ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософський словник

Шаріат – сукупність юридичних і релігійних норм, заснованих на Корані; мусульманське право

Шиїзм – напрям в ісламі, прибічники якого алегорично тлумачать Коран і мають своє священне писання – абгар

Шовінізм – проповідування національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам інших націй, розпалювання національної ворожнечі та ненависті до інших рас і націй

Шлюб – історично зумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їхні права та обов\'язки одного щодо іншого та щодо дітей

Я

Я – духовний центр людської особистості, індивідуальності, що свідомо й діяльно ставиться до самої себе і через себе – до зовнішнього світу

Явище – категорія, що позначає зовнішні властивості, процеси і зв\'язки предмета, що пізнаються шляхом безпосереднього живого споглядання

Якість – категорія, що позначає притаманну речам специфічну визначеність, яка тотожна з їхнім буттям і відрізняє їх від інших речей

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Абеляр П\'єр (1079 – 1142) – французький філософ, богослов і поет. Розробив схоластичну діалектику. Раціоналістична спрямованість його ідей викликала протест ортодоксальних церковних кіл.

Абу-Наср Ібн Мухам мед аль-Фарабі (870 – 950) – філософ, учений-енциклопедист, один із головних представників східного арістотелізму, що переплітався з неоплатонізмом. Прізвисько – Другий учитель (після Арістотеля). Жив у Багдаді, Алеппо, Дамаску. Основні праці: \"Гемми мудрості\", \"Трактат про погляди жителів доброчинного міста\"

Абу Хамід Мухаммад Ібн Мухаммед аль-Газалі (1059 – 1111) – іранський теолог і філософ ісламу. Спочатку був містиком у дусі суфізму, ....... загально значимість закону причинності, потім став ревним противником філософії (\"Заперечення філософів\") і засновником ортодоксальної теології (\"Відновлення наук про віру\")

Августин Блаженний Аврелій (354 – 430) – християнський богослов і філософ-містик, близький до неоплатонізму. Представник патристики – вчення, що захищало догмати християнської релігії на противагу язичництву. У творі \"Град Божий\" розвинув християнську концепцію всесвітньої історії, що розумілась ним фаталістично, як результат божественного провидіння.

Авіценна (Ібн-Сіна) (980 – 1037) – вчений, філософ, лікар, музикант. Жив у Середній Азії і в Ірані, був лікарем при різних правителях. У філософії він продовжував традиції арабського арістотелізму, частково неоплатонізму. Основні праці: \"Книга зцілення\", \"Книга знання\", енциклопедія теоретичної і клінічної медицини \"Канон лікувальної науки\"

Аврелій Марк (121 – 180) – римський імператор, філософ, один із найвидатніших представників римського стоїцизму, послідовник Епіктета. Написав 12 томів під спільною назвою \"Розмірковування про самого себе\".

Анаксагор із Клазомен (500 – 428 до н. е.) – давньогрецький філософ, математик і астроном, основоположник афінської філософської школи. Був звинувачений у безбожні і вигнаний (431). Автор вчення про вічні елементи – \"сім\'я\" речей 9гомеомерій). Рухаючий принцип світового порядку – розум (нус), що організовує елементи.

Анаксимандр (610 – після 547 до н. е.) – давньогрецький філософ, представник мілетської школи

Анаксимен (585 – 525) – давньогрецький філософ, представник мілетської школи

Ансельм Кентерберійський (1033 – 1109) – теолог і філософ, представник ранньої схоластики августинівського напрямку, церковний діяч. Розвинув т.з. онтологічний доказ буття Бога із самого поняття Бога. Бачив у вірі передумову раціонального знання: \"вірю, щоб розуміти\".

