ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Ментальність, ідентичність, базова особистість та укр. еліта

Реферат на тему:

МЕНТАЛЬНІСТЬ, ІДЕНТИЧНІСТЬ,

БАЗОВА ОСОБИСТІСТЬТА НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА УКРАЇНЦІВ

Людство не є однорідною стандартизованою масою, воно складається з окремих націй, народів, етнічних груп, які також не є уніфікованими, а включають в себе подібних між собою і, одночасно, дуже унікальних індивідів. Етноси мають своє \"обличчя\" сформоване етногенезом, історією і культурою. Типовість і своєрідність етносу проявляється не тільки і не скільки в його антропології. Оригінальним етнос робить його культура, духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна культура є ведучою і визначальною по відношенню до культури матеріальної як у долі етносу, так і в його матеріальному достатку. Життєвий шлях окремого індивіда (представника етносу) також визначається його духом не в меншій мірі ніж історичними обставинами його життя, а в більшій.

Духовна культура складається із знаків та символів, смислів та значень, цінностей і норм, міфів та фольклору, концепцій та теорій, ідеологій та переконань; у всьому цьому надбанні визначальну роль відіграє ціннісно-смислова сфера, яка і є духовністю у вузькому розумінні слова, бо дає окремому етносу чи індивіду орієнтири життя: \"Для чого і в ім\'я чого жити і боротися?\" Смисли є визначальними рушіями людського буття, бо коли є в ім\'я чого жити, то людини стає здатною стерпіти будь-які умови, бо ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна культура складається, в першу чергу, з ментальної і рефлексивної частин, причому ментальна частина передує рефлексивній.

Уже першим, досить грубим, аналітичним підходом до хуховності в широкому розумінні слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але нерозривно пов\'язані між собою щаблі її розвитку: ментальний (базовий, досвідний) і рефлексивний (світоглядний, ідеологічний, концептуальний), спонтанний (холістичний, індетерміністичний, ірраціональний, проактивний, гетеростатичний, трансцедентний). Становлення духовної культури розпочинається з її, культури, ментальної частини, яка виступає в якості базової, а продовжується рефлексивною частиною, яка уже твориться не всім етносом, а етнічною елітою; рефлексивна частина культури є похідною від ментальної і надбудовується над нею. Ментальна духовність є першою ознакою етносу і першим неусвідомлено-автоматичним опосередкувально-поєднувальним регулятором як матеріального виробництва і громадського життя всього етносу, так і кола діяльностей і стилю поведінки окремих індивідів. Коло діяльностей як індивіда, так і спільноти реалізує смисловий зміст стосунку до окремих сторін світу, а стиль поведінки визначає форму і динаміку, які реалізуються в операціях при породженні дії чи вчинку.

Ментальна духовність має в своїй основі колективні уявлення та архетипи колективного несвідомого. Психодіяльні і психоповедінкові архетипи започаткувалися ще на початку етногенезу (15). З плином часу вони ускладнюються, вбудовуються і вибудовуються в систему ментальної духовності етносу, традиційно передаються через покоління і через колізії та апокаліпсиси в історії етносу. Засвоєння архетипів (давніх праобразів) материнської спілки є початком соціалізації індивіда; вони привласнюються легко і просто (неопосередковано, непомітно, мимовільно), але складають базу для становлення індивідуальної свідомості як образу світу від якого індивід відштовхується в своїй орієнтації у реальному світі. У випадках психічної інволюції чи деградації індивіда архетипи втрачаються останніми або і зовсім не втрачаються. Вони є найбільш консервативною частиною психіки індивіда, яка робить цього індивіда типовим представником етносу; служить не лише початком і базою свідомості, але і \"ситом\", \"цідилком\" \"призмою (тобто етноконтролюючим фільтром) у його характерному стосунку до світу, до інших людей, до самого себе. Архетипи колективного несвідомого \"вкорінюють\" індивіда в буття, бо саме на основі ментальності розвивається буттєва (чи буденна) свідомість пересічних членів етносу, їх свідомість для буття.

