ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Анархізм, як суспільно-політичні рух в суспільно політичній течії в світовому політичному процесі

Тема: Анархізм, як суспільно-політичні рух в суспільно політичній течії в світовому політичному процесі

План

  • Анархізм.

  • Анархо-синдикалізм.

    Анархізм (від грецького anarchia — безвладдя, стихійність, неорганізованість, безладдя, хаос) — соціально-політична течія, що спрямована на звільнення від всіх форм політичної, економічної і духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та її владного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеженої свободи людини як своєї мети.

    Ідеї анархізму знаходимо у праці \"Республіка\" давньогрецького філософа Платона. Елементи анархізму ми знаходимо у філософії стоїків (Зенон, Хризип — у Древній Греції, Сенека, Епікур, Марк Аврелій — у Римі), працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро), ідеології \"скажених\" епохи Великої Французької революції. Вперше спробував проаналізувати політичні і економічні форми анархізму наприкінці XVІІІ ст. англійський письменник У.Годвін.

    Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40-70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і ремісничого виробництва. Основні теоретики анархізму — П. Ж. Прудон, М.Штірнер, М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін.

    У XIX ст. анархізм поширюється у Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії і CШA. Певний вплив він мав серед народників Росії. Активність анархізму спостерігалася в період російської революції 1905-1907 років. У революції 1917р. анархізм подекуди перероджується в прямий бандитизм.

    Сучасний анархізм не додав нічого нового до \"традиційного\" і характеризується такими ознаками: уявлення про державу як абсолютне зло. заперечення будь-якої влади, у тому числі і державної, тлумачення її як посягання на свободу людини; утвердження повної свободи без будь-яких меж; відмова від організованості і дисципліни як засіб переходу до суспільства без класів, держави і політики; вимога негайного здійснення соціальної революції, встановлення бездержавного суспільного ладу, руйнування всіх форм суспільного життя; відмова від матеріальних і духовних цінностей (у тому числі політичних), які виробило людство; захист дрібної приватної власності, дрібного землекористування; розгляд майбутнього бездержавного, неполітичного суспільства як федерації виробничих асоціацій, комун, що гарантують свободу особи і є. формою самоорганізації і самоврядування.

    Анархісти недооцінюють значення політики, регулятивну роль держави. Невизнання політичної влади як важливого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до невизнання влади взагалі і демократичних форм реалізації її зокрема. Визнання влади — це контроль над нею, невизнання її — не що інше, як обман або самообман, оскільки влада стає безконтрольною з боку громадян.

    Об\'єктивний аналіз анархізму свідчить, такі його представники, як М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін, висловили ряд ідей, які є актуальні й досі. Так, вони відкидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, стверджували ідеал взаємодопомоги і солідарності у відносинах людей, вірили у реальні можливості самоорганізації і саморегуляції, передбачали безперспективність державного соціалізму, вважали, що зосередження влади в одному центрі неминуче призводить до створення роздутої бюрократичної форми правління, що найбільш природними є федеральним устрій, самоврядування на місцях тощо Анархію вони розуміли не як хаос а як реальні і не підтверджені досвідом можливості самоорганізації. Однак така організація йде знизу, а не зверху, як це робиться за суворої централізації.

    Історично анархізм як політичне явите поширюється в ситуаціях крайнього відчаю, криз у переломні моменти. Наприкінці XIX — на початку XX ст. виник особливий його різновид — анархо-синдикалізм.

    Анархо-синдикалізм — це громадсько-політична позиція, прихильники якої вважають себе складовою частиною соціалістичного й робітничого руху, відстоюють ідеали самоуправління, федералізму, профспілкової демократії, незалежності трудових колективів.

    Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Серед певної групи населення укорінюється прагнення повернути до життя ідеї анархістів, створити певні організації. Анархізм зберігається у країнах Західної Європи, Америки у вигляді різних федерацій, груп та ін. Вплив останніх невеликий, але як реальність він не може не враховуватись у політиці.

    Соціальну опору анархізму становлять дрібні власники, частина робітничого класу, декласовані елементи, окремі прошарки інтелігенції.


  •