ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософські основи теорії норми та патології

Великий матеріал зібрала ембріологія і гістологія. Г. Шпеман і Д.Філатов вказали на взаємодію між зародками як на одну із рушійних сил розвитку організму.

Важливу роль у встановленні сучасної матеріалістичної концепції цілісності в медицині зіграли роботи І.М.Сеченова і І.П. Павлова. І.П. Павлов показав, що діяльність нервової системи направляється на об\'єднання, інтеграцію функцій всіх частин організму і на зв\'язок організму, його врівноваження із зовнішніми умовами. Вказується також роль гуморальної регуляції в організмі, \"нервово-гуморальної функції окремо від нервової не існує, - писав А.Д. Сперанський. Гуморальний фактор є одним з видів відображення нервових впливів в периферичних тканинах, без чого ні одна нервова функція взагалі невідома\". Отже, постійно виникає протиріччя у пізнанні живої матерії - від елементаризму до цілісності і від останньої - знову до елементариського розчленування. Р. Шеллінг вдало відмітив: як пізнавати ціле раніше частин, якщо це вимагає знання частин раніше цілого?

В патології проблема цілісності зводиться також до вивчення співвідношення загального і локального. Проте тільки завдяки цілісності організму ми можемо говорити про відносну локальність, самостійність і автономність патологічного процесу. Ступінь поширення патологічного процесу залежить від стану реактивності (пристосувальних можливостей) організму.

Тепер доцільно було б розказати про поняття структури живих систем. Під нею розуміють просторово-часову організацію системи, що виражає закономірні зв\'язки функціональних елементів та відповідних їм морфологічних еквівалентів біологічної форми руху матерії. Морфологічна адаптація структур представляє собою вираження реактивної пластичності тканин в умовах не лише норми, але і патології, а пластичне забезпечення функцій є всезагальною метаболічною основою динаміки живого.

Закон єдності будови і динаміки в патології означає, що всі Функціональні зміни слід розглядати як вираження внутрішніх змін структур живого, її внутрішніх матеріальних перебудов. Внутрішні перебудови матеріальних структур - основна причина зміни динаміки живого. Зворотна зміна організації даної структури може вважатися функціональною зміною. Незворотність пошкодження функції свідчить про незворотні (органічні) зміни структури живого. Між цими крайніми варіантами можуть існувати різні перехідні стани.

Послідовне обгрунтування погляду на форму живого як на організацію не лише просторову, але і часову, не тільки речовини, але і процесів, можливе тільки з позицій матеріалістичної діалектики, закономірності взаємозв\'язку якої змісту і форми справедливі і для взаємозв\'язку функцій і структур організмів. Структура живої системи, таким чином, виступає як єдність внутрішньої форми і змісту.

Принципи структурності - це принципи єдності морфології і фізіології в теорії патології. Із закону єдності будови (організації) і динаміки логічно витікає проблема морфологічно-каузального еквівалента функції. В процесі еволюції склалась множинна (еквіфізальна) забезпеченість однієї і тієї ж функціональної системи різними механізмами і відповідними їм морфологічними утвореннями.

Однак забезпечення функціональної діяльності організму здійснюється не лише шляхом морфологічно еквівалентних перебудов організації живого,але і завдяки зміни модифікацій режиму роботи багатьох \"фізіологічних систем\" організму.

В основі морфологічного еквівалента функцій лежать відношення ентропійних і ектропійних метаболісних процесів. Морфологічним еквівалентом функцій в умовах патологічного зсуву є зміна взаємозв\'язку цих процесів, превалювання ентропії (дезорганізації) над пластичним забезпеченням функцій (ектропій). Антиентропійні (ектропійні) стани структури головних систем підтримуються генетичне детермінованим \"пластичним забезпеченням функції\" (Ф.З.Меєрсон). Показано також, що первинною причиною багатьох перебудов органоїдів гепатоцитів в ранні строки після часткової гепатактомії і в кінцевому рахунку пусковим механізмом регенерації є недостатність енергетичної функції мітохондрій, тобто тимчасове переважання в цих клітинах ентропійних процесів над ектропійними. (О.К.Хмельницький, В.П. Петленко)

В основі всіх функціональних змін завжди лежать синхронно протікаючі морфологічно еквівалентні зміни. Так, при дії фізіологічних концентрацій глюкози на живі клітини першочергово в процес втягуються ферменти, що забезпечують її фосфорилювання. А потім протягом кількох секунд зміни охоплюють як мінімум 22 реакції, пов\'язані з гліколітичним і окисним фосфорилюванням АДФ, і одномоментно структуру всіх мітохондрій клітини. Отже, процес споживання глюкози клітинами на субклітинному і клітинному рівнях виявляє морфологічний еквівалент функції, без якого остання неможлива.

Закон єдності будови і динаміки в теорії патології означає, що всі функціональні зміни слід розглядати як вираження внутрішніх змін організації живого. Внутрішні перебудови морфологічних систем-основна причина зміни динаміки патологічних процесів. Це-зміст принципу морфологічного каузалізму.

Вся сукупність внутрішніх змін в структурах живого забезпечує до певної межі необхідну для збереження даної функції синхронну відповідність між рівнем динаміки і інтенсивністю оновлення елементів даної системи. Питання про функціональне і органічне слід вирішувати конкретно, з врахуванням рівня організації, так як кожний з них еквіфіально (множинне) пов\'язаний з певним діапазоном інтенсифікації процесів, як нормальних так і патологічних в законі єдності будови і динаміки відображена діалектична єдність матерії і руху (принципова неподільність будови і функції), функції і форми (лабільність функцій в рамках існуючої форми організації живих систем).

Проблема синхронності структурно-функціональних зв\'язків повинна вивчатися з врахуванням рівня дослідження молекулярного, клітинного, тканинного, органного).

Однією із особливостей структурної організації живих систем є її надійність, тобто здатність системи стійко зберігати нормальне функціонування протягом певного проміжку часу. До одних з найбільш ефективних способів збільшення надійності живих систем відноситься надлишковість її будови. В медицині відома велика кількість прикладів об\'ємних резервних можливостей організму. Марнотратність природи, що розвинулась в процесі еволюції і природного відбору. біологічно доцільна і забезпечує надійну нейтралізацію порушень і можливість заміщення, компенсації функції.