ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Космопланетарні ідеї у творчості мислителів України та Росії

Сучасний російський вчений Спартак Афанасьєв показав, що два великих цикли кон\'юнктури синхронізують з геологічним затемнено-перегелієвим циклом довжиною в 108 років, тобто дві \"хвилі Кондратьєва\" фрактально вкладаються у цей астрономічно-геофізичний цикл, який за \"основним законом часу\" геніального російського поета Велімира Хлєбникова відповідає періоду у 39 + 39 днів (108 років без 81 дня). Ще у 1920 р. Хлєбников писав: \"Язик людини, будова м\'яса її тіла, черга поколінь, стихії воєн, будова натовпу, решітка безлічі її справ, самий простір, де вона живе, чергування суші та морів – усе підкоряється одному ж і тому коливальному закону, а тому кожна наука – граматика, фізіологія, історія, статистика, географія – є главою науки про небо\".

Таким чином, економетричні, історіометричні, геофізичні та астрономічні цикли синхронізують, фрактально вкладаючись один в одного. Причому, сучасний російський вчений І. Одеський показав, що як седиментаційні геологічні цикли, так і \"кондратьєвські довгі хвилі\" асиметричні переважно близько до \"золотого перетину\" і мають конфігурацію з стрімким підвищувальним та пологим знижувальним крилами. Усе це вказує на можливість існування універсального закону розвитку природи та суспільства для різноманітних сталих динамічних систем у вигляді відповідності коливальних процесів принципу гармонічної спіралі. Саме у цьому напрямі розвивається вітчизняна наукова школа циклічної парадигми, очолювана Арнольдом Кулінковичем.

Що стосується розвитку універсальної ідеї \"золотого перетину\", який дивує людський світ уже кілька тисячоліть, то саме в Україні у 90-і роки Олексій Стахов з Вінниччини запропонував гіперболічну тригонометрію Фібоначчі (італійський математик Leonardo Fibonacci – скорочене filius Bonacci, тобто син Боначчі, який на основі кількісного аналізу процесу розмноження кроликів ще на початку ХІІІ ст. запропонував ряд чисел, кожне з яких дорівнює сумі двох попередніх {1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144, 233...}, а співвідношення двох сусідніх чисел у ньому збігається до основної пропорції \"золотого перетину\" – 1,618 або зворотної їй – 0,618). Стахов вважає, що навіть в основі генетичного коду лежать магічні числа Фібоначчі (молекула ДНК являє собою фрактально вкладені одна в одну дві спіралі, що пов\'язані між собою через \"золотий перетин\").

Інший український вчений О. Боднар показав, що основним перетворюючим рухом у процесі формоутворення таких біологічних структур, як ананас, кактус, шишка тощо є так званий \"гіперболічний поворот\". За визначенням цього львівського архітектора, саме \"гіперболічний поворот\" лежить в основі закону перетворення спіральних біосиметрій як фундаментального закону живої природи. Все це є підтвердженням гіпотези В. Вернадського про неевклідовий характер процесів у живій природі, в яких особливу роль відіграють гіперболічні функції Фібоначчі.

Сучасний російський вчений Олександр Субетто у своїй \"Соціогенетиці\" стверджує: \"Велика Логіка Соціоприродної Еволюції \"спресовує\" внутрішню Логіку Стихійної Історії. Зростання ролі протиріччя між Суспільством і Природою як фундаментального протиріччя соціального розвитку визначає наростання протиріччя між соціальною та екологічною \"дискретностями\"... Стрибок в керованості власною Історією – імператив у Великій Логіці Соціоприродної Еволюції, імператив виживання людства\". Подолання цього протиріччя за рахунок посилення керованості розвитком суспільства та гармонізації його з розвитком природи і є шляхом до виживання та подальшого розвитку людства. В іншому разі \"незнання меж\" антропогенезу як фундаментального протиріччя людини проявляє себе у формі посилення інтенсивності катастроф, що й спостерігається в усьому світі наприкінці ХХ ст.

