ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Вчення Г.Сковороди про людину

Дуже тонким моментом у вченні Сковороди про людину є той факт, що він не зв\'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб, задовільнення яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидше навпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим розумніше і скромніше повинні бути її потреби.

Ця думка особливо яскраво виражена в \"Притчі, названій \"Еродій\":

\"...Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися.

Я кажу вам, що не треба у розкошах жити,

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті.

Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі,

Шістсот плачуть у хворобах – дуже були ласі. ...\".

Що ж до щастя, то як буде показано нижче, воно пов\'язане не із задоволенням все зростаючих матеріальних потреб, а з радістю праці.

Існуючий же світ Сковорода характеризував в одному трактаті як: \"світ є бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що мучаться\", а в іншому, як: \"світ є море що топляться, країна є виразкою прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч, роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п\'яно-навіжених, і не протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в безодню грядущі\".

Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв\'язує не із зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини. Взагалі науку про людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя він розглядає тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через взаємодію з певним виглядом праці. Тема \"спорідненої праці\" - ця одна з самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть значення людського буття.

Третім - з існуючих \"трьох світів\" - є символічний світ, що ототожнюється Сковородою з Біблією.

Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді, коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними схильностями.

У філософському вченні про сама важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. У Сковороди щастя людини не зв\'язується з все більш повнішим задовольнянням її потреб.

У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він зв\'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: \"...Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. ...\" - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою \"Ікона Алкивіадська\". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську \"природу\" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому \"не жити краще\", а \"бути краще\". Прагнення \"бути краще\" він зв\'язував з поняттям \"чистої совісті\": \"краще годину чесно жити, чим поганить цілий день\".

Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть \"чесного життя\" і \"чистої совісті\". Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця - це не обов\'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення \"споріднена\". Розділення людей, що займаються \"спорідненою\" і \"неспорідненою\" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв\'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об\'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - \"споріднена\" праця. Праця ж \"неспоріднена\" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.

Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в основному \"неспорідненою\" працею і ще не усвідомило роль \"спорідненої\" праці, пов\'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на перспективну траєкторію розвитку.

Передова частина людства чуйно вловлює цю думку Сковороди. Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій мірі не від того, що люди уміють робити, а від того, на що направлена їх діяльність.

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Можна однозначно стверджувати, що всі грані філософії Сковороди спираються на загальний центральний стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою життя силу свого вчення.

Використана література

  • Андріївський М.С. Григорій Сковорода очима сучасника. – К., 1999.

  • Філософський словник. – К., 2000.

  • Вчення про людину у Григорія Сковороди. – К., 1999.


  •