ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Мігрень у дітей та підлітків: фармакологічне лікування

Суматриптан у формі підшкірної ін\'єкції вивчався у двох відкритих дослідженнях (клас IV). Перше дослідження проводилось у дітей віком від 6 до 16 років, в ході якого призначався суматриптан в дозі 6 мг для дітей з вагою > 30 кг та в дозі 3 мг для дітей з вагою < 30 кг. Ін\'єкція була ефективною у 64 % дітей, з побічними ефектами (у 15 з 17 пацієнтів) у вигляді відчуття стискання в грудній клітці та в ділянці шиї чи відчуття поколювання (пощипування), що тривали протягом 15 хвилин. Друге дослідження, яке вивчало суматриптан у формі підшкірної ін\'єкції в дозі 0,06 мг/кг, включало 50 пацієнтів віком від 6 до 18 років (клас IV) і встановило ефективність препарату у 78 % хворих; 26 % пацієнтів відзначили покращення в межах 30 хвилин, 46 % — в межах 60 хвилин, 6 % — в межах 1–2 годин. Рівень повторних приступів головного болю був низький і становив 6 %. Відповідь на проведення терапії спостерігалася у 91 % хлопчиків та 68 % дівчаток. 80 % пацієнтів відмічали транзиторні побічні ефекти у вигляді дискомфорту в ділянці голови, шиї або грудної клітки.

Інше клінічне дослідження (клас І) включало дітей віком від 8,3 до 16,4 року (n = 23) та вивчало призначення суматриптану у формі пероральних таблеток у дозі 50–100 мг. Це дослідження не продемонструвало чіткої переваги застосування препарату над плацебо щодо первинної кінцевої точки (зменшення болю у 2-годинний інтервал).

Дослідження різатриптану у дітей є обмеженими. Поодинокий звіт про дослідження І класу не засвідчив відмінності у порівнянні з плацебо щодо зменшення болю у дітей віком від 12 до 17 років при 2-годинній первинній кінцевій точці (різатриптан 66 %; плацебо 56 %; p = 0,79). Можливо, ці результати пояснюються високим рівнем респондентів, які відзначили сприятливий вплив плацебо. Різатриптан демонстрував добру переносимість пацієнтами та високий рівень безпечності з частотою виникнення побічних подій (астенія, головокружіння та сухість у роті), яку можна порівняти з плацебо (3–5 %).

Відкрите багатоцентрове дослідження (клас IV) використання перорального золмітриптану (2,5–5 мг) у підлітків віком від 12 до 17 років (n = 38), в яких було зафіксовано 276 приступів мігрені, продемонструвало, що лікування добре переносилось пацієнтами. Загальне (сумарне) зменшення симптомів головного болю у 2-годинний інтервал спостерігалось у 88 % пацієнтів, які приймали дозу 2,5 мг, та у 70 % пацієнтів, які приймали дозу 5 мг. Повне купування головного болю було досягнуто у 66% пацієнтів.

Таким чином, в ході ряду досліджень було продемонстровано безпечність та ефективність (клас І) як ібупрофену, так і ацетамінофену для гострого (невідкладного) лікування головних болей при приступі мігрені у дітей. Суматриптан є єдиним 5HT1 агоністом з доказаною ефективністю для лікування дітей та підлітків з мігренню; назальний спрей в дозах 5 мг та 20 мг має найбільш сприятливі профілі використання (клас І). Наявні докази лише IV класу щодо ефективності використання суматриптану у формі підшкірних ін\'єкцій. Препарати триптанового ряду для перорального прийому в дослідженнях І класу ефективності не продемонстрували.

Рекомендації щодо невідкладного лікування мігрені у дітей та підлітків:

1. Ібупрофен є ефективним препаратам і можe використовуватися для гострого лікування мігрені у дітей (рівень доказів А).

2. Ацетамінофен є ймовірно ефективним і може використовуватися для гострого лікування мігрені у дітей (рівень доказів В).

