ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Психологія. Соціальна психологія. Психодіагностика → Управлінське спілкування в діяльності керівника

Управлінське спілкування в діяльності керівника

Керівник школи повинен бути людиною високої культури та всебічної освіченості, мати різноманітні знання, навички та вміння. Крім цього, будь-який керівник має володіти культурою спілкування. Щоби його розуміли підлеглі, його мова повинна бути побудована бездоганно вірно, граматично та лексично правильно витримана

Поняття спілкування. Кожний із нас живе, працює, учиться серед людей. Одних ми любимо, до інших ставимося нейтрально, із третіми лише формально підтримуємо відносини. У кожній із перерахованих ситуацій ми незалежно від нашого бажання спілкуємося з оточуючими - колегами, підлеглими, знайомими та незнайомими людьми.

Спілкування - основна форма людського буття. Відсутність або недостатність спілкування може деформувати людську особистість. Спілкування лежить в основі практично всього, що ми робимо, і служить життєво важливій меті встановлення взаємозв\'язків і співробітництва людей.

Здатність до спілкування завжди відносилась до числа найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють схиляти до себе, ми ставимося із симпатією. Із замкнутими людьми ми намагаємося або взагалі не спілкуватися, або вступати в обмежені контакти лише у випадку гострої потреби.

На питання \"Чи вмієте ви спілкуватися?\" більшість відразу ж відповість ствердно. А якщо хто-небудь і замислиться, то, швидше за все, тому, що здивується: \"А хіба для цього потрібні якісь спеціальні вміння?\". Однак практика показує, що ефективно вміють спілкуватися далеко не всі люди, більше того, не всі керівники. Парадокс у тому, що керівники за родом своїх занять повинні від 50 до 90 % робочого часу витрачати на спілкування. Адже проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів, звіти перед начальством тощо - усе це різні форми ділового спілкування.

Практично всі проблеми управління так чи інакше пов\'язані зі спілкуванням. Що ж таке спілкування? Яка роль такого його виду, як управлінське спілкування?

Людське спілкування нагадує своєрідну піраміду, що складається із чотирьох граней. У процесі спілкування ми пізнаємо інших людей, обмінюємося з ними інформацією, взаємодіємо з іншими й разом із цим переживаємо власні стани, що виникають у результаті цього.

Таким чином, спілкування - це процес установлення та розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності та що включає:

сприйняття, пізнання та розуміння партнерів по спілкуванню (перспективна сторона спілкування);

обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

У самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності, як спосіб об\'єднання та розвитку людей. Важко знайти такі психічні явища, властиві людині, які так чи інакше не були включені у процес спілкування. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури та суспільного досвіду. Психологічний зміст спілкування полягає в тому, що в ході цього процесу суб\'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої та відбувається їхнє духовне збагачення.

Виділення будь-якої проблеми як самостійної галузі наукового дослідження припускає рішення ряду ключових питань:

визначення специфіки об\'єкта вивчення;

проведення категоріально-понятійного аналізу;

розробка принципів і методів дослідження.

У такому ключі проблема спілкування почала розглядатися лише у два останніх десятиліття. Однак її значення настільки велике, що категорія спілкування дуже швидко зайняла одне із провідних місць і стала однією з основних базових категорій у психологічній науці поряд із такими категоріями, як \"діяльність\", \"особистість\", \"свідомість\" тощо.

Різновиди спілкування. За своїми формами і видами спілкування надзвичайно різноманітне. Способи, сфери та динаміка спілкування визначаються соціальними функціями людей, які вступають у нього, їхнім положенням у системі суспільних відносин, приналежністю до тієї чи іншої спільноти. Спілкування регулюється факторами, пов\'язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими в суспільстві законами, правилами, нормами, соціальними інститутами тощо. Виходячи із цього, розрізняють кілька підстав поділу різних видів спілкування.

За використовуваними знаковими системами розрізняють:

вербальне (мовне) спілкування, що у свою чергу ділиться на усну й письмову мову;

невербальне (безсловесне) спілкування, що відіграє в нашому житті надзвичайно важливу роль. За деяким даними, від 60 до 80 % інформації від співрозмовника ми одержуємо з невербальних каналів.

Невербальні засоби спілкування надзвичайно різноманітні. До основного з них відносять візуальні, аудіальні, тактильні й ольфракторні.

Основні візуальні засоби спілкування вивчаються кінесикою. Вона розглядає відбиття поведінки, намірів людини в її невербальних проявах. До основних візуальних засобів спілкування відносять:

рухи м\'язів обличчя, які звичайно називають мімікою;

рухи рук, ніг, тобто жести;

рухи тулуба, особливості ходи та ін., які звичайно називають пантомімікою;

просторову та тимчасову організацію спілкування (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір тощо), що називають проксемікою;

вираз обличчя, очей;

пози, постава, посадка голови;

напрямок погляду, візуальні контакти;

шкірні реакції - почервоніння, блідість, пітливість;

підкреслення або приховання особливостей статури (ознаки статі, віку, раси тощо);

засоби перетворення природної зовнішності (одяг, зачіска, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуси, борода тощо).

Виділяють дві групи аудіальних засобів спілкування:

паралінгвістичні, що характеризують якість голосу, його діапазон, тональність (інтонація, гучність, тембр, ритм, висота звуку). Паралінгвістичні засоби ще називають \"вокальною мімікою\";

экстралінгвістчні (мовні паузи, сміх, плач, дихання, кашель, ляскіт).

Тактильні засоби спілкування включають усе, що пов\'язано з дотиками співрозмовників (потиск руки, обійми, поцілунки, удари по плечу тощо).

До ольфракторних засобів спілкування відносять:

приємні та неприємні заходи навколишнього середовища;

природний і штучний запахи людини.

На невербальні засоби накладає сильний відбиток кожна конкретна культура, тому немає загальних норм для всього людства. Поряд з інтернаціональними невербальними проявами відносин до іншої людини (наприклад, посмішка, рукостискання тощо), існують і сугубо національні, регіональні. Крім того, частота невербальних проявів у різних народів також не однакова. Наприклад, протягом години спілкування фінн робить у середньому два жести, француз - вісімдесят, італієць - сто десять, мексиканець - більше ста шістдесяти. Ось чому невербальну мову іншої країни доводиться вчити так само, як і словесну.