ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Шпаргалки з філософії

Шпаргалки з філософії

40. Натурфілософія доби Відродження.

15-16 ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Цей термін вживається на означення періоду Відродження античної культури під впливом суттєвих перемін с соц-екон. та духовно-мц житті Зах.Європи. Філософія Відродження не відмовляється також і від філософії Аристотеля, але оригінальної, очищеної від середньовічних напластувань, а то й спотворень. Прибічники аристотелізму прагнули розвивати його матеріалістичні тенденції, запозичивши багато що у натурфілософів, стихійних діалектів та етичних вчень епікурейської школи і стоїцизму. Та особливий вплив мала східна, зокрема, арабська філософія, для якої характерна сильна матеріалістична тенденція, а також наукові досягнення арабів у галузі природознавства, що поширювались в Зах.Європі в 12-13 ст.

Поряд з цим передумовами розвиткові своєрідної філософії Відродження сприяли також і великі відкриття та винаходи, які були зроблені на той час. Потреба розвитку нових галузей промисловості спричиняла якісно новий поступ у природознавстві – астрономії, механіці, географії та ін.науках.

Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов\'язана з ним ідея спасіння. Звідси – характерна риса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична.

Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473-1543) та Джордано Бруно (1548-1600). Геліоцентрична теорія створена і обгрунтована Коперніком. Повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Д.Бруно розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, \"розсередивши\" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і Бог є в речах. Д.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але і його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.

№ 45. Філософія французького матеріалізму.

Французький матеріалізм (фм) відрізняє одностайна матеріалістична спрямованість в поглядах на природу. Природа являє собою сукупність різних форм руху матеріальних часточок.

Згідно з Гольбахом (1723-1789) існує рух матеріальних мас (атомів). Разом з тим філософи заперечують будь-чку роль Бога в існуванні і русі матерії.

Французькі матеріалісти робили спробу розв\'язати питання про походження свідомості, спираючись на принцип загальної чуттєвості матерії (гілозоїзму). Ж.Ламетрі (1709-1751) намагався показати процес поступового переходу від тварин до людини, показати їх схожість і відмінність. Людину відрізняє від тварини лише більша кількість потреб і розум.

П.Гольбах у своїй праці \"Система природи\" послідовно розвинув основні ідеї матеріалізму того часу. Він рішуче заперечує ідеї богослов\'я, виступає проти ідеалізму. В природі, яка зводиться до роду атомів, діють механічні закони, що мають характер необхідності, отже, немає нічого випадкового. Така позиція дістала назву механічного детермінізму, оскільки закони руху і сам рух ототожнюється тільки з однією його формою -–рухом механічним.

Отже, механізм неминуче призводить до метафізичних позицій, оскільки все багатство руху зводиться і до переміщення часток речовини. Це – спрощена, вузька картина світу. Але серед фр.матеріалістів Д.Дідро (1713-1784) схиляється розглядати все як таке, що розвивається. Світ безперервно зароджується і вмирає, він ніколи не стоїть на місці.

Французькі матеріалісти висунули ряд інших ідей щодо суспільства, зокерма підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку. Загальні інтереси обумовлюють зв\'язки між людьми. К.Гельвецій (1715-1771) вказував на єдність особистих і громадських інтересів. Людина – продукт, але разом і з тим і суб\'єкт суспільних відносин, який несе за них відповідальність. Вони також наголошували на тому, що за допомогою розуму можна змінити людину. Єдиний можливий засіб поліпшення суспільства і особливо моралі – просвітництво, виховання.

47. Філософія Фіхте і Шеллінга.

Фіхте Іоган Готліб (1762-1814). Спираючись на суб\'єктивно-ідеалістичний принцип тотожнос-ті буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте характеризує процес цього саморозвитку у вигляді проблем протилежностей, що знаходяться в єдності суб\'єкта (Я) і об\'єкта (не Я). Взаємодія цих проитлежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманітність світу. Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Але серед суб\'єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінноюбула ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей, це був важливий крок у розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.

Суб\'єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об\'єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф.Шеллінг (1775-1854). Цінним було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягає на пріоритеті природи щодо вічно існуючого протиріччя \"Я і середовище\", показав діалектичний розвиток єдиної природи й існування єдності живої і не живої природи. Звичайно Ф.Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоритичних ускладнень, але він не зміг дати відповіді на багато питань, за ров\'язання яких взявся Гегель.

57. Філософська думка укр.диаспори – Д.Чижевський, В.Липинський.

Укр.діаспора продовжує розвивати проблему людини і нації

В.Липинський (1882-1931) – визначний історик, соціолог, політик. Головні ідеї полягали в тому, що без власної укр.держави не може бути громадського життя. Філософський світогляд Липинського мав активно-динамічний хар., для нього світогляд – це спосіб думання. Цілі: вплинути на зміну пасивного способу думання, світогляду укр. провідної верстви на активний, динамічний задля здійснення України. Також його розумінню притаманний динамізм. За Липинським: Основа нації – народ, але народ ніколи сам не править. Аристократія – провідна верства. Інтелігенція – забезпечує можливість об\'єднання аристократії з народом.

Д.Чижевський (1894-1977) – видатний укр. філософ, філолог. Цілі: прагнення збагнути глибинні чинники духовної історії України. Сутність його філософії має двобокий характер. З однієї сторони: - хар-р співвідношення націй і людства, з другой: - співвідношення філософсь-ких систем. Щодо укр. філософії, то складність з\'ясування її національної специфіки полягає в тому, що вона не належить до тих \"обраних\", через який здійснювався поступ історії всесвітньої філософії.

72. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.

Одним з основних законів діалектики, що пояснює як, яким чином відбуватися рух і розвиток. Цей загальний закон розвитку констатує, що накопичення непомітних, поступових кількісних змін в певний для кожного окремого процесу момент з необхідністю приводить до істотних якісних змін, до стрибкоподібного переходу від старої якості до нового. Цей закон має місце у всіх процесах розвитку природи, суспільства і мислення. Кількісні і якісні зміни взаємопов\'язані і обумовлюють один одну: має місце не тільки перехід кількісних змін в якісні, але і зворотний процес зміна кількісних характеристик внаслідок зміни якості предметів і явищ. Кількісні і якісні зміни відносні. Одні і ті ж зміни по відносини до одних властивостей (менш загальним) є по відношенню до інших (більш загальним) кількісними. Будь-який процес розвитку одночасно і перервний і безперервний. При цьому перерність виступає в формі якісного стрибка, а безперервність в формі кількісної зміни. Будучи найважливішим законом об\'єктивного світу, цей закон є також і найважливішим принципом пізнання світу і свідомого практичного перетворення його. З зміною умов суспільного розвитку змінюються і форми вияву законів діалектики.