ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософський словник

Карнап Рудольф (1891 – 1970) – філософ і логік, один із лідерів неопозитивізму. Був активним учасником Віденського гуртка. Викладав філософію у Віденському і Празькому університетах. З 1936 р. працював у США, професор філософії Каліфорнійського університету. Заперечував світоглядний характер філософії, зводив її завдання до \"логічного аналізу мови науки\", що ґрунтується на апараті математичної логіки.

Кассірер Ернст (1874 – 1945) – німецький філософ, представник Марбурзької школи неокантіанства. Професор філософії у Берліні, Гамбурзі. Після встановлення у Німеччині фашистської диктатури жив у Швеції і США; був професором Йєльського університету. Вважав, що людина живе у новому вимірі реальності, не просто в природному, а у символічному Всесвіті. Мова, міф, мистецтво, релігія, наука є чатсинами цього Всесвіту, різними нитками, з яких плететься складна мережа людського досвіду. Людина не стикається з реальністю безпосередньо, остання віддаляється від неї в міру розвитку символічної активності. Визначення людини як розумної істоти не відбиває повної міри суті людського у людині. Тому людину, щоб підкреслити її особливість, слід визначати як істоту символічну. Основні праці: \"Проблема пізнання у філософії і науці нового часу\", 1906 – 7; \"Філософія символічних форм\", 1923 – 29.

Кеплер Йоган (1571 – 1630) – німецький астроном, один із творців астрономії нового часу.

К\'єркегор Сьорен (1813 – 1855) – датський теолог, філософ-ірраціоналіст, письменник. Протиставляв об\'єктивізму Гегеля суб\'єктивну (\"екзистенцій ну\") діалектику особистості, яка проходить три стадії на шляху до Бога: естетичну, етичну і релігійну. Полемізуючи з офіційною теологією, захищав тезу про реальність християнства лише для обраних, які зможуть реалізувати свою екзистенцій ну свободу. Здійснив вплив на розвиток датської літератури, а в ХХ ст.. – на екзистенціалізм і діалектичну теологію. Основні праці: \"Або – або\", 1843; \"Страх і тремтіння\", 1843; \"Філософські крихти\", 1844; \"Стадії життєвого шляху\", 1845.

Кондільяк Етьєн Бонно де (1715 – 1780) – французький філософ-просвітник. Був співробітником Дідро і Д\'Аламбера в \"Енциклопедії\". Розвинув сенсуалістичну теорію пізнання. Праця: \"Трактат про відчуття\", 1754.

Кондорсе Жан Антуан Нікола (1743 – 1794) – французький філософ-просвітник, математик, соціолог, політичний діяч. У філософії – прихильник деїзму і сенсуалізму. Розвинув концепцію історичного прогресу, в основі якого розвиток розуму. Праця: \"Ескіз історичної картини прогресу людського розуму\", 1794.

Конт Огюст (1798 – 1857) – французький філософ, соціолог, один із основоположників позитивізму. Розглядав науку як спосіб пізнання не сутності, а тільки явищ. Висунув теорію трьох стадій в інтелектуальній еволюції людства (теологічну, метафізичну і позитивну, або наукову), що визначає розвиток суспільства. Розробив класифікацію наук (по мірі зменшення їх абстрактності). Основні праці: \"Курс позитивної філософії\", 1830 – 1842; \"Система позитивної політики\", 1851 – 1854.

Конфуцій (551 – 479) – давньокитайський мислитель, засновник конфуціанства. Основні погляди викладені в книзі \"Лунь-юй\" (\"Бесіди і судження\"). Оголосив владу правителя священою, а розподіл людей на вищих і нижчих – всезагальним законом справедливості. В основу соціального устрою ставив моральне самовдосконалення і дотримання норм етикету (\"лі\"). Із ІІ ст.. до н. е. і до початку ХХ ст.. конфуціанство вважалось в Китаї офіційною державною ідеологією.

Кун Томас (1929 – ) – американський філософ і історик науки.

Ламетрі Жюльєн Офре де (1709 – 1751) – французький філософ-матеріаліст. Першим у Франції виклав систему механічного матеріалізму і сенсуалізму. Вважав, що духовна діяльність людини визначається її тілесною організацією. Закликав до відродження системи Епікура. У праці \"Людина-машина\" (1747) розглядав людину як машину, схожу до годинника, яка самостійно заводиться. В останніх працях підійшов до ідеї еволюції, висловлював думки про єдність походження рослинного і тваринного світу. В етиці стояв на позиції гедонізму.

Лао-Цзи (Лі Ер) (ІV – ІІІ ст.. до н. е.) – засновник даосизму, автор твору \"Дао де цзин\" (трактат про шлях і доброчинність). Основне поняття Лао-Цзи – дао, яке метафорично уподібнюється до води. Спосіб дії, який витікає із дао – не діяння (у вей): поступливість, покірність, відмова від бажання і боротьби.

Леві-Строс Клод (1908 –) – французький етнограф, антрополог і соціолог, представник структуралізму. У співвідношенні біологічного і соціального в поведінці людини визнає головним наявність формальних структур у взаємовідношеннях між людьми, вплив на поведінку людини символічних форм, традицій і ритуалів, визнання окремої мови як системи, що моделює суспільні інститути. Важливим моментом його структурної антропології є тлумачення міфу як фундаментального змісту колективної свідомості. Основи стійких соціальних структур. Основні праці 6 \"Міфологіки\", 1964 –71; \"Структурна антропологія\", 1958 – 73; \"Шляхи масок\", 1975.

Левкіп (V ст.. до н. е.) – давньогрецький філософ-матеріаліст, один із творців античної атомістики, вчитель Демокріта.

Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646 – 1716) – німецький філософ, математик, фізик, мовознавець. У дусі раціоналізму розробив вчення про вроджену здатність розуму до пізнання вищих категорій буття і всезагальних і необхідних істин логіки і математики (\"Нові досвіди про людський розум\", 1704). Реальний світ складається із субстанцій – монад (\"Монадологія\", 1714); існуючий світ створений Богом як \"найкращий з усіх можливих світів\" (\"Теодицея\", 1710). Був передвісником принципів сучасної математичної логіки. Один із творців диференційного і інтегрального обчислення. У сучасній західній філософії його концепція має послідовників серед таких напрямів як логічний позитивізм, персоналізм.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) – італійський живописець, скульптор, архітектор, вчений, інженер.

Локк Джон (1632 – 1704) – філософ-матеріаліст, творець ідейно-політичної доктрини лібералізму. Розробив емпіричну теорію пізнання, в якій заперечує існування вроджених ідей і доводить, що все людське знання походить з досвіду. Розвинув вчення про первинні і вторинні якості і теорію утворення загальних ідей (абстракцій). Соціально-політична концепція спирається на теорію природного права і суспільного договору. У педагогіці виходив із вирішального впливу середовища на виховання. Ідеї Локка здійснили значний вплив на французьких матеріалістів ХVІІІ ст.. і утопічний соціалізм поч.. ХІХ ст. Основна праця: \"Досвід про людський розум\", 1690.