3. Суматриптан у формі назального спрею є ефективним і може використовуватися для гострого лікування мігрені у підлітків (рівень доказів А).

4. Не існує даних у підтримку чи заперечення використання жодного препарату триптанового ряду для перорального прийому у дітей та підлітків (рівень доказів U).

5. Не існує адекватних даних для визначення ефективності використання підшкірного суматриптану (рівень доказів U).

Загальними принципами превентивного лікування мігрені є:

  • зменшити частоту, тривалість та тяжкість приступів мігрені;

  • підвищити здатність реагувати на проведення лікування гострого приступу;

  • зменшити непрацездатність та поліпшити якість життя пацієнта.

Обґрунтування використання превентивної терапії та її принципи опубліковані в рекомендаціях АНА щодо лікування головного болю у дорослих. При призначенні превентивної терапії практикуючий лікар повинен зважити та відповісти на такі запитання:

1) Які впливи на частоту і/або тяжкість приступів мігрені мають препарати, які щоденно приймаються для попередження мігрені? 2) Наскільки безпечними є та як добре переносяться препарати для превентивного лікування мігрені у дітей та підлітків? 3) Як можна порівняти ефективність та переносимість превентивних препаратів за даними для плацебо?

Одне ретроспективне дослідження IV класу щодо використання превентивних препаратів у дітей та підлітків встановило, що частота приступів головного болю зменшилась у порівнянні з середнім базовим рівнем з 8,4 приступів на місяць до 3,7 приступів на місяць при використанні ципрогептадину в дозі 2–8 мг/добу. Позитивний рівень відповіді на лікування, визначений як загальне сприятливе зменшення частоти приступів та інтенсивності головного болю плюс комплаенс до прийому препарату, спостерігався у 83 % дітей, які отримували даний препарат (n = 30). Побічними ефектами при використанні ципрогептадину були седація та підвищений апетит. Жодного дослідження I–III класу щодо використання ципрогептадину у дітей не існує.

Антигіпертензивні препарати. Неселективний бета-блокатор пропранолол був оцінений у трьох дослідженнях ІІ класу з отриманням суперечливих результатів. Одне подвійне сліпе перехресне дослідження у дітей віком від 7 до 16 років (n = 28), в ході якого призначався пропранолол в дозі 60–120 мг/добу продемонструвало, що 20 із 27 (71 %) пацієнтів мали повну ремісію від головного болю, а у 3 пацієнтів (10 %) спостерігалося значиме (66 %) зменшення частоти приступів (p < 0,001). У групі плацебо 3 з 28 хворих мали повну ремісію та в одного з 28 пацієнтів спостерігалось значиме (66 %) покращення. У ході іншого дослідження (n = 39) не вдалося продемонструвати превентивну ефективність пропранололу в дозах 80–120 мг/добу, в результаті прийому препарату середня тривалість приступу головного болю значимо збільшилася. Третє дослідження порівнювало пропранолол у дозі 3 мг/кг/добу з самогіпнозом (самонавіюванням); за результатами не було зафіксовано сприятливих впливів пропранололу, проте спостерігалося покращення стану пацієнтів внаслідок проведення гіпнотерапії.

Агоніст альфа-адренергічних рецепторів клонідин був оцінений у двох дослідженнях. Перше дослідження складалося з 2 фаз: початкова пілотна фаза (n = 50) мала відкритий дизайн, у 40 % дітей спостерігалося довготривале зменшення частоти приступів мігрені; друга фаза (n = 43) була подвійною сліпою з перехресним дизайном, вона закінчилася невдачею у спробі продемонструвати значиму відмінність застосування клонідину від плацебо (клас ІІ). Побічні ефекти (седація та енурез) частіше спостерігалися у групі плацебо. Друге дослідження порівнювало клонідин з плацебо у паралельних групах (клас ІІ) в дозах 25–50 мг протягом 2 місяців (n = 57). Суттєвої статистичної відмінності між двома групами не встановлено.