ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософія Нового часу

Лекція

Філософія Нового часу.

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних звязків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

  • буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.)

  • буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст )

  • становище і розвиток капітальних відносин;

  • зміни в соціальній структурі суспільства;

  • зміни в політичній системі суспільства.

Природно-наукові відкриття:

  • механіка небесних і земних тіл;

  • астрономія;

  • теорія опору матеріалів;

  • фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;

  • хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

  • розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;

  • відмова від натурфілософії;

  • формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

  • емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;

  • раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;

  • сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

  • індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;

  • від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.

Ф. Бекон (1561-1626) – підкреслює необхідність пізнавати обєктивно суттєві речі і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.

Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини – панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання – раціональне пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.

Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

  • Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.

  • Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму (потребує доведення).

  • Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

    Дж. Берклі (1684-1753) – обґрунтував субєктивний ідеалізм. \"Трактат про начала людських знань – пізнання має справу не з обєктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. обєкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - субєктивний, тому саме їх існування залежить від субєкта свідомості. Без субєкта свідомості. Ьез субєкта немає і обєкта (ідеалістичний сенсоналізм)\".

    Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про \"вроджений ідеал\", людський розум від народження є \"tabula rasa\". Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

    Ж. Ламетрі (1709-1751) – пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

    Гельвецій (1715-1771) – людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб пізнання - память, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.

    3. Для Бекона (\"Новий органон\") існування обєктивного матеріального світу не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії повязана з рухом, причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила, внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена матерія, природа є зєднанням активів, молекул, який притаманна вага, протяжність, рух.

    Т. Гоббс розглядав обєктивний світ як сукупність окремих матеріальних тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості. Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки подібні якості виступають лише субєктивними уявленнями людини. Рух – це механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони коли-небудь виникають і потім зникають.

    Світ – єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні форми її прояву.

    Декарт – \"Роздуми про метод\", \"Методичні роздуми\", \"начала філософії\". В основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.

    Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог – виям самого природнього буття.

    Лейбніц – творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади – це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога.

    Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) – вторинні, вони є субєктивними і не притаманними матеріальним тілам.

    Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа – це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.

    Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним світом, до якого відносить людину.

    Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.

    Іслон Адріан Гельвецій \"Про дух\", \"Про розум\". Світ – матерія, що перебуває у русі. Простір і час – форми існування матерії. Людину відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і підпорядкованї тим самим законам, що і природи.

    Висновки.

    Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.

    У вирішенні проблем онтології – матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального звязку явищ, предметів реального світу, а їх рух – кваліфікували лише як пересування тіл у просторі

    Контрольні запитання.

  • В чому особливість епохи Нового Часу?

  • Чому в цей період відмовилися від метафізики?

  • Що було характерним для гносеологічної орієнтації в епоху нового часу?

  • Що таке раціоналізм?

  • Дайте визначення поняттю \"сенсуалізм\"?

  • Які методи наукового дослідження стали провідними в Новітній час?

  • Що можна віднести до недоліків у гносеологічній спрямованості в цей період?

  • Які нововведення у сфері онтології?

  • В чому особливість філософії французьких матеріалістів?


  •