Ментальність включає в себе також настанови (стосунки і готовності), які проявляються у передбачуваній, наперед визначеній., спрямованості психіки на певний спосіб і стиль взаємодії з світом, які (спосіб і стиль) втілюються в образах-уявленнях (звична неусвідомлена, але реально діюча інформація) і в автоматичних динамізмах (звична неімпульсивна енергетика), через які реалізуються образ світу і життєва філософія етносу чи іншої спільноти.

Змістом ментальностей індивідів є психологічна культура соціальних груп, які дійсно несуть на собі і виконують культуру та історію і які, одночасно, мимовільно їх творять. Психологічна культура соціальних груп певної епохи включає в себе настановчі психічні утворення які не усвідомлюються, але несуть в собі детермінуючі, часто образні, взірці, одержані в спадок від предків і попередників (взірці вірувань, зразки переживань, кліше думань, стереотипи вчинків, шаблони вирішення проблем).

Ментальні образи уявлення і динамізми, які складають основу образу світу і життєвої філософії етносу, хоча і мають певні відмінності в окремих субетносах і групах, зберігають базове системне співвідношення настановчих стереотипів світоосягнення спонук до діяльності і рис поведінки, яка виявляє себе в породженні характерних для даного етносу чи групи особливостей тлумачення світу, кола діяльностей і стилю поведінки. Це панівне панівне ментальне співвідношення настановчих спонук, рис і тлумачень є системним психічним новоутворенням, яке ми назвемо супідлеглістю настанов ставлень, бо система тут складається, в основному, за принципом значущості певних дій і вчинків для виживання етносу, групи чи окремого індивіда: менш важливе ставлення підпорядковується і підлягає більш важливому. Уся система діє за певними взірцями, настановчо. Супідлеглість настанов ставлень є гуртовою для всіх представників даного етносу чи групи в певну епоху, на конкретних теренах і у визначеному оточенні.

Ментальна духовність у сталому вигляді являє собою деяку інтеріоризовану супідлеглість настанов-ставлень, яка виступає в якості характерного для даної спільноти стилю спрямованості у світовідчутті, світосприйманні, світодіянні. Невідрефлектовані образ світу і життєва філософія, які стоять за ментальною супідлеглістю настановлень, є характерними для цієї спільноти, самобутніми і неповторними. Унікальна ментальна духовність породжується спільнотою протягом довгого історико-культурного буття на певних теренах; убирає в себе соціальний досвід спільноти у вигляді шаблонів діяльності, стереотипів поведінки та еталонів тлумачення явищ світу; виконує функцію образу світу, який служить конкретному індивіду для орієнтації в реальному світі; ззовні існує та пропонується для засвоєння окремим індивідом у вигляді народної звичаєвості та групових традицій; важко поступається новаціям, що проявляється у збереженні певного внутріпсихічного інваріанту протягом великих історичних діб етносу чи групи. Стандартизовані історією культури і стабілізуючі буття спільноти ментальні утворення не є абсолютними штампами, які жорстко програмують життя спільноти чи індивіда. В реальному бутті в міру розвитку культури збільшується регулюючий вплив індивідного досвіду і з\'являються можливості індивідуального вибору. Ментальні настанови виступають у ролі пропонованих референтними групами і особістостями для засвоєння конкретним індивідом уявлень-тлумачень світу, сенсів життя, цінностей і норм поведінки, операційного оснащення діяльностей. Вони є регламентами, які, існуючи навіть у неусвідомленому вигляді, починають впливати на детермінацію діяльності і поведінки індивідів певної історичної доби і культури, задаючи напрямок і межі буттю. Ментальна духовність на своєму щаблі розвитку, повноцінно виконує ті ж функції, які на більш високому рефлексивному щаблі, виконує рефлексивна свідомість, хіба лише в меншому обсязі, менш творчо і з меншою персональною відповідальністю. Ментальність допомагає індивіду і спільноті діяти в світі; об\'єднує в одне континуальне ціле психіку індивіда і спільноти, каналізує спонукання до діяльності звичним переходом від ідеального, але неусвідомленого, взірця, до реальних вчинку і дії; кладе епохальну межу індивідним і спільнотним можливостям світоосягнення, світопереживання і світодіяння; консервативно смислотворить і вкорінює в буття індивіда і спільноту.