ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософський словник

Лукрецій, Тіт Лукрецій Кар (біля 99 – 55 до н. е.) – римський поет і філософ-матеріаліст, послідовник Епікура. Мету філософії вбачав у тому, щоб вказати шлях до щастя для особистості, яка постійно відчуває у коловороті суспільної боротьби і нещасть страх перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Засіб звільнення від цих страхів – засвоєння вчення Епікура про природу речей, про людину, суспільство. Його поема \"Про природу речей\" здійснила великий вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.

Лютер Мартін (1483 – 1546) – монах Августиніанського монастиря, надихнув Реформацію у Німеччині, засновник лютеранства. У ході анти папської боротьби він проголосив тезу про \"виправдання вірою\", яка нанесла нищівний удар по папству та католицькій ортодоксії. Лютер відкинув зовнішні культові атрибути католицької церкви. Спасіння, вважав він, можна досягти завдяки божій милості, подарованій людям через Христа.

Макіавеллі Ніколо (1469 – 1527) – італійський політичний мислитель, історик (\"Історія Флоренції\", 1520 – 1525), письменник (комедія \"Мандрагора\", 1518). Бачив головну причину бід Італії в її політичній роздробленості, подолати яку здатна лише сильна влада (\"Правитель\", 1513). Заради зміцнення держави вважав прийнятними будь-які засоби. Звідси термін \"макіавеллізм\" для визначення політики, що нехтує нормами моралі.

Марітен Жак (1882 – 1973 ) – французький філософ, представник неотомізму. Висунув релігійно-утопічну ідею \"інтегрального гуманізму\", покликаного перебудувати цивілізацію, згуртувати людей на основі визнання релігійних цінностей. Виступив з ліберальною критикою капіталізму, бачив шлях знищення його антагонізмів у корпоративній організації суспільства (але разом з тим виступив і проти соціалізму). Погляди Марітена здійснили значний вплив на офіційну доктрину Ватикану. Основні праці: \"Анти модерн\", 1922; \"Інтегральний гуманізм\", 1936.

Маркс Карл (1818 – 1883) – німецький мислитель і суспільний діяч, основоположник марксизму. Маркс розробив принципи матеріалістичного розуміння історії (історичний матеріалізм), теорію додаткової вартості, досліджував розвиток капіталізму. Головна праця Маркса – \"Капітал\" (т. 1, 1867); 2 і 3 томи підготував до видання Ф. Енгельс (1885 і 1894). \"Економіко-філософські рукописи\" (1844), \"До критики гегелівської філософії права\" (1844), \"Святе сімейство\" (1845), \"Німецька ідеологія\" (1845 – 1846), обидві спільно з Ф. Енгельсом.

Марсель Габріель Оноре (1889 – 1973) – французький філософ, драматург і літературний критик, основоположник католицького екзистенціалізму.

Мах Ернст (1838 – 1916) – австрійський фізик і філософ, один із засновників емпіріокритицизму.

Мілл Джон Стюарт (1806 – 1873) – англійський філософ і економіст, ідеолог лібералізму. Засновник англійського позитивізму, послідовник О. Конта. У \"Системі логіки\" (т. 1 – 2, 1843) розробив індуктивну логіку, яку тлумачив як загальну методологію наук. В етиці поєднував принцип егоїзму (утилітаризм) із альтруїзмом. У праці \"Основи політичної економії\" (т. 1 – 2, 1848) основоположення класичної політекономії об\'єднував із поглядами Ж. Б. Сея та Т. Р. Мальтуса.

Монтень Мішель де (1533 – 1592) – французький філософ епохи Відродження. Рішуче заперечував християнську етику з її закликом до умертвіння плоті, критикуючи етичні погляди стоїків, оголошуючи гедонізм і індивідуалізм. Висловлював думку про рівність усіх людей, ідеалізував \"природний стан\" людства, вважаючи всі переваги щасливого життя втраченими із розвитком цивілізації. Вимагав відмовитися від тверджень, прийнятих на віру, закликав винести всі питання на суд розуму. Основна праця: \"Досліди\".

