ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Світогляд Карла Ясперса та його філософські підходи у дослідженні світу

Отже, знов має місце звернення до сучасності. Цього разу автор звертає увагу на з, на його погляд, вирішальні тенденції, які можуть дозволити зробити певні висновки щодо перспектив людства. Цими тенденціями є ;

  • соціалізм (як ідея справедливої організації мас),

  • єдність світу ( потяг усіх до мирного існування, яке може реалізуватися у формі світової імперії, або ж \"світового порядку\"),

  • віра (те всеохоплююче начало, яке повинне лягти в основу перших двох).

Соціалізм - це універсальна тенденція суспільства, спрямована на створення такої організації праці і такого розподілу продуктів праці, які б забезпечували свободу всіх людей. Ясперс в цілому позитивно ставиться до соціалізму, але наголошує на ому, що його провідні положення часто підмінюються своєю абсолютизацією, і тоді ідея поступового здійснення справедливого майбутнього у союзі з демократією, на основі розумного і обмеженого планування, розподілу благ, замінюється на комунізм, який передбачає швидкий стрибок до \"щасливого майбутнього\" через встановлення диктатури пролетаріату і тотального планування. Ясперс підкреслює, що соціалістичні вимоги є розумними і раціональними лише у певних межах, а на шляху примусу, диктату вони ведуть до рабства. Він розкриває глибокі недоліки тотального планування, наводячи аргументи як суто економічні ( добре відомі переваги вільної конкуренції і ринку), так і духовні (адже тотальне планування не обмежується лише виробничими відносинами). Сама ідея тотального планування є непридатною, бо воно повинне виходити з тотального знання, що є неможливим. За умови врахування небезпек подібної абсолютизації, соціалізм може мати місце, адже він сам по собі включає ідеї свободи і справедливості і прагне влаштувати наше існування.

Єдність світу - це глобальна тенденція, елементи якої простежуються з осьового часу, коли відбувалась активна комунікація між культурами. Обмін матеріальними і духовними цінностями сьогодні набуває планетарного значення. Цей процес, на думку Ясперса, з необхідністю має призвести до подальшого об\'єднання людства в єдину спільноту. Постає питання : яким буде це об\'єднання. Наприкінці осьового часу відбулось утворення світових імперій, що аж ніяк не сприяло духовному прогресу. Сьогодні існують два вірогідні шляхи : або світова імперія, або так званий світовий порядок (її протилежність). Перша можливість досягається методом насилля і веде до знищення свободи. Друга досягається мирним шляхом, через переговори, самообмеження тих, хто має владу, відмову від локальних суверенітетів заради спільного суверенітету. Людству вже відомий приклад такого об\'єднання - Сполучені Штати Америки, а у майбутньому подібний процес має призвести до певної форми світового федералізму. Звичайно, на шляху до світового порядку, у перехідний період, існують вагомі небезпеки : це і нетерплячість окремих правителів, і можливість встановлення диктатури (Ясперс, будучи знайомий лише з досвідом Німеччини і Італії, вважає, що диктатура не може бути повалена зсередини. Досвід СРСР свідчить про зворотне, хоча, тим не менш, слід погодитися з тим, що встановлення подібного режиму на всій планеті мало б значно складніші наслідки). Існує також і небезпека повного знищення - у випадку розв\'язання світової війни (в умовах, коли держави-лідери володіють ядерною, бактеріологічною та іншими зброями, наслідки такої війни страшно передбачити, тим більше що подібна техніка може потрапити в руки і менш цивілізованих держав, або навіть використана особою божевільною). Враховуючи все це, світовий порядок може і не реалізуватися, але, на думку філософа, вже сама ідея допомагає людям віднайти сенс життя.

Віра - це \"те всеосяжне, що керує нами, наповнює сокровенні глибини людини\". Людина не може жити без віри - переконаний Карл Ясперс. Без віри немає доступу до витоків людського буття. Жодна з релігій, жодна з локальних вір не може претендувати на винятковість і не може об\'єднати народи, різні культури і цивілізації. Зміст віровчень часто слугував джерелом розбрату і непорозуміння між людьми.

Тим не менш, існують певні категорії вічної віри. Ними, насамперед, є :

• віра в Бога - як уявлення про наявність трансцендентного, наявність одвічного вищого спокою, який завжди здатний захистити людину;

• віра в людину, яка по суті є вірою у можливість свободи для людини;

• віра у можливості людини у цьому світі.

Ці уявлення виникають не випадково і мають надзвичайно важливе значення для існування людини, людства в цілому. Насамперед, з віри людина почерпує силу; ця сила дозволяє їй долати ті інстинкти, які відображають тваринне в людині, отже, дозволяє людині бути собою, виділятися з природного світу. Віра також несе терпимість. Хоча представники окремих релігій часто бувають нетерпимими одне до одного, але загалом віруюча людина легше сприймає ті проблеми, які вона зустрічає у житті. Нарешті, віра приносить одухотвореність діяльності. Все це свідчить про те, що віра має зберегтися і у майбутньому. Причому Ясперс схильний вважати, що це буде не єдина для всіх віра, а сукупність різних віровчень, які залишатимуться вільними у процесі комунікації.

Після досить детального аналізу кожної з трьох тенденцій, Ясперс розкриває проблеми, пов\'язані зі свободою, - тобто з тим феноменом, який, на його думку об\'єднує всі суперечливі вимоги.

Лише свободу слід вважати сферою істинного буття людини.

З точки зору філософії свободу можна визначити як :

Подолання зовнішнього примусу і внутрішньої сваволі людини. Це подолання здійснюється у нерозривній єдності з прагненням до істинного. Саме у пошуках істинного (які завжди є незавершеними, а тому і свобода реалізується лише як процес) людина йде до свободи. Причому свобода одного індивіда неможлива, це поняття завжди має місце лише в сукупності людей. Елемент самообмеження є необхідною передумовою свободи. Тобто людина робить не те, що їй хочеться (це свавілля), а те, що є істинним, правильним не лише для неї одної, але і для тієї сукупності, в межах якої вона себе реалізовує.