ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Ментальність, ідентичність, базова особистість та укр. еліта

Через ментальність в продовж віків передається \"базова особистість\" даного етносу, в якій закладена типова ментальна духовність (значення, смисли, символи, цінності, міфи), тобто базова особистість несе в собі життєву філософію даного етносу (в першу чергу) і повне операційне оснащення (в другу чергу). Завдяки ментальності більш-менш легко, хоча і залежно від колізій історії етносу і біографії індивіда, відбувається такий надзвичайно важливий акт як ототожнення індивідом себе з етносом. При сприятливих обставинах \"імпрітінг\" ментальності відбувається природньо (легко і просто, непомітно і безпосередньо); архетипи інтеріоризуються в процесі побутового спілкування, засвоєння материнської мови, від референтних носіїв, індивідуальних і групових. Основою переживання етнічної ідентичності є базова особистість даної спільноти. Ментальна \"базова особистість\" є консервативним новоутворенням, яке закладається в надсвідомість і в підсвідомості, стійко передається наступним членам і поколінням спільноти. Базова особистість не є вічною, вона теж знаходиться в розвитку, але змінюється вона дуже екстенсивно і болісно. Плин часу, зміна соціального досвіду, суттєва видозміна обставин життя вимагають конверсії структури базової особистості. При всій своїй консервативності, навіть при умові життя в гущі своєї спільноти і на рідних теренах, базова особистість реагує на зміни життєвих ситуацій і хоч дуже повільно, але змінюється. Міра ригідності і психофізіологічна \"ціна\" змін структури базової особистості у різних індивідів різні. При зміні контактної спільноти базова особистість може змінюватися в більшій мірі, але не цілком, завжди залишається певна \"база\". Хоча українська популяція поступово втрачала героїчно-козацький та шевченківський тип особистості, але вона ще й досі не стала тотальним \"російськомовним населенням\" (9).

На становлення національної самототожності індивіда впливає багато чинників, з яких наслідування, трансформація у власні настанови пропонованих взірців і проявів базової особистості є головними. Саме базова особистість проноситься етносом через покоління і через випробування історією. Базова особистість являє собою системне стабільне співвідношення психічних настанов, яке інваріантно передається через покоління певної спільноти і яке в процесі життя складається у певну, характерну для даного індивіда, супідлеглість настанов-ставлень. В цій супідлеглості фіксуються стереотипні форми діяльності і поведінки, які характеризують етнос і, одночасно, частково відображають індивідуальний життєвий досвід людини. Те що основними складниками базової особистості в прижиттєві психічні новоутворення у вигляді настанов робить базову особистість стабільною, стійкою проти змін та інтерційною в збереженні. Базова особистість входить фундаментальним інваріантом у ідентичність особистості, в її Я-образ чи Я-концепцію. Супідлеглість настанов-ставлень інтуїтивно переживається індивідом як імпліцитний образ його Я, який через зворотний зв\'язок від оточуючих індивідів стає для нього експліцитним.

У етнічних настановах-ставленнях в знятому вигляді закладені предківські архетипи, які індивід неповторно поєднує і які входять в його систему ментальних образу світу і життєвої філософії, вмонтованих в супідлеглість настанов-ставлень. Базова особистість у вигляді характерності у супідлеглості настанов-ставлень з імпліцитно закладеними етнічними образом світу, життєвою філософією і сценарієм життя входять найважливішими складниками в національну ментальність; саме базову особистість потрібно передати наступному поколінню етносу як основу для становлення етнічної самототожності окремих індивідів; така спадщина здатна забезпечити як збереження етносу у віках, так і становлення стабільного смислового вкорінення окремого індивіда у буття. Там де передана і вкорінена в психіку окремого індивіда базова особистість спільноти, там індивід не рефлексивно і природно ототожнює себе з рідною спільнотою.

Ментальна духовність є обов\'язковим фундаментом функціонування будь-якої культури. Вона проявляється як самостійно, так і у вигляді необхідної основи для розвитку більш високої рефлексивної духовності.

Ментально-досвідна духовність з її функціями при розвитку духовності рефлексивно-концептуальної продовжила свою місію і лише поступилася парадним місцем. Націоналізм як рефлексивна ідеологія національної держави і політичної нації для здобуття своїх ідеалів спирається на ідентичність і культивує потрібну йому сторону ментальності. З становленням держави і нації звичаєвість і традиції зберігаються, їх розвиток стає турботою держави і її лідерів. У всі епохи, а тим паче в період власної державності, кожна нація хоче мати своє неповторне обличчя, яке б зберігалося у віках і яке неможливо невпізнати та сплутати з чужим.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Фонд за экономическую грамотность. - 1995. - 296 с.

2. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.: Изд-во Моск. ун-та. - 1984. - 200 с.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для вихователів, учителів і українських родин. - Брюссель-Торонто-Нью-Йорк-Лондон: - 1976. - 208 с.

4. Заличенко А.И. Психология духовности. - М.: Изд-во Трансперсонального института 1996. - 400 с.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Изд-во МГУ - 1975. - 304 с.

6. Маслоу А. Психология бытия. - М.: RAFL-book, - К.: Веклер, 1997. - 304с.

7. Налимов В.В. Спонтанность сознания. - М.: Прометей, 1989. - 288 с.

8. Українська душа. - К.: МП \"Фенікс\", 1992. - 128 с.

9. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. - 368 с.

10. Фромм Э. Иметь или быть. - М.: Прогресс, 1990. - 331 с.

11. Фромм Э. Психоанализ и этика. - М.: Прогресс, 1993. - 250 с.

12. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. - М.: Прогресс, 1996. - 344с.

13. Юнг К.Г. Архетип и символ. - М.: Ренесанс, 1991. - 304 с.

14. Юнг К.Г. Психология бессознательного. - М.: Канон, 1994. - 320 с.

15. Субтельний О. Україна: Історія. - К.: Либідь, 1991. - 512 с.