ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Форми і методи наукового пізнання. Системний підхід як метод пізнання світу

Національний Університет \"Києво-Могилянська Академія\"

Реферат:

Форми і методи наукового пізнання.

Системний підхід як метод пізнання світу

Вступ 3

ПОНЯТТЯ \"СИСТЕМНИЙ ПІДХІД\" і \"СИСТЕМА\" 3

сИСТЕМОтворчі ЧИННИКИ 5

Зовнішні системотворчі чинники 6

Внутрішні системотворчі чинники 6

Штучні системотворчі чинники 7

МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ СИСТЕМ 7

Виникнення 7

Система як ціле 8

ПЕРЕТВОРЕННЯ СИСТЕМИ 9

СВІТ У СВІТЛІ СИСТЕМНИХ УЯВЛЕНЬ 10

Системність неорганічної природи 11

Системність живої природи 12

ВИСНОВОК 13

Література 14

Вступ

У наш час відбувається небачений прогрес знання, що, з одного боку, призвів до відкриття і накопичення множини нових фактів, зведень із різноманітних галузей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої систематизації. З іншого боку, прогрес знання породжує складності його освоєння, виявляє неефективність ряду методів використовуваних у науці і практиці. Крім того, проникнення в глибини Всесвіту і субатомний світ, якісно відмінне від світу сумірного з вже визначеними поняттями й уявленнями, викликало у свідомості окремих вчених сумнів у загальній фундаментальності законів існування і розвитку матерії. Нарешті, сам процес пізнання, що набуває форму більш перетворюючої діяльності, загострює питання про роль людини як суб\'єкта в розвитку природи, про сутність взаємодії людини і природи, і в зв\'язку з цим, про виробку нового розуміння законів розвитку природи і їхньої дії.

Річ в тім, що перетворююча діяльність людини змінює умови розвитку природних систем, і тим самим сприяє виникненню нових законів, тенденцій їх спрямування.

У ряді досліджень в галузі методології особливе місце займає системний підхід і в цілому \"системне спрямування\". Саме системне спрямування й диференціювалося, розділялося на різноманітні напрямки: загальна теорія систем, системний підхід, системний аналіз, філософське осмислення системності світу.

Існує ряд аспектів всередині методології системного дослідження: онтологічний ( чи системний у своїй сутності світ, у якому ми живемо?); онтологічно - гносеологічний ( чи системне наше знання і чи адекватна його систематизація системності світу?); гносеологічний ( чи є системним процес пізнання і чи є межі системному пізнанню світу?); практичний ( чи системна перетворююча діяльність людини?) [1].

ПОНЯТТЯ \"СИСТЕМНИЙ ПІДХІД\" і \"СИСТЕМА\"

Що ж розуміється під \"системним\" пізнанням матерії і її властивостей? Відомо, що людина освоює світ різноманітними способами, насамперед вона освоює його чуттєво, тобто безпосередньо сприймаючи його через органи чуттів . Характер такого пізнання, що полягає в пам\'яті й означуваний емоційним станом суб\'єкта, є як цілісним так і дрібнім – що являє картину цілком або дрібно. На основі емоційних станів у людини складається уявлення про навколишній світ. Але почуттєве сприйняття є властивістю також усіх тварин, а не тільки людини. Специфікою людини є більш високий рівень пізнання - раціональне пізнання, щодозволяє виявляти і закріплювати в пам\'яті закони формування матерії.

Раціональне пізнання системне. Воно складається з послідовних розумових операцій і формує розумову систему, більш-менш адекватну системі об\'єктивної реальності. Системна і практична діяльність людини, причому рівень системності практики підвищується з ростом знання і накопичення досвіду. Системність різноманітних видів відбитка і перетворення дійсності людиною є в кінцевому рахунку проявом загальної системності матерії і її властивостей [2].

Системне пізнання і перетворення світу допускає:

  • Розгляд об\'єкта діяльності (теоретичної і практичної) як системи, тобто як обмеженої множини взаємодіючих елементів.

  • Визначення складу, структури й організації елементів і частин системи, виявлення головних зв\'язків між ними.

  • Виявлення зовнішніх зв\'язків системи, виділення з них головних .

  • Визначення функції системи і її ролі серед інших систем.

  • Аналіз діалектики структури і функції системи.

  • Виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.

    Пізнання світу, а \"наукове пізнання\" зокрема, не може здійснюватися хаотично, безладно; воно має визначену систему і підпорядковується визначеним закономірностям [3]. Ці закономірності пізнання визначаються закономірностями розвитку і функціонування об\'єктивного світу.

    З сучасної точки зору - системи класифікують на цілісні, у яких зв\'язки між складовими елементами міцніші , ніж зв\'язки елементів із середовищем, і сумативні, - у яких зв\'язки між елементами того самого порядку, що і зв\'язки елементів із середовищем; органічні і механічні ; динамічні і статичні; \"відкриті\" і \"закриті\"; \"самоузгоджені\" і \"неорганізовані\" і т.д. Звідси може виникнути питання про неорганізовані системи, наприклад - купа каменів, вірніше сказати - сукупностях - чи є вони системами? Так, і цьому можна привести докази виходячи з наступного:

  • неорганізовані сукупності складаються з елементів;

  • ці елементи певним чином між собою пов\'язані;

  • цей зв\'язок об\'єднує елементи в сукупність визначеної форми (купа, юрба і т.п.);

    4) оскільки в такій сукупності існує зв\'язок між елементами, значить неминучі прояви визначених закономірностей і, отже, наявність тимчасового або просторового порядку. У такий спосіб усі сукупності є системами, більш того матерія взагалі виявляється у формі \"систем\". тобто система є форма існування матерії [4].

    Яке ж тоді розходження між поняттями \"система\" і \"об\'єкт\", \"предмет\", адже здавалося б нічого різного. Проте система, приходячи об\'єктом, предметом і знанням, у той же час виступає як щось складне , взаємозалежне, що знаходиться в саморусі. Тому і категорія \"система\", будучи філософською категорією, на відміну від понять \"об\'єкт\" і \"предмет\", відбиває не щось окреме і неподільне, а суперечливу єдність багатьох і цілого [5].

    Система, приходячи конкретним видом реальності, знаходиться в постійному рухові, у ній відбуваються різноманітні зміни. Проте завжди є така зміна, що характеризує систему як обмежену матеріальна єдність, і виражається у визначеній формі руху. По формах прямування руху системи підрозділяються на механічні, фізичні, хімічні, біологічна і соціальні. Тому що вища форма прямування містить у собі нижчі, то системи крім їхніх специфічних властивостей мають загальні властивості, що не залежать від їхньої природи. Ця спільність властивостей і дозволяє визначати поняття \"система\" саму різнорідність сукупності [2].


  •