Результати ж попередньої роботи щодо поступового вирівнювання співвідношення між тарифами для населення і промисловості та переходу до єдиних економічно обгрунтованих тарифів для всіх категорій споживачів практично зводиться нанівець.

Слід зазначити і те, що держава не забезпечує підприємствам в повному обсязі компенсацію з бюджету різниці між встановленими цінами і фактичною вартістю послуг, що негативно позначається на фінансовому становищі та якості послуг.

Загальновідомо, що тарифи на послуги водопостачання та водовідведення повинні покривати всі капітальні та експлуатаційні витрати. Так, наприклад, у ФРН принцип компенсації витрат при встановленні ціни на воду є головним, бо, як і інші промислові підприємства, водоканали мають право на відшкодування всіх фактичних витрат. Аналогічна політика ціноутворення у Франції, хоча компаніям часом надаються державні субсидії, особливо на очищення стоків. У Великобританії тариф не тільки покриває всі витрати на надання послуг, але й забезпечує нагромадження коштів на розвиток систем і дає прибуток. Усе це призводить до того, що плата за воду стає надто високою\".[4] Отже, на сьогоднішній день гостро стоїть питання ціноутворення, як перед підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства так і перед галуззю в цілому. Нова система ціноутворення на послуги водопровідно-каналізаційних підприємств має стимулювати впровадження приладів обліку води, сприяти зменшенню водоспоживання, зниженню вартості послуг, ліквідувати збитковість галузі. Але підприємства водопровідно-каналізаційного господарства не заінтересовані в зміні існуючої системи ціноутворення, так як працюють за затратним методом господарювання.

\"Протягом десятиріч ми вважали, що безоплатне житло, мізерна плата за послуги є одним з найбільших досягнень, зовсім не замислюючись над тим, що будівництво житла та його утримання здійснюються за рахунок зменшення нашої заробітної плати, завищення прямих і непрямих податків\" [4].

Утримання державою тарифів на послуги житлово-комунального господарства на низькому рівні, залежність підприємств, які виконують ці послуги, від цін підприємств-постачальників енергоносіїв, брак бюджетних коштів для покриття різниці між вартістю послуг і тарифами для населення, соціальна незахищеність населення та неспроможність оплати свого житла призвели до пошуку нових шляхів економічного забезпечення діяльності галузі, формування нової тарифної політики.

Для встановлення більш реальних тарифів на житлово-комунальні послуги з 1992 року в галузі проводилась їх лібералізація.

\"Схвалена постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 27.02.95 року Концепція розвитку житлово-комунального господарства України визначила цілі, завдання, основні принципи перетворень у цьому секторі економіки. При цьому основне навантаження з практичної реалізації реформи житлово-комунального господарства лягло на плечі населення. За цією концепцією саме населення мало нести основні витрати по утриманню житла і наданню комунальних послуг\" [3].

Для пом\'якшення соціальної напруги концепція передбачала підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, мала проходити поступово по мірі реформування системи оплати праці. Крім цього, в 1995 році з метою створення безпечних умов для малозабезпечених родин було запроваджено програму житлових субсидій.

Чому реформа житлово-комунального господарства стосувалась більше всього населення? Тому що \"тарифи для промислових споживачів були вищими від тарифів для населення, але при цьому не були для них обтяжливими і не впливали на конкурентоспро-можність продукції\" [1].

В процесі впорядкування тарифів на житлово-комунальні послуги тарифи для промислових споживачів (на яких перекладалась некомпенсована різниця між тарифами для населення і реальною вартістю послуг) перевищували тарифи для населення у 7-20 разів. Хоча найбільшу питому вагу в структурі споживачів, які користуються комунальними послугами, займає населення. Тобто виникло протиріччя між методикою та вимогами реформи житлово-комунального господарства.

Згідно з концепцією реформування житлово-комунального господарства на кінець 1995 року граничний розмір відшкодування населенням витрат на житлово-комунальні послуги був затверджений нарівні, не меншому від 40 % фактичних витрат, у першому півріччі 1996 року - не меншому від 60 %, а з 30 липня 1996 року - не меншому від 80 % вартості житлово-комунальних послуг (з урахуванням податку на додану вартість).

Ця реформа дала можливість: \"вирішити питання переведення підприємств галузі у режим беззбиткового функціонування; зменшити дефіцитність бюджетів усіх рівнів за рахунок ліквідації дотаційності галузі та зменшення субсидій; створити належні умови як для виробництва послуг, так і для їх споживання; відобразити у цінах і тарифах споживчі властивості та якість житла і обслуговування; надати тарифній системі реального економічного змісту ліквідувати викривлення, що складалися роками; дещо сповільнити розвиток інфляційних процесів, завдяки чому зменшаться тарифи для промислових підприємств; ліквідувати соціальну несправедливість, коли всі громадяни, незважаючи на їх соціальне становище, рівень доходів, якість наявного у них житла, отримують дотацію від держави на оплату житлово-комунальних послуг\" [4].