ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Світогляд Карла Ясперса та його філософські підходи у дослідженні світу

Свобода розкривається у світі , де існують і змагаються полярності, протилежності. Не може бути свободи там, де немає можливості до вибору, де немає внутрішньої боротьби в людині. Вона має місце лише в умовах максимальної відкритості, - замкнена система не знає свободи.

Свобода усвідомлює свої межі. Це не означає, що вільна людини відчуває себе в\'язнем, але ця людина повинна розуміти сутність свободи, її обмеженість для кожного конкретного індивіда.

Свобода - це завжди процес, він має діалектичний характер, це рух. Так само як не існує абсолютної істини у повній її реалізації, так і не існує абсолютної свободи. Справжня свобода виникає лише у процесі комунікації між людьми, яка спрямована на пошук істини.

Ця проблема завжди виступає предметом дискусій, але насамперед людство турбує питання, пов\'язані з політичною свободою, адже її збереження в сучасних умовах - критичне питання. На думку автора, політична свобода - це свобода людини у правовій і суверенній державі. . Сила внутрішньої політичної свободи виростає лише з політичного самовиховання нації, вона завжди перебуває у протистоянні зі владою, подолання свавілля якої можливе лише за допомогою закону, через впровадження принципу легітимності. Легітимність - це єдиний шлях, на якому людина не відчуває страху. Там, де її немає, знищується свобода.

Внутрішньополітична свобода забезпечується побудовою правової держави (яка через регламентацію законами усіх сфер суспільного життя, закріплення прав, свобод і обов\'язків суб\'єктів, здійснює захист населення від свавілля) та пануванням демократії ( народовладдя, завдяки існуванню різних механізмів реального волевиявлення народу, гарантує значущість поглядів і волі кожної окремої людини). Оскільки прагнення до захисту від насилля і до реалізації своїх поглядів і волі властиві і є важливими для людини, то політична свобода виступає як гарантія реалізації людини.

Свобода вимагає дискусії, існування різних поглядів. Такий плюралізм думок забезпечується існуванням різних політичних партій, які ведуть боротьбу і на законних началах приходять до органів влади. Найважливішим джерелом легітимності у цьому випадку є, звичайно, вибори.

Ясперс виступає прихильником державно-правової теорії еліт у її демократичній інтерпретації. Він вважає, що при визначенні кола осіб, які приходять до влади, перевага повинна надаватись аристократичному прошаркові ( на противагу засуджуваної ще філософами античності охлократії - влади натовпу). При цьому аристократія - це не спадковий, замкнений стан, а контрольований через вибори, відкритий для прийняття нових і нових членів прошарок, перевага якого - у високому рівні освіти, професіоналізму, духовного розвитку.

Підгрунтям політичної свободи є, звичайно, відповідний суспільний лад, відповідна суспільна свідомість, для яких характерні відокремлення політики від релігії і взагалі світосприйняття, етос спільного життя, гуманність і т.п.

Ідею про глобальне значення свободи Ясперс висловлює так : \"Бути людиною - означаю бути вільною, стати справжньою людиною - це смисл історії.\"

Завершуючи розділ, присвячений сучасному і майбутньому людства, філософ підсумовує його думкою про те, що людство йде у майбутнє, захищаючись від ворогів істини і прислуховуючись до думок пророків. У поєднанні з філософствуванням це приведе нас на шлях, де любов отримує свою глибину у справжній комунікації, де люди побачать істину, що нас об\'єднує.

Перед обличчям можливого встановлення світової тоталітарної імперії та відповідній їй тоталітарної істини окремій людині залишається лише надія зберегти сферу філософського мислення, якою б вузькою вона не залишалась. Тоді останнім притулком людини стане її глибока внутрішня незалежність від держави і від церкви, свобода його душі, що почерпує силу у великих традиціях минулого.

Частина третя \"Смисл історії\".

Вже з самої назви легко визначити коло питань, про які йдеться у цьому розділі: це, насамперед, роль і значення історії, її характерні риси.

Ясперс розкриває свою тезу про значущість історії. За його словами, вона являє собою основу, зв\'язок з якою ми зберігаємо, якщо не хочемо зникнути безслідно. Лише у контексті історичного знання можливо прийти до розуміння природи людини. Саме тому історичне не є для нас чимось байдужим, а виступає моментом нашого життя.

Такий зв\'язок проявляється, зокрема, у тому, що разом з історією змінюється і наше історичне мислення. Так, сьогодні воно визначається усвідомленням кризи (мова про цю кризу вже йшла у попередній частині книги). Зрозуміти, відчути цю кризу допомагає нам знання історії.

Одне повинно зберегтися в усіх катаклізмах: людина, як така, і її самоосмислення в філософствуванні, яке в пошуках своєї основи дивиться у майбутнє, не пророкуючи, але вірячи.

Історія - це те, що відбувається. Воно перетинає час, знищує його і сягає вічного. Історія - це завжди процес, і все повинно постійно змінюватись. Історія не може бути завершеною.

Ясперс виділяє три, на його погляд, найважливіші властивості історії:

  • історія має межі, що відокремлюють її від інших реальностей : природи і Космосу.

Природа. Історія існує не сама по собі, а на основі природи. Але природа - неісторичне явище, її розвиток являє собою лише просте повторення одного й того ж ( в той час як історичним є лише перетворення явища у свідомо проведених смислових зв\'язках). Поєднанням цих двох феноменів є людина. Адже вона є одночасно і природою, і історією. Так, у сутності людини стабільності спадкування (природне) протистоїть мінливість традиції (історичне). Ясперс переконаний, що історичний процес перерветься, якщо досягнуте нами протягом історії зникне з життя.

Космос. Основним фактом нашого існування є наша можлива ізоляція в Космосі. Ця ізольованість становить реальну межу історії (поза людським життям на Землі існує лише пуста у духовному розумінні світобудова).

2) в історії є внутрішні структури, що формуються шляхом перетворення індивідуального. Історія являє собою перехід.

Ми називаємо історією те, що відбувається у просторі і часі в певному місці. Для того, щоб бути історичним, індивід повинен бути одиничним, неповторним. Таку одиничність можна знайти лише в людині - у розумінні людини не як природної, біологічної, а насамперед як духовної істоти. Людина природна виступає лише предметом вивчення, а людина у повному значенні цього слова є носієм свободи і незалежності, втіленням екзистенції, духу.