Саме у цьому сторіччі в період \"великої депресії\" 30-х років економісти США, Швеції та інших європейських країн розробили конкретні заходи щодо подолання кризи в їх господарствах. Видатний англійський вчений Джон Мейнард Кейнс у виданій 1936 р. книзі \"Загальна теорія зайнятості, процента та грошей\" систематизував ці заходи як антикризові за рахунок використання різноманітних методів макроекономічного регулювання. Їх було узагальнено та віднесено до теорії і практики кейнсіанства, а в подальшому, у наш час, – неокейнсіанства. Актуальність вирішення цієї ж проблеми в умовах \"великої рецесії\" 90-х років, що охопила господарства України, Росії та інших пострадянських країн, практично стала настільки нагальною, що сьогодні вже не потребує коментарів.

Слід підкреслити, що обидві кризи 30-х та 90-х років підтвердили прогностичну сталість теорії \"довгих хвиль Кондратьєва\". Адже він на момент своїх досліджень у 20-х роках розрахував дві повні хвилі і третю незакінчену, прогноз завершення якої зробив на 30-і роки як кризові для економіки. Точність прогнозу вразила наукову громадськість у період \"великої депресії\" 30-х років. У 1939 р. вийшов друком двотомник \"Ділові цикли\" Йозефа Шумпетера, де поліциклічну економічну теорією узагальнено. Однак початок другої світової війни, після чого почався економічний бум, відволік увагу науковців від результатів досліджень попередників. До того ж було страчено у 1938 р. і самого М. Кондратьєва. І тільки валютно-фінансова та нафтова кризи початку 70-х років, які відбулись на зламі \"кондратьєвської довгої хвилі\" у верхній її точці, змусили вчених багатьох країн повернутися до цих ідей.

У 1975 р., через 36 років після публікації двотомника Шумпетера, вийшла в світ книга німецького економетрика Герхарта Менша \"Технологічний пат: інновації долають депресію\", в якій шумпетерівська інноваційна теорія \"довгих хвиль\" дістала певний розвиток і започаткувала активізацію досліджень у напрямі циклічної парадигми розвитку природи і суспільства.

У наш час останніми до цих досліджень долучились російські та українські вчені після того, як наприкінці 80-х років відбулась наукова реабілітація Кондратьєва і через 60 років його праці було перевидано в СРСР. Уже наприкінці 1991 р. з\'явилась цікава стаття Григорія Кваші, Володимира Лапкіна та Володимира Пантіна \"Ритми історії\", в якій було виявлено два 144-річні (4 по 36 років) цикли російської історії: перший (1653-1797 рр.) визначено як \"петровський\", а другий (1881-2025 рр.) – як \"індустріальний\". В той самий час три століття московського володарювання до першого циклу і майже століття (1797-1881 рр.) між першим та другим циклами залишились невизначеними для історичного процесу Росії. У тому ж 1991 р. в СРСР, перед його розпадом, вперше було надруковано написану ще у 70-і роки піонерську роботу колишнього радянського дисидента, видатного історика і соціолога Олександра Янова, який у ті ж роки емігрував до США. Символічним є те, що робота під назвою \"Одіссея російської автократії\" з\'явилась у часописі \"Перспективи\" і, по суті, розкривала перемінні цикли російських реформ та контрреформ, починаючи з правління Івана Грозного. В ній уперше було вміщено методологічний апарат для оцінки перспектив історичного розвитку Росії. Активізація ж циклічних досліджень як в Росії, так і в Україні по-справжньому почалась лише після ювілейної міжнародної наукової конференції, що відбулась у Москві 17 березня 1992 р. – у день сторіччя з дня народження Миколи Кондратьєва. На цій конференції було утворено Міжнародний фонд імені М.Д. Кондратьєва і щорічно стали проводитися Кондратьєвські читання (вже відбулось 7). З інтервалом у три роки проведено вже 3 міжнародні Кондратьєвські конференції в Москві, Санкт-Петербурзі та Костромі.