ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Особливості лікування артеріальної гіпертензії при ураженні нирок

Ранні доклінічні дослідження в експерименті також показали ефективність блокаторів рецепторів А ІІ у профілактиці розвитку діабетичної нефропатії. Результати новітніх багатоцентрових рандомізованих клінічних досліджень (RENAAL та IDNT) переконливо довели ефективність цього нового класу ліків у хворих на АГ та діабет ІІ типу порівняно з плацебо та антагоністами кальцію (амлодипін) [15]. Базуючись на цих результатах, Американська адміністрація з продуктів харчування та ліків (FDA) рекомендувала антагоністи рецепторів А ІІ як препарати вибору для лікування таких пацієнтів. У поточних багатоцентрових дослідженнях продовжується вивчення ефективності інших препаратів цієї групи: валзартану, телмізартану, епрозартану. Заплановане дослідження для порівняння нефропротекторних властивостей блокатору А ІІ рецепторів телмізартану та інгібітору АПФ раміприлу. Зараз інтенсивно вивчається ефективність одночасного призначення інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів А ІІ при ураженні нирок на фоні АГ. Таким чином, цілий ряд досліджень показав позитивний вплив інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів А ІІ порівняно з іншими антигiпертензивними препаратами на прогресування ураження нирок та виживання хворих з синдромом АГ і хронічними захворюваннями нирок. Дослідники підкреслюють, що покращення показників виживання не пов\'язане з впливом на рівень АТ.

Висновки

Наявність ознак ураження нирок у хворих на АГ є додатковим фактором ризику виникнення ускладнень. Серед значної кількості медіаторів прогресування ураження нирок А ІІ відіграє основну роль як на початку захворювання (в процесі становлення), так і на етапі ниркової недостатності. Таким чином, блокада РАС є однією з цілей терапії. У численних клінічних дослідженнях доведено, що застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів А ІІ уповільнює прогресування ураження нирок, а також зменшує ризик розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих на АГ та діабетичні й недіа-бетичні нефропатії. Зрозуміло, що не завжди застосування монотерапії інгібіторами АПФ дозволяє досягти цільового значення АТ. Ефективність призначення інших антигіпертензивних препаратів, які дозволяють контролювати АТ та уповільнювати прогресування нефросклерозу, знаходиться на стадії вивчення. Зважаючи на існуючі докази, включення інгібіторів АПФ та блокаторів А ІІ рецепторів до програми лікування таких хворих сьогодні повинно стати постійним заходом, незалежно від їх впливу на рівень АТ.

Література

1. Малая Л. Т., Горб Ю. Г., Рачинский И. Д. Хроническая недостаточность кровообращения. Киев: \"Здоров\'я\", 1994. — 623 с.

2. Сіренко Ю. М. Ангіотензинова система та нирки: погляд крізь призму артеріальної гіпертензії // Український кардіологічний журнал. 1997. № ??? . С.

3. Рекомендації Українського товариства кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. Київ, 2001. 54 с.

4. 1999 WHO ISH guidelines for the management of hypertension // J. Hypertension. 1999. v. 11. P. 905 916

5. Agrawal B., Berger A., Wolf K., Luft F. C. Microalbuminuria screening by reagent strips predicts cardiovascular risk in hypertension // J. Hypertens. 1996. v. 14. P. 223 228

6. Anderson P., Do Yu. S., Hsueh W. A. Angiotensin II causes mesangial cell hypertrophy // Hypertension. 1993. v. 21. № 1. P. 29 35