ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Короткий філософський словник

68. ДІАЛЕКТИЧИЙ МАТЕРІАЛІЗМ, філос. вчення марксизму. Осн. принципи Д. м. сформульовані в 40-х рр. 19 ст. К. Марксом і Ф. Енгельсом, а в 20 ст. розроблялися В. І. Леніним. В період існування СРСР догматизований Д. м. був проголошений єдин. теоретич. основою науки, культури і соціального життя в цілому, поставлений на службу ідеології і політики компартії. Матерія, згідно Д. м. - єдин. основа світу, свідомість - властивість матерії, рух і розвиток світу - результат його внутр. протиріч. Осн. закони Д. м.: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості. змін в якісні, закон заперечення заперечення.

68. ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ (матеріалістичне розуміння історії), складник марксизму; теорія розвитку і пізнання сусп-ва. Осн. ідеї висунуті К. Марксом, Ф. Енгельсом і В. І. Леніним. І. м. виходить з визнання первинності матеріального життя сусп-ва - суспіл. буття по відношенню до суспіл. свідомості; з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а спонук. мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами суспіл. вир-ва; виділяє вироб. відношення як екон. структуру, базис сусп-ва, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир.-іст. процес розвитку і зміни суспіл.-іст. формацій, в результаті якого затверджується комунізм. З 20-30-х рр. 20 ст. І. м. був догматизован і схематизован, поставлений на службу політиці компартій.

69. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від пізднєлат. exsistentia - існування), або філософія існування, направлення сучас. філософії, що виникло на поч. 20 ст. в Росії, після 1-ої світ. війни в Германії, в період 2-ої світ. війни у Франції, а після війни в ін. країнах. Ідейні витоки - вчення Кьєркегора, філософія життя, феноменологія. Розрізняють реліг. Е. (К. Ясперс, Г. Марсель, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер) і атеістич. (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю). Центр. поняття - екзистенція (людське існування); осн. модуси (прояви) людського існування - турбота, страх, рішучість, совість; людина розглядає екзистенцію як корень своєї суті в прикордонних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи себе як екзистенцію, людина набуває свободи, яка є вибір самої себе, своєї суттєвості, що накладає на неї відповідальність за все що відбувається в світі. Виявив знач. вплив на літ. імистецтво Заходу.

70. ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний), філос. направлення, виходить з того, що все справжнє (позитивне) знання - сукупний результат спец. наук; наука, згідно П., не потребує будь-якій стоячій над ній філософії. Засн. в 30-х рр. 19 ст. О. Контом (ввів самий термін). Розрізняють \"классич.\" П. - Е. Літтре, І. Тен, Е. Ренан (Франція), Дж. С. Милль, Г. Спенсер (Великобританія), В. В. Лесевич, М. М. Троцкій (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучас. форма П. - неопозитивіз. Виявив вплив на методологію прир. і суспіл. наук (особливо 2-пол. 19 ст.).

71. ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз), засіб психотерапії і психол. вчення, розвинене З. Фрейдом в кін. 19 - поч. 20 ст., що ставить в центр уваги несвід. психіч. процеси і мотивації. Витиснення з свідомості неприйнятних для нього потягів (особливо сексуальних) і турбувань, що травмують розглядається в П. як гол. джерело невротич. симптомів і різн. патол. явищ (забувань, помилкових дій і т. п.). В основі психотерапії - аналіз комплексів ,що витіснять з допомогою вільних асоціацій, тлумачення снів і т. п. Психіч. структура особистості в П.: несвід. \"Воно\" (область потягів); свід. \"Я\", що стримує імпульси \"Воно\" шляхом різн. захисних механізмів; \'Понад-Я\" (область соціальних норм і нравств. настанов). Став вхідною основою багатообразних течій глибинної психології; виявив вплив на літ. і на літ-ведення, мистец.-ведення і ін.гуманітарні науки.

72. ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermeneutikos -, тлумачущий), мистецтво ,що роз\'яснює тлумачення текстів (класич. Стародавності, Біблії і т. п.), вчення про принципи їхньої інтерпретації; екзегетика. В тих, що ідуть від В. Дильтея філос. течіях кін. 19-20 ст. - вчення про \"розуміння\" (цілісне душевно-духовне переживання) як методол. основу гуманітарних наук (в протилеж. від \"пояснення\" в прир. науках).

73. БУТТЯ, філос. категорія, що значить реальність, існуючу об\'єктивно. Незводиме лише до матеріально-предметного світу, Б. володіє різн. рівнями: органіч. і неорганіч. природа, біосфера суспіл. Б., об\'єктивно-ідеальне Б. (цінності культури, загальнозначимі принципи і категорії наук. знання і ін.), Б. особистості.

74. МАТЕРІЯ (лат. materia), речовина; субстрат, субстанція; зміст. В лат. філос. мову термін введений Цицероном як переклад грец. hyle. Поняття М. як субстрата речовинного світу було вироблене в грец. філософії в вченнях Платона і Аристотеля, при цьому М. розумілася як неоформлене небуття (meon), чиста потенція. Сформулюване Декартом поняття М. як тілесної субстанції (в протилежність \"мислячій\" субстанції), що володіє простір. довжиною і подільністю, покладено в основу матеріалізму 17-18 ст. М. - центр. категорія діалектич. матеріалізму.

75. СВІДОМІСТЬ, одне з осн. понять філософії, соціології і психології, що значить людську спроможність ідеального відтворення дійсності в мисленні. С. - вищ. форма психіч. відбивання, властива суспільно розвиненій людині і зв\'язана з промовою, ідеальна сторона цілепоглинаючої діяльності. Виступає в двох формах: індивідуальній (особистій) і суспільній.

76. МИСЛЕННЯ, вищ. сходинка людського пізнання. Дозволяє одержувати знання про такі об\'єкти, властивості і відношення реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання. Форми і закони М. вивчаються логікою, механізми його протікання психологією і нєйрофізіологією. Кібернетика аналізує М. в зв\'язку з задачами моделювання деяких мисл. функцій.

77. РУХ (філос.), засіб існування матерії, в самому загальному вигляді - зміна взагалі, всяка взаємодія об\'єктів. Р. виступає як єдність мінливості і тривалості, перервності і безперервності, абсолютного і відносного.

78. РОЗВИТОК, направлена, закономірна зміна; в результаті Р. виникають нові якості стану об\'єкту - його складу або структури. Розрізняють дві форми Р.: еволюційну, зв\'язану з поступовими кількіс. змінами об\'єкту; революційну, що характеризується якіс. змінами в структурі об\'єкту. Виділяють висхідну лінію Р. (Прогрес) і нисхідну ( Регрес). В сучас. науці розробляються спеціально-наук. теорії Р., в яких, напротивагу від класич. природознавства, що розглядало гол. обр. зворотні процеси, описуються нелінійні, скачкообразні перетворення.