ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософський аналіз науки

В ідеї об\'єктивне підноситься до рівня мети і прагнень суб\'єкта, створений об\'єктивно-істиний образ стає його внутрішньою потребою, тим, що він має внести в світ у процесі своєї практичної діяльності. Це з одного боку. А з другого — в ідеї цілі і прагнення людини набувають об\'єктивного характеру, і через свою об\'єктивну істинність, через матеріальну діяльність самі стають об\'єктивною реальністю.

Щоб сформувати ідею, потрібні знання не тільки про об\'єкт, а й про суб\'єкт, його мету і прагнення, суспільні потреби, про засоби і шляхи втілення теоретичного знання в життя.

Ідея виступає як ідеал у кількох аспектах: у ній в концентрованому вигляді виражені досягнення наукового знання. Вона містить у собі прагнення до практичної реалізації, досвого матеріального втілення, містить знання про саму себе, про шляхи і засоби своєї об\'єктивізації.

Будь-яка наукова ідея — історично минущий ідеал пізнання, який з часом перестає бутиідеалом, а суб\'єкт досягає знання більшої об\'єктивності і повноти з більшими реальними можливостями для реалізації, а тому створює новий ідеал.

Ідея — це кінець знання і початок речі. Ідея реалізується не тільки в практичній, айвтеоретичній діяльності людини. В будові науки ідея виконує синтезуючу функцію, об\'єднує знання в певну єдину систему теорій. Синтезуюча функція ідеї випливає з її природи. В ідеї відбито пізнання фундаментальної закономірності, яке дає основу для об\'єднання понять ітеорій. В ідеї знання досягає вищого ступеня об\'єктивності, що створює умови для синтезу попереднього знання.

Розвиток сучасного наукового знання, що за своїм характером є інтегральним, вимагаєподальшого поглиблення суміжних досліджень у науці. Інтегративні процеси в сучасній науці роблять необхідним міждисциплінарний, комплексний підхід до досліджуваних проблем. Такий підхід стає однією з головних особливостей розвитку науки в сучасних умовах, оскільки в його основі лежать глибокі якісні перетворення в практиці науково-технічного і соціального прогресу, що зумовлює зміцнення зв\'язків між різнимиструктурними рівнями об\'єктів, прискорення темпів пізнавальних процесів.

Складний і взаємозалежний характер сучасного\'суспільного розвитку обумовлює зміни нелише в змісті, а й у структурі пізнання, виникнення його нових напрямків і рівнів.З\'являються особливі напрямки досліджень, які виступають міждисциплінарними, комплексними як за характером, так і за використаними засобами.

Разом з тим виникає необхідність не лише виявлення для дослідження нових комплексних проблем, а й аналізу, що передбачає глибокий зв\'язок науки з людиною, її єдність з культурою в цілому, людське призначення наукових знань, їхню культурну цінність. На шляху такої інтеграції культури і науки найбільше виявляється гуманістична спрямованість наукових досліджень, що набуває сьогодні не лише теоретичного, а й зростаючого практичного значення.

Характер і спосіб функціонування науки в суспільстві обумовлені не лише потребами технічного розвитку, інтересами матеріальної практики, а й більш загальними цілямикультурного порядку. Наука в своєму розвитку також виявляє формуючий вплив нахарактер і зміст усіх культурних процесів у суспільстві, породжуючи при цьому якісно новукультурну ситуацію. Зміст наукового знання, характер розвитку в суспільстві можнаправильно зрозуміти і всебічно розкрити, якщо врахувати входження науки в загальний культурний контекст. Тому важливо розкрити також соціокультурний механізм функціонування науки, визначити її загальнокультурну значимість, цінність з точки зору історичної перспективи.

Наука не лише співвідноситься з культурою, а й відноситься до неї. Інакше кажучи, — наука має власну культурну сутність, оскільки освоєння людиною об\'єктивного світу (процес творення \"другої природи\") власне і є вираженням культури.

У сучасних умовах наука все більше перетворюється із засобу технічного прогресу, в органічну частину соціального і культурного розвитку, що охоплює не лише ставлення людини до природи, а й її ставлення до інших людей і до самої себе. Тут поєднуються технологічні, культурні та гуманістичні потенції науки.

Результатом цього процесу є зростання продуктивності суспільної праці, причому не лишеза рахунок нової техніки, а й за рахунок її поєднання з підвищенням культури праці. Томутехнічне застосування наукового знання виступає культурною силою, культурним феноменом, оскільки воно одночасно є і процесом розвитку самої людини.

Безпосереднім завданням науки є досягнення об\'єктивно правильного знання про дійсність і на основі цього — створення більш ефективних та доцільних засобів і джерел виробництва матеріальних благ. Однак ні знання самі по собі, ні матеріальні блага не є метою розвиткулюдини. Вони слугують лише основою для вирішення фундамен-тальнішого завдання — всебічного розвитку людських сутнісних сил.

Система знань входить у культуру тією мірою, якою вони розпред-метнюються в творчійдіяльності — у виробництві, в мистецтві тощо, тобто в будь-якій сфері освоєння людиною дійсності. Як процес виробництва нового знання, наука тим самим є виробництвом людинияк суб\'єкта культурно-історичного процесу. Цей суб\'єкт має формуватись не як функція власної професійної діяльності, а як цілісна особистість, як представник суспільства, тобтоуніверсально.

Розкриваючи за допомогою науки закономірності природного і суспільного розвитку, перетворюючи на цій основі об\'єктивні умови своєї праці і спілкування, люди створюють такі форми життєдіяльності, які мають відповідати їхньому культурному призначенню. Лише усвідомлення і практична реалізація дійсно культурної потреби людини в науці надає їїрозвитку справді гуманістичного характеру.

У зв\'язку з тим, що наука орієнтується на розвиток творчого потенціалу людини, вона стаєорганічним компонентом культури, а також фактором, що визначає тип цієї культури. Всеце надає науці гуманістичної орієнтації. Не тільки наука детермінує культуру, а й культуравпливає на появу у науки нової якості — гуманістичної спрямованості. Гуманістична спрямованість науки є джерелом могутніх моральних стимулів наукової творчості.

Наука в сучасних умовах характеризується тим, що чим далі, тим більше вона стаєспіввідносною з людськими потребами, що виражаються ке лише у вигляді соціальних цілей,а й безпосередньо. Досягається це завдяки підвищенню ролі людини як суб\'єкта науковоїдіяльності. Крім того, наука все більше проникає не лише в суспільне, айв індивідуальне життя людини, суттєво перетворюючи його. В результаті цього наука стає ще більш залежною від суспільства, але разом з тим цей зв\'язок індивідуалізується, набуваючи особистісного характеру. \'\'