ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Шпаргалки з філософії

19.Діалектика доби відродження(М.Кузанський).В епоху відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачеться пантеїстично. В перекладі з грецької мови \"пантеїзм\" означає \"всебожжя\". Християнський бог свій трансцендентальний, надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, які не були притаманні їй в античності. Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства військової справи, тобто розвиток матеріального в-ва, обумовило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природничо-наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження, спільним пафосом якої стала ідея гуманізму. Одним з характерних представників ренесансної філософії цього спрямування був Микола Кузанський (1401 – 1464 рр). Аналіз його вчення дає змогу особливо яскраво побачити різницю між старогрецькою трактовкою буття і трактовкою буття в епоху Відродження. Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, орієнтувався на традицію неоплатонізму. Однак при цьому він переосмислював вчення неоплатоників, починаючи з ценрального для них поняття \"єдиного\". У Платона і у неоплатоників, як ми знаємо, єдине характеризується через протилежність \"іншому\", неєдиному. Цю точку зору поділяли піфагорійці та елеати, які протиставляли єдине множинності, границю – безмежності. Кузанець, який поділяв принципи християнського монізму, заперечує античний дуалізм і заявляє, що \"єдиному ніщо ен протилежне\". А звідси він робить характерний висновок: \"все є все\" – формула, яка звучить пантеїстично і безпосередньо передує пантеїзму Жордано Бруно (1548 – 1600 рр). Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, який принципово відрізняє творіння (\"все\" від творця (\"єдиного\"), але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоників, які ніколи не ототожнювали \"єдине\" з \"усім\". Ось тут і проявляється новий підхід до проблем онтології. З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанець робить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність – це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанець називає її \"максимумом\", єдине ж – \"мінімумом\". Отже, Микола Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей максимуму і мінімуму. Отже, єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родоначальників новоєвропейської діалектики.

20. Філософія Реформації ( М. Лютер, Ж. Кальвін)

Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродження обертається феноменом Реформації.

М. Лютер {14831548 рр.) піддав критиці офіційну католицьку доктрину. Його позиція виходила з ідей містичного пантеїзму Майстера Екхарта, августиніансько-платонічних уподобань та ренесансного критицизму Еразма Роттердамського. М. Лютер закликав повернутися до первісної \"чистоти\" християнського вчення, відкинути всі пізніші нашарування у вигляді папських бул і декретів. Висуваючи тезу про загальне \"священство\", він робив непотрібним духовенство, пропонуючи \"прямий\", індивідуальний шлях кожного віруючого до Бога. М. Лютер наполягає на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу \"світської\" його критики. Він переклав Біблію німецькою мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим для основної маси віруючих німців. Реформа М. Лютера позбавила церкву політичного панування, підпорядкувала її світській владі.

Ж. Кальвін (15091564 рр.) був автором іншого, більш радикального варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж. Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії \"обраності\" цілком ірраціональні. Тому, як він каже, \"званих багато, а обраних мало\". Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.

Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрреформації. Лютеранський монізм у своєму запереченні автономії людської істоти, п свободи збігається з натуралістичним монізмом пізнього Відродження, який так само заперечує автономію людського єства. Недаремно своє продовження лютеранський монізм, який утверджував існування одного Бога і божественної природи, знаходить у німецькому ідеалістичному монізмі XIX ст., а натуралістичний монізм — у матеріалістичному механіцизмі світогляду Нового часу.