ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Філософські категорії загального і особливого та їх використання у правотворчості

Філософські категорії загального і особливого та їх використання у правотворчості

Філософські поняття загального, особливого (одиничного) належить до категорій діалектики. Як і інші категорії філософії, вони відображають об\'єктивну дійсність, формуються в процесі розвитку науки і практики, відображають рівень знань людини про природу і суспільство у певних конкретно-історичних умовах.

В філософії категорії загального, особливого (одиничного) широко використовуються, насамперед, як універсальні форми мислення і пізнання. В правознавстві згадані поняття переважно застосовуються при вивченні закономірних зв\'язків і взаємодії між правовими нормами різних рівнів прийняття (загальні норми права; норми відомчі, місцеві і локальні)3.

В роботах по філософії права критичний аналіз деяких положень концепції реалістичної і соціологічної шкіл права будується, зокрема, на відмінностях у поглядах окремих авторів щодо застосування при цьому категорій одиничного і загального.

Аналіз юридичної літератури і наукових праць з філософії права дозволяє зробити висновок про необхідність додаткових досліджень з питань використання категорій загального і особливого у правотворчій діяльності, зокрема у встановленні меж централізованого і децентралізованого правового регулювання, розвитку демократичних засад в процесі прийняття нормативно-правових актів.

На користь такого висновку слугує і та обставина, що в останні роки перебудови і переходу нашої країни до соціально-орієнтованої ринкової економіки відбувається активний процес децентралізації в нормотворчій діяльності. Від планового, здебільшого адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, ми поступово переходимо до економіко-правових способів забезпечення господарської діяльності, наділяючи при цьому суб\'єктів господарювання певними нормотворчими правами.

З точки зору права проблема полягає в додаткових доказах того, що цей процес децентралізації правового регулювання є об\'єктивно-необхідним, зокрема тому, що в самих суспільно-економічних відносинах нарівні міністерств, відомств, окремих підприємств, органів місцевої влади і самоврядування мають місце свої особливості, а з іншого боку - ці відносини відображають ті загальні тенденції (закономірності), які продиктовані національними, загальнодержавними інтересами. Але спочатку хоча б коротко слід нагадати про зміст таких понять як загальне і особливе (одиничне).

Як вже зазначалося, загальне і особливе (одиничне) належать до категорій діалектики. У завершеному вигляді категорії загального, особливого і одиничного сформував на базі об\'єктивного ідеалізму Гегель. Загальне - зазначають автори Курсу лекцій з філософії - це об\'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами. Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, подія, факт. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж окремо не існує. Будь-яке загальне є частиною, елементом, стороною окремого. Кожний предмет, річ, явище являють собою єдність одиничного, особливого і загального.

Матеріалістична діалектика виходить з того, що кожне загальне обов\'язково включає в себе всі суттєві риси особливого (одиничного). \"... У своєму дослідженні, у своєму розумінні тих чи інших явищ, - пише В .П. Тугаринов, - ми повинні поряд з їх загальними рисами вивчати особливі і окремі риси\".

З точки зору матеріалістичної діалектики, суспільні відносини, що є предметом правового регулювання, існують об\'єктивно як явища суспільного життя. Очевидно, в цих суспільних відносинах є елементи, котрі ми повинні віднести до загальних рис, а є особливі, конкретні (одиничні) риси. Врахування реального співвідношення загального і особливого перш за все в самих суспільних відносинах і наступне закріплення такого співвідношення в нормах права заради його збереження або поступової зміни у необхідному для суспільства напрямку - необхідна умова підвищення ефективності правового регулювання.

З теорії права відомо, що загальний характер будь-якої правової норми визначається її спрямованістю не на конкретні (індивідуальні) відносини, а на певний вид цих відносин і що в силу саме цієї якості норма права є регулятором суспільних відносин. Може виникнути питання : яким же чином в такому разі норми права опосередковують ті сторони (елементи) суспільних відносин, які є особливими (одиничними)?

Відповідь на це питання намагався дати угорський академік Імре Сабо, який писав, що \"... право наперед намагається надати нормам, які регулюють суспільні відносини, загальний характер таким чином, щоб індивідуальні особливості і відмінності знайшли відповідне відображення в самій правовій нормі\"9. З цим потрібно погодитись. І.Сабо враховує наявність і взаємозв\'язок філософських категорій, що обговорюються. Нагадаємо, що будь-яке загальне обов\'язково включає в собі все багатство особливого (одиничного).

Ті вчені, які не враховують цієї обставини, не можуть, наприклад, правильно підійти до вирішення проблеми співвідношення права і економіки. Прямолінійно розглядаючи правові норми як вид адміністративної команди і справедливо підкреслюючи особливі умови розвитку різних галузей виробництва і окремих підприємств, вони пишуть, що \"застосування... рівного масштабу, однакового виміру до різноманітних індивідуальних умов виробництва... обмежує можливості свідомого впливу на економіку...\".

Вихід з положення деякі радянські економісти бачили в плановому, а не в правовому регулюванні економічних відносин, бо \"... плановий акт, планова норма, на відміну від права, є застосування різної міри до неоднакових умов економічної діяльності\".

Це помилкова позиція. І не тільки тому, що в умовах переходу до ринкових відносин суспільство сьогодні рішуче відмовилось від всесилля державного планування. Причина ще й в нерозумінні і в недооцінці правових норм взагалі, в тому числі їх можливості бути регулятором різних за масштабом економічних відносин. Ці автори залишають поза увагою вже згаданий вище діалектичний взаємозв\'язок між загальним і особливим (одиничним). Нагадаємо, що загальна норма права не існує сама по собі, окремо від інших норм, менш загальних чи особливих тобто тих, які в стані охопити різноманітні індивідуальні умови виробництва (наприклад, через локальні норми права). В кожній правовій нормі, як це має місце і в самих суспільних відносинах, ми знаходимо приписи (веління) більш загального і менш загального (особливого) характеру.

Візьмемо, наприклад, такий вид соціально-економічних відносин, як відносини по оплаті праці. Загалом це сукупність багаточисленних конкретних відносин, сторонами яких виступають відповідні підприємства, установи і організації різних форм власності і видів діяльності. Ця багаточисельність і різноманітність не дає, зрозуміло, можливості регламентувати такі конкретні (особливі і одиничні) відносини по оплаті праці загальними, однаковими за змістом нормами. Правове регулювання слід диференціювати, що і зроблено в ст. 15 Закону України \"Про оплату праці\". Цим нормативним актом передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів... встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Так законодавець враховує особливості (особливе) в оплаті праці нарізних підприємствах і в організаціях.