ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Форми і методи наукового пізнання. Системний підхід як метод пізнання світу

Внутрішні причини [6]:

  • Безупинний кількісний ріст диференційованих елементів системи в обмеженому просторі , у результаті чого загострюються протиріччя між ними.

  • Накопичення \"помилок\" у відтворенні собі подібних (мутації в живих організмах). Якщо елемент - \"мутант\" більш відповідає середовищу, що змінюється то він починає розмножуватися. Це і є виникнення нового, що вступає в протиріччя зі старим.

  • Припинення росту і відтворення складових елементів системи, у результаті чого система гине.

    Виходячи з розуміння зрілої системи як єдності і сталості структури можна визначити різноманітні форми перетворення, безпосередньо пов\'язані зі зміною кожного з перерахованих атрибутів системи [2]:

  • перетворення , що спричиняє до знищення елементів системи , знищення усіх взаємозв\'язків , (руйнація кристала, розпад атома і т.п.).

  • перетворення системи в якісно інше, але рівний по ступені організації стан. Це відбувається внаслідок:

    а) зміни складу елементів системи ( заміщення одного атома в кристалі на інший),

    б) функціональної зміни окремих елементів і/ або підсистем у системі (перехід ссавців від сухопутного способу життя до водяного).

  • Перетворення системи в якісно інше, але нижче за ступенем організованості стану. Воно відбувається внаслідок:

    а) функціональних змін елементів і/ або підсистем у системі (пристосування тварин до нових умов середовища)

    б) структурної зміни (модифікаційні перетворення в неорганічних системах: наприклад перехід діаманту в графіт).

  • Перетворення системи в якісно інше, але вище за ступенем організації стану. Воно відбувається як у рамках однієї форми руху, так і при переході від однієї форми до іншої. Цей тип перетворення пов\'язаний із прогресивним, поступальним розвитком системи.

    Отже, перетворення - неминучий етап у розвитку системи. Вона вступає в нього в силу наростаючих протиріч між новим і старим, між функціями елементів, що змінюються, і характером зв\'язку між ними, між протилежними елементами. Перетворення може відбивати як завершальний кінцевий етап у розвитку системи, так і перехід систем-стадій одна в одну. Перетворення є період дезорганізації системи, коли старі зв\'язки між елементами рвуться, а нові ще тільки створюються. Перетворення може означати і реорганізацію системи, а також перетворення системи як цілого в елемент іншої, вищої системи.

    СВІТ У СВІТЛІ СИСТЕМНИХ УЯВЛЕНЬ

    Сьогодні спеціальні науки переконливо доказують системність пізнаваних ними частин світу. Всесвіт постає перед нами як система систем. Звісно поняття \"система\" підкреслює відмежованість, конечність і, метафізично мислячи, можна приходити до висновку, що оскільки Всесвіт це \"система\", то вона має межу, тобто кінцева. Але з діалектичної точки зору як би не уявляти собі найбільшу із систем, вона завжди буде елементом іншої, більш великої системи. Це справедливо й в оберненому напрямку, тобто Всесвіт безкінечний не тільки \"ушир\", але і \"усередину\".

    Дотепер усі наявні в розпорядженні науки факти свідчать про системну організацію матерії.

    Системність неорганічної природи

    Відповідно до сучасних фізичних уявлень, неорганічна природа в загальному виді ділиться на дві системи - поле і речовина. Матеріальна сутність фізичного поля в даний час ще чітко не визначена, але що б собою не являло поле, загальновизнано, що воно виявляється в різноманітних існуючих, взаємодіючих видах, що взаємопроникають. Фізичне поле, як узагальнене поняття, містить у собі фізичний \"вакуум\", електронно-позитроне, мезонне, ядерне, електромагнітне, гравітаційне й інші поля. Інакше кажучи, являє собою систему конкретних матеріальних полів.

    Кожне конкретне поле у свою чергу теж системне. Але зараз не можна з впевненістю сказати про те, що є елементом конкретного поля. Очевидно, кожне конкретне поле має свої визначені рівні, інакше кажучи, воно як система розвивається , наприклад, від \"вакууму\" до чітко вираженого квантового стану. Сам же квант поля являє собою елементарну частинку. Тому квант навряд чи може бути елементом конкретного поля. Швидше за все такими елементами є вузлова \"точка\" структури елементарних часток [2]. Існують ясні експериментальні докази існування такої структури і маса різноманітних засобів її вивчення . Але що являє собою структура елементарної частки, а тим більше її вузлові \"точки\" залишається поки неясним.

    Якщо припустити думку про частку як вищу форму розвитку матерії поля, то природно припустити існування визначених \"цеглинок\" які утворять таку частку, і є тим, із чого складається фізичне поле взагалі, тобто елементами системи фізичного поля. Їхня взаємодія (польова форма руху) і призводить до утворення елементарної частки того або іншого типу.

    Така ідея про складність елементарних часток, про те, що кожна з них це система, що складається з різноманітної кількості різноманітно взаємодіючих і по різному просторово розташованих елементарних часток, але тотожних по своїй сутності \"цеглинок\" матерії, дозволяє пояснити взаємоперетворення часток і відчиняє шлях до проникнення всередину матерії. Елементарна частка - це не тільки квант поля, але і те, що може лежати в основі якісно іншої системи - речовини.

    Речовина - надзвичайно складна, глибоко диференційована багаторівнева система. Якщо елементарна частка виступає і як елемент якісно іншої, речовинної системи, то дві і більш взаємодіючі елементарні частки являють собою систему, що може бути названа частинкою речовини [2].

    Так, взаємодія протона й електрона утворить найпростіший атом легкого водню, внутрішньо динамічну систему, елементи якого підпорядковані цілому ряду параметрів, і внаслідок цього відрізняються від вільних часток. Атом як система розвивається ускладнюючись по складі і структурі аж до такого стана, коли починається невимушений розпад атомного ядра.

    Взаємодіючі атоми утворять різноманітні системи: молекули, макромолекулі, іонні радикали, кристали.

    Молекула являє собою матеріальну систему, що складається з певним чином розташованих у просторі і взаємозалежних атомів одного або декількох хімічних елементів. Зв\'язок атомів у молекулі міцніше зв\'язку атомів із середовищем, що забезпечує цілісність системи. Молекула є якісно новим матеріальним утворенням стосовно складових її атомів. Молекули можуть бути простими і складними, що містять один, дві і тисячі атомів. Гігантські групи атомів утворять макромолекули, що якісно відрізняються від інших молекул. [2]


  •