ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Світогляд Карла Ясперса та його філософські підходи у дослідженні світу

Пробудження духу, вважає Ясперс, є початком буття загальної історії людства, яке до цього було поділене на локальні культури. З того часу людство неухильно йде цим спільним шляхом. Тому встановлення взаєморозуміння, відкритість різних типів суспільства, релігій і культур є життєво необхідним для людини. Звідси випливає особлива роль філософії, яка за допомогою філософської віри, що відкриває сенс і призначення історії, покликана об\'єднувати людство на спільних духовних основах.

Після завершення осьового періоду людство продовжує розвиватись, нові народи приймають Великий прорив і таким чином нова епоха поширюється майже на всю земну кулю. Шляхи трьох епіцентрів прориву розходяться. Індія і Китай у своєму розвитку повторюють чи продовжують своє минуле, їх поступальний рух уповільнюється. Західна культура індоєвропейських народів у цей період починає відігравати провідне значення. Європейці починають опановувати світ.

У зв\'язку з визначальною роллю Заходу Карл Ясперс приділяє досить значну увагу висвітленню тенденцій його розвитку. На його думку, віссю західної історії є Христос і саме християнська церква є найвищою формою організації людського духу (вона увібрала риси попередніх культур, високі ідеали). Цю думку не можна відкидати, оскільки християнство, безумовно, здійснило вирішальний вплив на розвиток Західної культури не лише у духовній, а й у політичній сфері. Завдяки йому історія Заходу повязана з гуманістичною формою свідомості.

Своєрідність Заходу визначається багатьма факторами:

  • географічне розмаїття стало передумовою для розмаїття мов і народів, які розвивались в Європі. Індія і Китай теж неоднорідні в етнічному розумінні, але в Європі відмінності між народностями набули настільки важливого значення, що стали підставою для виникнення окремих держав з несхожими культурами;

  • ідея політичної свободи . Вперше вона зароджується в Стародавній Греції і є унікальною. Східна цивілізація її не знала;

  • раціональність, логіка. Здатність до мислення, раціонального осмислення дійсності характерна для всіх людей, але у західних людей вона стала переважати над іншими рисами;

  • усвідомленість внутрішньої глибини буття особистості. Європеєць схильний до занурення у глибини свого \"я\". Він усвідомлює складність і безмежність внутрішнього світу, його неповторність ( це також спричиняє надмірний індивідуалізм);

  • усвідомлення реальності світу, в якому стверджує себе людина і створення на цій основі трагедії;

  • всезагальне не носить характеру догми, допускаються винятки, тому - постійний неспокій, незадоволення західної культури. Західна культура навіть у християнстві не була послідовною: безліч напрямків є тому доказом. Досягти ідеалу, який був би сприйнятий усіма раз і назавжди, для цього світу, напевно, неможливо.

  • претензія на виняткову істинність релігійних вчень, що спричиняє посилення напруги в західному світі, протистояння, яке породжує рух, пошуки. І ці пошуки часто призводять до нових проривів у свідомості людей, винаході компромісних рішень. Водночас протистояння пов\'язані з агресією, що має трагічні наслідки;

  • рішучість (проблеми доводяться до логічного завершення). Європейська культура не сприймає напівтонів, напіврішень, і це теж є поштовхом для протистоянь і пошуків.

  • розмаїття самобутніх індивідуальностей. Жодна зі східних культур не відзначається такою кількістю видатних осіб. Західну ж історію рухають уперед сильні постаті.

  • індивідуальна любов.

Європеєць відрізняється, але не має переваг над іншими народами. Водночас для західної культури Схід завжди виступав певною протилежністю, полярністю. Європейці звертаються до Азії за тим, чого їм не вистачає.

Визначальна роль романо-германських народів - у створенні науки і техніки, і тим самим здійсненні прориву глобального характеру. Зокрема, в історії Європи другою віссю стали 1500-1800 рр (науково-технічні і культурні досягнення), коли були закладені підгрунтя сучасної культури.

Частина друга - \"Сучасне і майбутнє\"

Тут подається аналіз розвитку людства на останній фазі його існування.

Очевидно, що принципово новими і визначальними факторами на цьому етапі стають насамперед наука і техніка, тому Ясперс приділяє глибоку увагу розкриттю всіх проблем, позитивних і негативних змін, пов\'язаних з виникненням та еволюцією цих феноменів.

Причини виникнення сучасної науки, на думку Ясперса, до кінця не розкриті. В цьому відношенні можна вказати лише на ряд соціальних умов (свобода держав і міст, технічні потреби, конкуренція, місіонерство, авантюризм і т. п.), а також виділити мотиви, що призвели до виникнення науки:

  • неісторичні - т. зв. воля до влади. Знання поєднує усвідомлення сили, спрямоване на практичне творення і волю до пізнання. Насправді - це воля до достовірності. Агресивність не є характерною рисою науки.

  • історичні - пов\'язані з біблейською релігією : а) етос релігії вимагає істинності, пошук якої - найважливіша для людини справа; б) світ і все існуюче створене Богом, отже, немає нічого, не гідного пізнання. Пізнання спрямоване і на прекрасне і на потворне. Буття світу ніколи не може бути осягнуто як кінечна, абсолютна дійсність, бо основа світу - Бог; в) дійсність сповнена жаху для людини. Бог вимагає пізнання, але його зміст звинувачує Бога - сміливість пізнання.

Сучасний світ всюди створює незалежні науки, спільні за духом. Імпульсом, як правило слугує бажання отримати зі знання користь для здійснення політичних та економічних цілей, але невдовзі з\'являється інтерес до самого предмету вивчення.

Особливостями сучасної науки є її універсальність (сфера наукових інтересів - це весь світ, і не існує питань, не гідних розгляду), принципова незавершеність: її ідея - безперервний прогрес (на відміну від ранніх наук, метою торців яких було досягнення сталої, гармонійної, завершеної системи), вона прагне виявити свої всебічні зв\'язки: дослідити весь космос наук, пов\'язаних через взаємопідтримку на основі імпульсу до універсального знання, тощо.

На жаль, хоча сьогодні наука всюди поширена і визнана, але по-справжньому вона відома небагатьом. Люди лише засвоюють технічні істини, залишаючись поза наукою. Внаслідок цього виникає т.зв. \"науковий забобон\": люди очікують від науки того, чого вона здійснити не може, потім розчаровуються і виникає презирство до науки.

Отже, вважає Ясперс, необхідно створити науку, яка б чітко усвідомлювала свої межі, водночас пізнаючи те, що можна пізнати.