ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Огляд твору \"Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії\" Ф.Енгельса

Матеріалізм, як і ідеалізм, пройшов декілька рівнів розвитку. З кожним великим відкриттям матеріалізм неминуче змінює свою форму. Матеріалізм XVIII ст. був переважно механічним, людина вважалася своєрідною машиною. Застосування виключно масштабу механіки до процесів хімічного та органічного характеру -основний недолік - обмеженість класичного французького матеріалізму. Другий недолік - нездатність зрозуміти світ як процес, як матерію, що перебуває у неперервному історичному розвитку. Природа знаходиться у вічному русі; це знали й тоді. Але цей рух, як вважали, вічно обертався по одному колу і таким чином залишався на тому ж місці. Це так званий рух в просторі, але не в часі. Історичний погляд на речі був відсутній і в області історії.

Фейєрбах був сучасником трьох важливих відкриттів - відкриття клітини, вчення про перетворення енергії і теорії розвитку Дарвіна, але вчений не міг слідкувати за розвитком науки, оскільки жив у віддаленому, глухому куточку - у селі. Фейєрбах був правий, що природонауковий матеріалізм \"складає основу будівлі людського знання, але ще не саму будівлю\". Ми живемо не тільки в природі, але і в суспільстві, яке теж має свою історію розвитку і свою науку. Отже, задача полягала у тому, щоб погодити науку про суспільство з матеріалістичною основою і перебудувати її згідно цієї основи. Але Фейєрбаху не судилося зробити це, як казав він сам:

\"Йдучи назад, я з матеріалістами; йдучи вперед, я не з ними \".

Дійсний ідеалізм Фейєрбаха виступає назовні в той же час, коли ми підходили до його філософії релігії та етики. Фейєрбах зовсім не хоче залишати релігію; він хоче її удосконалити. Сама філософія повинна розчинитися у релігії. За вченням Фейєрбаха, релігія - основане на почуті, сердечне відношення між людьми, яке до сих пір шукало свою істину у фантастичному відображені дійсності, - через одного або багатьох богів, цих фантастичних відображень людських властивостей, - а тепер безпосередньо і прямо знаходить її у любові між \"я\" і \"ти\". Фейєрбах стверджує, що повне своє значення відносини між людьми отримають лише тоді, коли їх освятить словом релігія. Головне для нього у тому, щоб людські відносини розглядались як нова, істина релігія. Релігія - rеlіgаrе (зв\'язок). Звідси, всякий взаємний зв\'язок між людьми є релігія. Цілком неправильне є судження Фейєрбаха, що \"періоди людства відрізняються один від одного лише змінами у релігії\". Це показала нам історія.

Фейєрбах серйозно досліджує лише християнство заснованого на монотеїзмі релігії Заходу. Він показує, що християнський бог - лише фантастичне відображення людини, а з іншого боку, він є продуктом процесу абстрагування, квінтесенцію багатьох племінних і національних богів. Отже, і людина, відображенням якої є бог, являє собою не дійсну людину, а квінтесенцію багатьох дійсних людей; це - абстрактна людина, уявний образ.

