ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Філософія. Історія філософії → Біографія І.Канта. Догматичний і критичний етапи творчості

Мистецтво

механічне

Єстетичне

приємне

витончене

словесне

образотворче

мистецтво гри відчуттів

красномовство

поезія

пластику

живопис

музика

Поезію Кант вважає вищою формою художньої творчості. Значення поезії, у тім, що вона удосконалює інтелектуальні і моральні потенції людини; граючи думками, вона виходить за межі понятійних засобів вираження і тренує тим самим розум, вона піднімає, показуючи, що людина не тільки частина природи, але творець світу волі. Однак, не слід забувати, що філософ не ставить знака рівності між мистецтвом і пізнанням. У схемі перераховані так називані \"основні види\" мистецтв. Однак, філософ відзначає, що сполучення основних видів мистецтва породжує інші види художньої творчості (красномовство в сполученні з живописом - драму, поезія в сполученні з музикою - спів, спів у сполученні з музикою - оперу і т.д.). Для судження про твір мистецтва потрібний смак, для його створення потрібно геній. Здатності душі, сполучення яких утворить геній, - уява і розум. Чотири ознаки характеризують \"геній\":

  • це здатність створювати те, для чого не може бути

  • дано ніякого правила;

  • створений добуток повинний бути зразковим;

  • автор не може пояснити іншим, як виникає його

  • добуток;

  • \"сфера\" генія - не наука, а мистецтво.

    Кант прийшов до постановки єстетичних проблем, відправляючись не від міркувань над природою мистецтва, а від прагнення довести до повноти свою філософську систему. Таким чином, сам філософ бачить в естетиці \"пропедевтику усякої філософії\". Це значить, що систематичне вивчення філософії варто починати з теорії краси, тоді повніше розкриється добро й істина, тобто знайомство з третьою \"Критикою\" повинне передувати читанню перших двох.

    * * *

    У серпні 1794 року Кант відзначив своє сімдесятиріччя. Ювілейних торжеств не було - философ радувався вже тому, що про нього не згадують. У цей період він вступив на шлях конфронтації з пруськими владою. Причиною цього послужило написання й опублікування ряду статей, у яких автор іронізував над догматами церкви. Новий король Фрідріх Вільгельм II не терпів вільнодумства. Колишній девіз \"Міркуйте, але коріться\" поступився місцем більш звичному \"Коріться, не міркуючи\". Проте, напередодні ювілею Кант опублікував статті \"Кінець усього сущого\", що стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння влади. Поповзли слухи про, що готується над філософом розправі. Незважаючи на це, у липні 1794 року російська Академія наук обрала Канта своїм членом. На засіданні був затверджений список з 14 іноземний учених. Рекомендував Канта географ И.И. Георгі, що звеличував не тільки \"Критику чистого розуму\", але і \"Фізичну географію\", тоді ще не опубліковану і відому лише як лекційний курс. Цілком можливо, що Кант одержав схвальні слова з Петербурга одночасно з окриком, що пішов з Берліна. Пруський уряд довгий ламало голову над тим, як покарати всесвітньо відомого вченого і не догодити при цьому в дурне положення. Нарешті форма стягнення була знайдена: у жовтні 1794 року Кант одержав догану від короля, але ніхто, крім самого філософа, про це не довідався, тому що королівський наказ не був обнародуваний, а прийшов як приватне письмо. Відмовлятися від своїх поглядів було не правилах Канта, чинити опір - було йому не силам. На випадково підкрутився клаптику папера він сформулював єдино можливу тактику: \"зречення від внутрішнього переконання низько, але мовчання у випадку, подібному до сьогодення, є боргом підданого; якщо усе, що говориш, повинне бути щирим, те не обов\'язково гласно висловлювати всю істину.

    Дух Канта довго панував над його тілом. Але усьому приходить кінець. Філософ не був хворий, але сили його убували. Він поступово скорочував обсяг своїх навчальних занять, закінчував зимовий семестр не в квітні, а в лютому. Остання лекція (по логіці) була їм прочитана 23 червня 1796 року. Потім ще три семестри він повідомляв лекційні курси, але з застереженням: \"якщо дозволить здоров\'я\". Здоров\'я не дозволяло, лекції скасовувалися. Однак, Кант не збирався ще іти у відставку. Він пишався тим, що й у похилому віці зберігає ясність думки, бадьорість духу, інтерес до життя й улюбленої справи. Не було сил читати лекції, але він міг ще писати. У період з 1795 по 1798 рік він написав: \"До вічного світу\", \"Про орган душі\", \"Метафізика вдач\", \"Оповіщення про швидке підписання договору про вічний світ у філософії\", \"Про мниме право брехати з людинолюбства\", \"Спор факультетів\". Завершивши \"Метафізикою вдач\" побудова філософської системи, Кант відчув потребу викласти своє навчання в більш йди менш концентрованому виді. Так з\'явилася \"Антропологія\" (1798) - остання робота, видана самим автором. Тут як би підводиться підсумок міркуванням про людину і узагалі усім філософським міркуванням. Це завершення шляху, і одночасно початок - починати вивчення філософії Канта доцільно саме з \"Антропології\". Структура цього добутку збігається з загальною системою кантовській філософії. Головна частина книги розпадається на три розділи відповідно до тім\'я здібностями душі: пізнанням, почуттям задоволення і здатністю бажання. Саме ці три особливості визначили у свій час зміст трьох \"Критик ...\". У \"Антропології\" ідеї критичної філософії безпосередньо співвіднесені зі світом людини, його переживаннями, устремліннями, переконаннями. Отриманий результат схематично виглядав у такий спосіб:


  •