ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Музика. Музичні стилі, жанри і напрямки → Становлення та розвиток хореографічного мистецтва

Реферат

на тему:

Становлення та розвиток хореографічного мистецтва

Хореографія (від грец. \"χορεία\" – танець і \"γραφή\" – пишу) інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі.

Хореографічне мистецтво – це дуже об\'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю.

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов\'язаний з ритмом.

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв\'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.

При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв\'язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв\'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з\'являється постать хореографа. Саме цей \"потрійний союз\" і робить хореографію видом мистецтва.

Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відсилають нас до глибокої давнини, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продовження і розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище.

Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу – заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою стала основою для відомого роману В. Гюго \"Собор Паризької Богоматері\").

Процес відновлення мистецтва хореографії пов\'язаний з добою Відродження, але справжній його розвій починається у XVII ст., коли у Франції було створено Королівську академію танцю (1661).

Новерр Жан Жорж (1727–1810) – французький хореограф, реформатор західноєвропейського балету. Його теоретичні та художні пошуки були пов\'язані з розробкою двох важливих складових балетного мистецтва: феномену ритму і концепції природних даних танцівника. Згідно з позицією Ж. Ж. Новерра, професійна майстерність виконавця повинна органічно поєднуватися з емоційним началом, що сприятиме процесу створення повноцінного художнього образу. Теоретичні міркування щодо природи і специфіки балетного мистецтва були викладені хореографом на сторінках роботи \"Листи про танець\". Розвідки Ж. Ж. Новерра у розробці жанрової структури балету мали значний вплив на подальший розвиток хореографічного мистецтва.

Академією була розроблена основна система класичної хореографії і закладено фундамент балету (від фр. і лат. танцюю), який має свою жанрову структуру:

Становлення та розвиток хореографічного мистецтва

Хореографія – це своєрідна метатеорія балетного мистецтва, яке поряд з класичним і народно-характерним танцем використовує елементи пантоміми тощо.

Становлення і розвиток мистецтва балету пов\'язані з культурами Італії, Англії, Австрії та особливо Франції. Саме у цій країні розпочався процес відокремлення балету від опери і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії.

Засновником класичного балетного мистецтва був французький балетмейстер Ж. Ж. Новерр, який відстоював ідею синтезу між танцем і музикою. На думку Новерра, саме синтез зумовлював створення повноцінного хореографічного образу.

Провідними школами класичного балету на початку XIX ст. стають італійська і французька, які удосконалюють, розвивають на новому рівні основні принципи балету XVII–XVIII ст., ведуть пошуки нових засобів і прийомів, значно ускладнюють техніку стрибка, обертання тощо.

Процес розвитку балетного мистецтва XIX ст. мав взаємовпливо-вий характер. Так, пошуки, що відбувалися у європейській хореографії, стимулювали становлення цього виду мистецтва у Росії, що згодом приведе до зворотного процесу – впливу мистецтва російського балету на західноєвропейський (\"Російські сезони\" у Парижі). 216

Плідно працювали у Росії західні балетмейстери Ш. Дідло (1767–1837), який поставив багато різножанрових вистав і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А. Істоміна (1799– 1848) і Є. Телешова (1804–1857), та А. Сен-Леон (1821– 1870).

Подальший розквіт балету відбувається у другій половині

XIX – на початку XX ст. і пов\'язаний передусім з іменем М. Петіпа (1818–1910), який здійснив новаторські балетні постанови. Всесвітнє визнання Петіпа принесли балети \"Спляча красуня\" і \"Лебедине озеро\" (у співавторстві з Л. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинської, П. Гердта увійшли до історії балетного мистецтва.

Новий етап у розвитку російського балету пов\'язаний з іменем О. Горського (1871–1924) – постановника балетів \"Дон Кіхот\" та \"Саламбо\". Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію чіткішою і динамічнішою, почав активно залучати до художнього оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна.

Справжнім авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. став М. Фокін (1880–1942). Його творчість формувалась під безпосереднім впливом художнього доробку М. Петіпа та О. Горського. Водночас він шукав нові засоби виразності, удосконалював, а багато у чому видозмінював малюнок танцю, створював нові танцювальні форми.

У постановках М. Фокіна \"Єгипетські ночі\", \"Дафніс і Хлоя\", \"Петрушка\" засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева.

Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії і пов\'язаний тріумф всесвітньо відомих \"Російських сезонів\" у Парижі, що були організовані видатним театральним діячем С. Дягилевим.

Внесок дягилєвських сезонів у розвиток мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні митці того часу Р. Роллан, Ж. Кок-то, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-Сане були у захваті від цієї культурної акції.

Дягилєвські сезони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв – музики, хореографії та живопису, що був уможливлений завдяки творчим пошукам художників О.Бенуа, Л.Бакста, В. Серова, М. Реріха; композитора І. Стравинського; хореографів М. Фокіна і Д. Баланчина.