У відношеннях між людьми Фейєрбах бачить лише одну сторону -мораль, основою якої є устремління до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе і любов у спілкуванні з іншими - такі основні правила фейєрбахівської моралі. Любов всюди і завжди є у Фейєрбаха дивотворцем. Таким чином у його філософії зникають останні рештки революційного характеру, його теорія моралі безсила по відношенню до дійсного світу. На справді у кожного класу своя мораль, яка порушується, коли можна зробити це безнаказано. А любов, яка повинна б усе об\'єднувати, проявляється у війнах, суперечках. Фейєрбах хватається за природу і за людину, які залишаються у нього тільки словами. Він не міг нічого конкретного сказати ні про дійсну природу, ні про дійсну людину. Але, щоб перейти від його абстрактної людини до дійсних, живих людей, необхідно вивчити цих людей в їх історичних діях. Цей подальший розвиток фейєрбахівської точки зору був початий у 1845 році Марксом у книзі \"Святе сімейство\". Фейєрбах залишався \"матеріалістом внизу, ідеалістом зверху\". Він не подолав Гегеля критикою, а просто відкинув його систему. Розрив з філософією Гегеля відбувся тут шляхом повернення до матеріалізму, його представники розуміли дійсний світ таким, яким він сам дається кожному хто підходить до нього без ідеалістичних міркувань. Гегель не був просто відкинутий. За вихідний пункт була взята революційна сторона його філософії — діалектичний метод. Діалектика зводилась до науки про загальні закони руху як зовнішнього світу, так і людського мислення. Таким чином, діалектика понять сама ставала лише свідомим відображенням діалектичного руху дійсного світу. Велика основна думка, - що світ складається не із готових предметів, а являє собою сукупність процесів, в якій предмети, що здаються незмінними, знаходяться в безперервній зміні. Якщо ми керуємося цією думкою, то для нас не важливий зміст конечних рішень і вічних істин, які мають лише відносний характер. Важливе не знання про закінчені предмети, а знання про процеси, про виникнення і розвиток цих предметів, про зв\'язок, який з\'єднує ці процеси природи в єдине ціле. Те, що застосовується до природи, яку розуміють як історичний процес розвитку, повинно застосовуватись і до всіх галузей історії суспільства і до всієї сукупності наук, що займаються речами людськими. Але історія розвитку суспільства в одному пункті суттєво відрізняється від історії розвитку природи. В природі діють одна на одну лише сліпі, безсвідомі сили, у взаємодії яких і проявляються загальні закони. В історії суспільства діють свідомі люди, що мають певні цілі. Однак, незважаючи на це, хід історії підкоряється загальним внутрішнім законам. Зіткнення окремих стремлінь і дій призводить до стану, аналогічного до того, який панує у позбавленій свідомості природі. Дії мають ціль, але результати бувають зовсім не бажані. Отже, випадковість панує і в області історичних явищ. Але де на поверхні відбувається гра випадку, там сама ця випадковість виявляється підкореною внутрішнім, скритим законам. Справа лише у тому, щоб відкрити ці закони.

Недолік старого матеріалізму у вивченні історії полягає у тому, що раніше розглядалися лише ідейні мотиви історичної діяльності людини, не вивчалися причини їх виникнення, висвітлювалися об\'єктивні закономірності у розвитку системи суспільних відносин.

Так, якщо розглядати буржуазне суспільство, то можна чітко визначити, що буржуазія і пролетаріат виникли в наслідок змін у економічних відносинах, точніше - у способі виробництва. Подібно до того, як мануфактура вступила в конфлікт з феодальним людом, так і велика промисловість опинилась в конфлікті з буржуазним людом, який має свої недоліки, серед яких надвиробництво і масова бідність, що вимагає звільнення виробничих сил від пут шляхом зміни способу виробництва. Отже, всяка політична боротьба є боротьба класова і всяка боротьба класів за своє звільнення ведеться насамперед для звільнення економічного. Суспільство створює собі орган для захисту своїх загальних інтересів — державну владу. Але ледве встигнувши виникнути, вона набуває самостійності по відношенню до суспільства, стає органом певного класу, сприяє здійсненню панування цього класу. Ставши самостійною силою, держава порушує нову ідеологію. Ідеології більш високого порядку, тобто це більш віддалені від матеріальної економічної основи, набувають форму філософії та релігії. Релігія виникла в давні часи із первісних уявлень людей про свою власну і навколишню природу. Ці початкові релігійні уявлення в своїй більшості загальні для кожної спорідненої групи народів, після розділення таких груп розвиваються у кожного народу своєрідно, відповідно до життєвих умов. Боги створені таким чином у кожного окремого народу, були національними богами. Усі вони жили в уявленнях людей лише доти, поки існувала нація, і падали разом з її загибеллю. З часом виникла необхідність у новій світовій релігії. Християнство виникло із суміші узагальненої східної, особливо єврейської, теології і вульгаризованої грецької філософії. Виникнувши, релігія завжди зберігає запас уявлень, успадкований з попередніх часів, так як у всіх взагалі областях ідеології традиція є великою консервативною силою. Але зміни, які відбуваються у цьому запасі уявлень, визначаються класовими, економічними відносинами людей, які роблять ці зміни. На своїй останній, за думкою Енгельса, стадії християнство вже не могло бути ідеологічним маскуванням для стремлінь будь-якого прогресивного класу, воно все більше ставало винятковим надбанням пануючих класів, які використовували його як засіб управління нижчими класами. При цьому кожний із пануючих класів використовує свою власну релігію: землевласники - католицький ієзуітизм або протестанську ортодоксію; ліберальні і радикальні буржуа - раціоналізм. Крім того, виявляється цілком не важливим, чи вірять вони самі у свої релігії.