ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Розвиток соціологічної думки. Новий час

Тема: Розвиток соціологічної думки. Новий час.

ПЛАН

1. Вступ

2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час 6 позицій).

3. Значення трьох напрямів.

4. Висновок.

1. Вступ.

Епоха Нового часу (ХVІІ ст.. – поч. ХІХ ст..) – інтенсивний розвиток наукової думки. На порозі Нового часу видатні мислителі, які належали до різних культурних ареалів, в давалися до спроби викласти свої соціальні погляди у систематичному вигляді.

Новий час – розробка раціонально обґрунтованої теорії громадського суспільства на основі групового інтересу та договірних засад сусального життя.

2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час (6 позицій).

Епоха Нової історії характеризується:

  • інтенсивним розвитком наукової думки. Розкріпачена від теології, вона спрямовується на пошуки істини;

  • соціальне пізнання стає на шлях пошуків природничих факторів розвитку суспільства;

  • поступово розпадається середньовічні система цінностей і світосприйняття;

  • ідея рівності трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і пошуків причин її фактичної нерівності в суспільстві;

  • буржуазія стає домінуючим, провідним суб\'єктом у системі суспільних відносин, вона вже реально править державою чи постійно прагне до цього, вірить у своє майбутнє і намагається якомога більше знати про суспільство і людину, про зв\'язок з природою;

  • виникає нова соціальна парадигма, пов\'язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науку про людину.

Його панування в усіх галузях знаття було пов\'язане з виключенням надприродного і чудесного.

В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на виявлення природничих та біологічних детермінант соціального, на пошуки споконвічної \"природи людини\", що знайшло відображення насамперед у таких відомих концепціях, як теорія \"природної людини\", \"природного права\", природної етики\".

Першим соціологом Нового часу був Ш.Л. Монтеск\'є. Монтеск\'є не висунув ідею про соціологію, яку окрему науку в суспільствознавстві. Але він заклав новий напрям в останньому, який у ХІХ ст.. одержав назву географічної школи в соціології. Автор географічної школи в соціології одним з перших розробив послідовну теоретичну систему поглядів на історію, у якій вбачав об\'єктивні природничі, натуральні, а не містичні детермінанту суспільного розвитку.

Суспільний прогрес Жан Руссо пов\'язує з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу.

Француз Вольтер вперше вжив термін \"філософія історії\" для позначення загальних розумів і досліджень людської історії та культури без чіткого визначення їх змісту.

Особливе місце в історії соціальної думки посіли ідеї італійського мислителя Джамбаттіста Віко, викладені у першій систематизованій праці з соціології і культурної динаміки \"Основи нової науки про суспільну природу націй\". Теорія Віко була новим і важливим внеском суспільної думки:

  • методологію і методику порівняльного історичного дослідження;

  • теорія циклічності, яка дозволила йому піднятися до рівня з\'ясування характеру процесу соціально-історичного розвитку суспільства;

  • модель цілісного пізнання соціальних процесів, релігійних, господарських, культурних, юридичних та інших підвалин соціального життя;

  • методологію, методику критичного вивчення документів, аналізуючи питання соціальної і сторичної психології.

Створивши \"Нову науку\", Вінко зазирнув далеко уперед, тому не випадково його праці привертають увагу все більшої кількості дослідників.

Значення трьох напрямів.

Важливе місце в європейській суспільно-політичній думці займали соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму. З деякими спрощеннями найцікавіші думки з цього приводу можна згрупувати за трьома напрямками.

Перший напрям об\'єднує ті концепції, які в тій чи іншій формі висловлюють неприйняття нових порядків і прагнуть критикувати їх з позицій минулого. Даний напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні засади соціальної філософії Просвітництва, принципи буржуазного права, втілені у \"Декларації прав людини і громадянина\" і наступних кодексах.

До другого напряму належить соціальна філософія лібералізму. Лібералізм, як і консерватизм, це не суворо обґрунтовані теоретичні системи, а швидше конгломерати поглядів, які концентруються навколо таких провідних ідей, як індивідуалізм і утилітаризм. Відстоюючи цінності буржуазного активізму та раціоналізму, ліберали захищають від консервативної критики ідеологію Просвітництва.

Третя позиція пов\'язана також з критичним ставлення до буржуазного ладу, який утвердився внаслідок революційних подій, однак при цьому і \"старий порядок\" стає об\'єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному сьогоденню тут протиставляють майбутній справедливий лад, який має бути побудови най самими людьми.

Це – позиція представників уточнічного соціалізму.

4. Висновок: Науку Нового часу особливо цікавили проблеми історичної закономірності розвитку суспільства. Суспільний прогрес повзується з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу.