ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Концепція Платона і Аристотеля

У 367 р. до н.е. слухачем \"Академії\" Платона стає сімнадцятирічний Арістотель — один із найвидатніших старогрецьких філософів, (384-322 pp. до н.е.). Він прожив складне і цікаве життя. Двадцять років пробув в \"Академії\" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Арістотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: \"Платон мені друг, але істина дорожча\".

Арістотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі. Дітищем Арістотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об\'єднані під спільною назвою \"Органон\" (\"Знаряддя\"). Головною ж його філософською працею є \"Метафізика\". При цьому слід пам\'ятати, що в часи Арістотеля слова \"метафізика\" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Арістотеля — Андронік Родоський, який, опрацювавши рукописи Арістотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси \"те, що після фізики\", тобто \"метафізика\". Філософія у Арістотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє \"першу\" і \"другу\" філософії. Фізика для Арістотеля все ще філософія, але \"друга\". Предметом \"першої\" філософії є не природа, а те, що існує за нею. \"Перша філософія, за Арістотелем, — наука \"найбільш Божа\" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є \"божественні предмети\". Тому Арістотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.

Однак Бог — це тільки \"одне з начал\". Тому філософія Арістотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі \"начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче\". Філософія Арістотеля — спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне,- визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Арістотель — панлогіст.

У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У \"Метафізиці\" Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.

Основні засади вчення Арістотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого; 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність.

Арістотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагалнюються. Арістотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час, відношення, місце, стан, дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування.

Арістотель вважає, що суть буття речі — її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Арістотеля є ототожнення її із суттю речі. У Арістотеля форма як суть буття речі — це той чи інший вид певного роду. Саме видове — головне, вирішальне начало буття і знання. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які надалі не розпадаються ні на які інші види. Види Арістотеля — це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом — форму ніхто не тво-рить і не виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і пасивної матерії — наступниці форми. При цьому під матерією Арістотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає. Арістотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити.

Матерія у Арістотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма — два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма — реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

Особливої уваги заслуговує вчення Арістотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Арістотель називає душею. Арістотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

Через вчення про душу Арістотель оригінальне говорить про пізнання. Нагадаємо, що за Арістотелем третій вид душі — розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує Арістотель. А це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум — це Бог. Таким чином, у Арістотеля перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання.

Філософія Арістотеля не завершує ні старогрецької, ні, тим більше, античної філософії. Але вона завершує найбільш змістовний період в історії філософії, який часто називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливо уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.

Використана література:

  • Надольний І.Ф. Філософія. Підручник. – К., 2000.

  • Історія філософії. – Харків, 2001.


  •