Монтеск\'є Шарль Луї (1689 – 1755) – французький просвітник, правознавець, філософ. Виступив проти абсолютизму. Прагнув виявити причини виникнення того чи іншого державного ладу, аналізував різні форми держави і правління. Засобом забезпечення законності вважав принцип розподілу влади. Основні праці: \"Персидські листи\" (1721), \"Про дух законів\" (1748).

Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький філософ, представник філософії життя. На місце класичних категорій \"матерія\" і \"дух\" поставив \"життя\" і \"воля до влади\" (сила, могутність). У творах, написаних в жанрі філософсько-художньої прози, виступив із критикою культури, проповідував імморалізм (\"По ту сторону добра і зла\", 1886). У міфі про \"надлюдину\" культ особи поєднував із романтичним ідеалом \"людини майбутнього\" (\"Так говорив Заратустра\", 1883 – 1884; \"Воля до влади\", опубл. у 1889 – 1901 рр.).

Ортега-і-Гассет Хосе (1883 – 1955) – іспанський філософ і публіцист, представник філософії життя і філософської антропології. Справжню реальність, що надає змісту людському буттю, вбачав у історії, тлумачачи її в дусі екзистенціалізму як духовний досвід безпосереднього переживання. Один із головних представників концепцій \"масового суспільства\" масової культури (\"Повстання мас\", 1920 – 1930) і теорії еліти. В естетиці виступив як теоретик модернізму (\"Дегуманізація мистецтва\", 1925).

Паскаль Блез (1632 – 1662) – французький математик, фізик, релігійний філософ і письменник. У творі \"Думки\" Паскаль розвиває уявлення про трагічність людини, яка перебуває між двома безоднями – безкінечністю і ницістю (\"людина – мислячий очерет\"). Осягнути таємниці буття і спасіння з метою звільнення від відчаю можна при допомозі християнства.

Платон (427 – 347) – давньогрецький філософ, учень Сократа. Розвинув теорію про існування безтілесних форм речей, які називав \"видами\" або \"ідеями\" і які ототожнював зі справжнім буттям. Ідеям протиставляв небуття, тотожне матерії і простору. У пізнанні розглядав його види у залежності від особливостей пізнавальних предметів. Достовірне пізнання можливе тільки в істинно сущих \"видах\". Основні праці: \"Апологія Сократа\", \"Софіст\", \"Теетет\", \"Пармені\", \"Держава\".

Поппер Карл Раймонд (1902) – англійський філософ, логік і соціолог. Його концепція отримала назву \"критичний раціоналізм\". Відмовився від вузького емпіризму і індуктивізму логічних позитивістів, замінивши їх принципами органічного зв\'язку теоретичного і емпіричного рівнів знання, твердженням, що будь-яке наукове знання носить лише гіпотетичний характер. Основні праці: \"Логіка наукового відкриття\", 1935; \"Відкрите суспільство і його вороги\", 1945.

Рассел Бертран (1872 – 1970) – англійський філософ, логік, математик, суспільний діяч. Основоположник англійського неореалізму і неопозитивізму. Філософія запозичує свої проблеми із природознавства, прокладає йому шлях і повинна логічно аналізувати і пояснювати принципи і поняття природних наук. Світ складається із даних відчуттів, які логічно нерозривно пов\'язані між собою. Лауреат Нобелівської премії з літератури. Основні праці: \"Принципи математики\", 1910 – 1913; \"Проблеми філософії\", 1912; \"Історія західної філософії\", 1940.

Руссо Жан Жак (1712 – 1778) – французький письменник і філософ. Представник сентименталізму. З позиції деїзму засуджував офіційну церкву і релігійну нетерпимість. Висунув лозунг \"Назад до природи!\". Здійснив великий вплив на сучасну духовну історію Європи з точки зору державного права, виховання і критики культури. Основні праці :\"Юлія, або Нова Елоїза\", 1761; \"Еміль, або Про виховання\", 1762; \"Про суспільний договір\", 1762.