ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Політологія. Політика → Політична ідеологія та політичні партії

Реферат на тему:

Політична ідеологія та політичні партії

План

1. Політична ідеологія як чинник структурування суспільства.

2. Витоки та сутнісні характеристики магістральних течій політичної ідеології.

3. Орієнтація у сучасному спектрі ідейно-політичної думки як складова політичної компетентності. Віхи такої орієнтації.

4. Зміст поняття \"політична партія\", атрибутивні ознаки партій.

5. Досвід типологізації політичних партій.

6. Сучасний стан та перспективи розвитку партійної системи в Україні.

С.Л.Франк

По той бік \"правого\" і \"лівого\"

[...] Ми звикли вживати слова \"правий\" і \"лівий\" як поняття, що, по-перше, мають усім відомий, точно визначений зміст і, по-друге, у своїй сукупності вичерпують усю повноту можливих політичних напрямків і тому мають усеосяжне значення якихось вічних \"категорій\" політичної думки. Ми забуваємо, що ці поняття мають лише історично обумовлений зміст, визначений своєрідністю епохи, у якій вони виникли і діяли (чи діють), і що їм рано чи пізно призначене, як всім історичним течіям, зникнути, втратити актуальний зміст, бути зміненими новими угрупованнями. І ми, віддаючись рутині думки, не зауважуємо, що в сучасній політичній дійсності є дуже істотні тенденції, що уже не укладаються в ці старі, звичні рубрики.

Що мається на увазі, зрештою, під цими поняттями \"правого\" і \"лівого\"? Звичайно, можна брати їх у зовсім формальному і загальному сенсі, у якому вони дійсно стають деякими вічними, імманентними категоріями суспільно-історичного життя. А саме, можна розуміти під ними \"консерватизм\" і \"реформаторство\" у загальносоціологічному змісті — з одного боку, схильність охороняти, берегти вже існуюче, старе, звичне і, з іншого боку, протилежне прагнення до новизни, до суспільних перетворень, до подолання старого новим. Але перш за все, при цьому розумінні логічним був би не двочленний, а тричленний поділ. Поряд із \"старовірами\" і \"реформаторами\" повинні знайти собі місце і ті, хто сполучає обидві тенденції, хто прагне до відновлення саме через його реформу, через пристосування його до нових умов і потреб життя. Такий не \"правий\" і не \"лівий\", а нібито \"центральний\" напрямок зовсім не є, як часто у нас схильні думати, якесь еклектичне сполучення обох попередніх напрямків; він якісно відрізняється від них тим, що, на противагу їм, його пафос є ідея повноти, примирення. Практично украй важливо, що розходження в цьому змісті між \"правим\" і \"лівим\" менш істотне, ніж розходження між помірністю і радикалізмом (однаково — \"правим\" чи \"лівим\"). Збереження всупереч життю, за будь-яку ціну старого і прагнення будь-що переробити усе заново подібні у тому, що обидва не рахуються з органічною безперервністю розвитку, властивою всілякому життю, і тому змушені і хочуть діяти примусом, силою — однаково чи насильницьким ламанням, чи насильницьким \"заморожуванням\". І всілякому такому, \"правому\" чи \"лівому\", радикалізму протистоїть політичний умонастрій, який знає, що насильство і примус може бути у політиці тільки підручним засобом, але не може замінити собою природного, органічного, ґрунтового буття.

Але головне у нашому зв\'язку — те, що поняття \"правого\" і \"лівого\", уживані в цьому чисто формально-загальному, універсально-соціологічному сенсі, мабуть, не мають нічого спільного з політичним змістом, що звичайно вкладається в ці поняття, і лише в силу випадкових історичних обставин могли психологічно асоціюватися з ним. Ми звикли, у силу політичних порядків, які ще нещодавно панували, що \"праві\" знаходяться при владі й охороняють існуючий порядок, а \"ліві\" прагнуть до перевороту, до встановлення нового порядку, який ще не існує . Але коли цей переворот уже стався, коли панування належить \"лівим\", то ролі, мабуть, міняються: \"ліві\" стають охоронниками існуючого — а за умов тривалості сталого порядку навіть прихильниками — \"старого\" і \"традиційного\", тоді як \"праві\" за цих умов змушені взяти на себе роль реформаторів і навіть революціонерів. Якщо ми будемо плутати загальносоціологічні поняття \"охоронників\" та \"реформаторів\" (чи ще загальніше: \"задоволених\" і \"незадоволених\") з політичними поняттями \"правих\" і \"лівих\", то ми повинні будемо за умов республікансько-демократичного ладу назвати республіканців і демократів \"правими\", а монархістів — \"лівими\", чи всіх супротивників радянського ладу назвати \"лівими\", а самих комуністів — \"правими\", тобто дійти до абсолютної нісенітниці і повної плутанини понять.

Отже, який же, власне, конкретно-політичний зміст понять \"правого\" і \"лівого\"? Але перш ніж відповісти на це питання, ще одне зауваження загальносоціологічного порядку. Якщо ми відвернемося на мить від цих понять чи етикеток і неупередженим поглядом спробуємо оглянути все можливе різноманіття політичних світоглядів, то чисто логічно заздалегідь очевидно, що воно не може бути вичерпано розділом його на два протилежних типи. Політичний світогляд є комплекс чи система, що складається із сукупності відповідей на ряд істотних питань громадського життя. Кожне питання допускає різні рішення; зрозуміло, наскільки невичерпно великим є можливе різноманіття політичних світоглядів. Звичайно, усяке різноманіття допускає класифікацію відповідно до основних вищих родів, у тому числі іноді і дихотомічний поділ. Але для цього поділ має бути зроблений за єдиним і притому істотним критерієм, тобто таким, видозміна якого визначить розходження хоча б основних і найважливіших з інших критеріїв. Чи задовольняє поділ на \"праве\" і \"ліве\" зазначеній вимозі єдності й істотності ознаки поділу? Безперечно, що довгий час він практично їй задовольняв — інакше він не міг би досягти такого широкого розповсюдження та загального визнання.

Однак для долі цих понять у наш час істотно, що інтуїтивно-психологічна єдність обох світоглядів не визначалася логічно-необхідним зв\'язком ідей у них. Справа в тому, що обидва цих співвіднесених поняття позбавлені внутрішньої єдності і не можуть бути визначені на основі якої-небудь однієї, центральної для кожного з них і об\'єднуючої їх ідеї. Навпаки, вдумуючись у них, ми усвідомлюємо, що в них через історичні, з погляду сутності справи, випадкові, причини, схрестилися три ряди духовних і політичних мотивів, власне кажучи зовсім різнорідних. Насамперед – чисто філософська відмінність між традиціоналізмом та раціоналізмом, між прагненням жити згідно з історичними та релігійними переказами, згідно з традиційною вірою, що логічно не перевіряється (за вірою і звичаями батьків) і прагненням побудувати суспільний порядок чисто раціонально, навмисно планомірно; по-друге, чисто політична відмінність між вимогою державної опіки над громадським життям і ствердженням начала особистої свободи й суспільного самовизначення (у цьому сенсі \"правий\" означає державник, етатист, прихильник сильної влади, на противагу \"лівому\" — лібералу); і, нарешті чисто соціальна ознака — позиція у боротьбі між вищими, привілейованими, багатими класами, що прагнуть зберегти чи затвердити своє панування в державі та суспільстві й нижчими класами, що прагнуть звільнитися від підпорядкованості й зайняти рівне чи навіть пануюче положення у суспільстві і державі. У цьому змісті \"правий\" значить прихильник аристократії чи буржуазії, \"лівий\" — демократ чи соціаліст.