ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Німецька філософія. ЇЇ витоки, основні напрямки

насправді ж \"річчю в собі\" стало для нього Я.

Фіхте мав вплив тільки на своїй батьківщині, але для неї він був революційним мислителем, який повернув філософію від критицизму до ідеалістичної метафізики. Шеллінг та Гегель пішли шляхом, який він проклав. Вплив мала переважно його філософія першої фази, бо основні праці другої фази залишались у рукописах, а тому не були доступні.

Фіхте мав також і політичний вплив. Він сприяв пробудженню німецького націоналізму. А вже через сто років націонал-соціалізм на практиці застосував його ідею \"замкненої держави\" і вбачав у Фіхте одного з своїх ідейних предтеч.

РОЗВИТОК ТА ТВОРИ. Особливості інтелекту Шеллінґа пояснюють, чому він не вмів опрацювати обіцяну систему і залишився при обіцянках та начерках. Жвавість і змінність інтелекту, схильність потрапляти під чужі впливи, захоплюватись щораз новими ідеями привели до того, що його думка пройшла через ряд фаз, і чи не кожен новий твір відкривав нову позицію. В цьому відношенні Шеллінг був унікальним мислителем в історії філософії.

Найважливішими були наступні фази його філософії:

1. Період залежності від Фіхте — від 1794. Основний твір цього періоду — \"Vom Ich als Prinzip der Philosophies (1795) .

2. Період праці над філософією природи — від 1797. З цього періоду вийшла \"System der Naturphilosophies\"(1799) , а також \"System der transcen-dentalen Idealismus\"(1800) .

3. Період \"системи тотожності\" — від 1801. В цьому періоді інтереси Шеллінґа були найбільш універсальними — саме тоді він найближче підійшов , до створення системи. Але ця система постійно мінялась: вона набувала то естетичного, то етичного характеру. Твори цього періоду: \"Darstellung meines Systems der Philosophic\" (1801) ; \"Bruno, oder iiber das naturliche und gottliche

\"Prinzip der Dinge\" (1802) .

4. Період теософський — від 1813. \"UberdieGottheitenvonSamothrace\" (1815) — лекція, в якій він викладав свої теософські погляди. Його пізніші філософські розвідки стосувались головно міфології та одкровення. Їх результати були викладені в лекціях, які всупереч його волі були опубліковані слухачами в 1842/43 pp.

Шеллінг

ПОГЛЯДИ. 1. Естетичне, природниче та релігійне забарвлення філософії.

Поворот від Фіхте до романтичної філософії відбувався трьома шляхами:

А) Перехід від чисто морального трактування життя до естетичного. Тепер мистецтво було визнане найважливішим витвором людства, а філософ — творцем, спорідненим з митцем.

Б) Зміна відношення до природи. Природа не є лише знаряддям для реалізації людських цілей, як вважав Фіхте. Щоправда, тільки дух володіє правдивою реальністю, але основа природи також є духовною, хоча і несвідомою.

В) Зближення з релігією. Філософські істини не відрізняються від тих істин, які з давніх-давен в образній та символічній формі проголошувала релігія. Релігійна віра і філософія мають той сам предмет, адже він стосується першої причини, сутнісної природи та творчих сил усесвіту.

Тому естетика, філософія природи та філософія релігії були точками найбільшої напруги в мисленні Шеллінґа. Проте в естетиці він не створив ні і особливо оригінальних, ні особливо характерних для епохи поглядів. Це ж І саме стосується і філософії релігії. Зате як натурфілософ він зайняв серед Н ідеалістів XIX ст. чільне місце.

2. Філософія природи. Філософія природи, яку розвинув Шеллінг, була спекулятивною теорією, цілковито відмінною від емпіричного природознавства. її завданням було віднайти кінцеві причини, які діють у природі, сягнути її \"нутра\". Ця філософія не задовольнялась пізнанням готових утворень природи, а намагалась віднайти той живий процес становлення, з якого вони виникають. Власне в цьому процесі вона вбачала \"нутро природи\". Як Фіхте розумів Я, так само Шеллінг розумів природу: як живу та творчу силу.

Однак, на відміну від Фіхте, Шеллінг не ототожнював абсолют із Я, а, як Спіноза, шукав абсолют, який переходить межі як матерії, так і Я, з якого можна вивести і матерію, і Я. Ні природа, ні Я, ні реальний світ не є г; первинними формами буття. Абсолют знаходиться над цими протиставленнями, f становить \"абсолютну тотожність буття реального та ідеального\". Природа та і. Я—це лише похідні форми буття. Тому всі філософські системи — матеріалізм та спіритуалізм, реалізм та ідеалізм — були для Шеллінґа однобічними концепціями, які судять про абсолют згідно його похідних проявів.

Тож звідки береться різноманіття предметів? Із того, що перша абсолютна тотожність буття розпадається на протилежності. Ця полярність буття, поряд із його єдністю, була другою основною тезою філософії Шеллінґа. Цю полярність він вбачав у всіх явищах природи. Яку б діючу в природі силу він не S розглядав, завжди знаходив другу, полярно їй протилежну, силу. В цьому він посилався на магнетизм, електрику, хімічні зв\'язки, що були в його час (а це був час Гальвані, Лавуазьє) предметом революційних відкриттів. Але передовсім посилався на органічні процеси.

Він вважав, що в органічних процесах проявляється істинна природа речей, тому боровся з механістичними теоріями, які заперечують існування самодостатніх явищ життя. Але Шеллінг пішов далі, на протилежний край механізму, тобто заперечив існування суто механічних процесів. Він не тільки захищай існування органічних сил, але в своєму панорганічному погляді на природу { заперечував, що поряд з органічними існують механічні сили. Тільки живі к істоти він вважав нормальними витворами природи, а існування неорганічних тіл пояснював як результат затримки розвитку природи.

3. \"IntellektuelleAnschauung\" (інтелектуальне споглядання) . Філософи вже давно прийшли до висновку, що для пізнання необхідні як чуття, так і й інтелект: intuitusта intellectus. Тільки чуття, які безпосередньо споглядають річ, \'Ц здатні інформувати, чи речі існують і якими вони є. Інтелект поглиблює та я узагальнює отримане від чуттів знання, але не може замінити чуття, бо він .Ц не здатний безпосередньо споглядати речі, intuitusintellectualisне існує,

Ніхто наполегливіше за Канта не наголошував на цих двох джерелах пізнання. Натомість його спадкоємці, Фіхте та Шеллінг, відійшли від цього. Не маючи довіри до чуттів, не бажаючи засновувати філософію на їх свідченнях, вони були змушені перекласти ці дві функції пізнання на інтелект і визнати відкинуту Кантом intuitusintellectualisабо — в німецькій термінології — intellektuelleAnschauung.