Арістотель (384 – 322) – давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист. Навчався у Платона в Афінах; у 335 році до н.е. заснував Лікей, або перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського. Основоположник формальної логіки, творець силогістики. У філософії розрізняв теоретичну і практичну частини. Перша – вчення про буття, його склад, причини і начала, друга – вчення про людську діяльність. Всю матерію розглядав у вигляді послідовних переходів від \"матерії\" до \"форми\" і навпаки. Однак в матерії бачив тільки пасивний початок, приписуючи активність формі. Основні філософські праці: \"Органон\" (\"Категорії\", \"Про тлумачення\", \"Аналітики\", \"Топіка\"), \"Метафізика\", \"Фізика\", \"Про виникнення тварин\", \"Політика\", \"Риторика\", \"Поетика\".

Барт Карл (1886 – 1968) – швейцарський протестантський теолог, один із засновників діалектичної теології

Бергсон Анрі (1859 – 1941) – французький філософ, представник інтуїтивізму і філософії життя

Бердяєв Микола (1874 – 1948) – російський філософ-ідеаліст. Висував тезу про створення нової філософії шляхом шляхом з\'єднання мислення з живими витоками буття, перетворення мислення у функцію живого цілого. У своїй \"онтологічній\" гносеології виходив з того, що нам дане дещо до будь-якої раціональної рефлексії, до розподілу на суб\'єкт і об\'єкт. Сам по собі світ об\'ктів бездуховний і несвобідний, йому протистоїть у світі творчість, долаюча відчуження об\'єктів від людини. Суб\'єкт, що творить, включає світ у себе,у своє внутрішнє життя, відкрите для свободи, і тим перевтілює її. Основні праці: \"Смисл творчості\", 1916; \"Смисл історії\", 1923; \"Філософія свободного духу\", 1927; \"Про призначення людини\", 1931; \"Я і світ об\'єктів\", 1934.

Берклі Джордж (1685 – 1753) – англійський філософ, представник суб\'єктивного ідеалізму. Головна його думка: існування речей полягає в їх сприйнятливості. Ідеї засвоюються безтілесною субстанцією, людською душею, яка володіє здатністю сприймати ідеї (розум) і в певних межах викликати їх чи впливати на них (воля). Праці: \"Досвід нової точки зору\", 1709; \"Трактат про начала людського знання\", 1710\"Три розмови між Гіласом і Філонусом\", 1713.

Бернар Клервоський (1090 – 1153) – французький теолог-містик.

Бонавентура (Джованні Фіданца, 1221 – 1274) – філософ-містик, представник августинівського платонізму. Голова францисканського ордену, кардинал

Боецій Аніцій Манлій Северин (480 – 524) – християнський філософ і римський державний діяч

Бруно Джордано (1548 – 1600) – італійський філософ, заперечував схоластичну філософію і виступав проти римо-католицької церкви. Після восьмирічного ув\'язнення був спалений у Римі інквізицією. Світогляд склався під впливом ідей неоплатонізму і піфагореїзму, пізніше – античних матеріалістів (Емпедокла, Анаксагора, Епікура і Лукреція, італійського вільнодумства епохи Відродження і сучасної йому науки, особливо Коперніка. Розвинув ряд діалектичних положень про єдність, зв\'язність і універсальний рух у природі, про співпадання протилежностей як у безкінечно великому, так і безкінечно малому. Свої ідей виклав у формі діалогів: \"Про причину, початок і єдине\", \"Про безкінечність, Всесвіт і світи\".

Будда (Сідхартха Гаутама) – засновник буддизму, який походив, за легендою, із царського роду племені шак\'їв у Північній Індії. Коли Сідхартха побачив старця, хворого, похоронну процесію і святого, який збирав милостиню, він відмовився від світського життя і почав вести мандрівний спосіб життя, шукаючи істину. Основою вчення буддизму є проповідь Будди про \"чотири благородні істини\", що відкрились йому у ніч просвітлення: є страждання; страждання має причину; є свобода від страждання; існує шлях, який веде до нірвани. В цих істинах весь закон морального життя, що веде до вищого блаженства. Моральна доля кожної людини повністю підконтрольна їй самій, і можливості її спасіння не обмежені нічим, крім власних її гріхів і помилок.