ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Застосування Диклоберлу в клінічній практиці

Досить цікаві результати отримані при вивченні антибактеріальної активності диклофенаку натрію. Автори дослідили антимікробну дію 10 протизапальних препаратів проти 11 грампозитивних та грамнегативних бактерій. Більшість збудників виявилися чутливими (помірно- або високочутливими) до диклофенаку. Відтак цей препарат протестували in vitro проти 397 бактерій, більшість з них пригнічувалася диклофенаком у концентраціях 50–100 мкг/мл. При тестуванні in vivo диклофенак з великою достовірністю зумовлював високий ефект проти 50 MLD мікробних тіл Salmonella typhimurium NCTC 74 [10].

На початку нашого сторіччя вчені звернули увагу на імуномодулюючі властивості диклофенаку. Теоретичним підррунтям таких досліджень стало більш детальне вивчення патофізіологічних механізмів запалення та точок дії НПЗП. Було показано, що дія НПЗП пов\'язана з інгібуванням ЦОГ та зниженням синтезу простагландинів, що власне зменшує \"запальні\" функції нейтрофільних гранулоцитів, у тому числі їх адгезію до ендотелію, і \"обриває\" ейкозаноїдний каскад у тканинах. Поряд з цим простагландин Е2 пригнічує функції NК- та К-клітин, інгібує експресію головного комплексу гістосумісності-II на макрофагах, цитокін-залежну проліферацію лімфоцитів, фагоцитоз та функції мієлопероксидазно-галоїдної системи нейтрофільних гранулоцитів (L. J. Crofford, 1997; K. Tanji-Matsuba и соавт., 1998). Ці дані дали підставу для вивчення можливості використання диклофенаку як ефективного і безпечного препарату у хворих хірургічних відділень з поліорганною дисфункцією та ендогенною інтоксикацією. Автори провели аналіз лікування досить великої кількості пацієнтів, які перебували в критичному стані. Запропонована методика цілеспрямованої імунокорекції диклоберлом дозволила підвищити на 40–50 % рівень післяопераційної безпечності хворих високого ризику розвитку гнійно-септичних ускладнень, поліорганної дисфункції. Своєчасна імунокорекція дозволила підвищити ефективність комплексної інтенсивної терапії критичних станів в хірургії, знизити летальність при гнійно-септичних процесах на 15–20 % [7].

Вітчизняні вчені [1] вивчали протизапальну та імуномодулюючу дію диклофенаку у хворих з ревматичними вадами серця. Метою дослідження було з\'ясування впливу двотижневого курсу Диклоберлу (диклофенак натрію) виробництва компанії Берлін-Хемі МГ (Германія) на клінічний перебіг, біохімічні показники та стан клітинного і гуморального імунітету у хворих з ревматичноми вадами серця. Для дослідження був обраний Диклоберл як препарат з високою біодоступністю (50–60 %). Після його прийому швидко виникає максимальна концентрація у крові; період напіввиведення становить 1,5–2 години [1].

Застосування Диклоберлу зумовило значне клінічне покращення: у 96 % хворих зафіксовано зниження ШОЕ, у 89 % — гамма-глобулінової білкової фракції, у 89 % — сіалової проби, у 100 % пацієнтів показник С-реактивного протеїну став негативним. В усіх випадках відмічено поновлення НСТ-тесту по нейтрофільних гранулоцитах, статистично достовірне зниження рівня Т-хелперів та інтерлейкіну (ІЛ)-4. Статистично достовірно знизилася метаболічна активність моноцитів, спостерігалася тенденція до падіння рівня прозапальних цитокінів ІЛ-1 та поновлення балансу в системі цитокінів [1].

Отже, зважаючи на те, що у 72 % хворих з ревматичними вадами сердця підвищене значення НСТ-тесту, препаратом вибору є Диклоберл [1].

Ще однією з переваг Диклоберлу компанії Берлін-Хемі МГ (Германія) є наявність різних форм диклофенаку, що дозволяє лікарю здійснювати багатоступеневу терапію, починаючи з парентеральних ін\'єкційних форм з наступним переходом на ентеральні (капсули, таблетки, свічки). Тривалий позитивний досвід застосування Диклоберлу в різних країнах світу, широкий діапазон дозування дозволяє вважати його НПЗП першої лінії для купірування болю і зниження активності запального процесу у численної категорії хворих.

Література

[1] Ильяш М. Г. Эффективность применения диклоберла у больных с ревматическими пороками сердца// Мистецтво лікування. – 2004. – №8 (014). – С. 70-72.

[2] Коваленко В. Н., Гуйда П. Л., Латогуз И. К. Диагностика и лечение ревматических болезней. – Харьков: Основа, 1999.

[3] Козачок Н. Н., Селюк М. Н. Применение нестероидных противовоспалительных препаратов в современной клинической практике// Врач. дело. – 2004. – № 1. – С. 66–75.

[4] Мазуров В. И., Якушева В. А. Диклофенак натрия в терапевтической практике// РМЖ. – 2004. – Т. 12, № 9. – С. 1–4.

[5] Насонова В. А. Итоги работы VII Росийского Национального конгресса \"Человек и лекарство\"// Труды VII Российского Национального конгресса \"Человек и лекарство\", 2000.

[6] Чазов А. И., Беленков Ю. Н., Борисов Е. О. и др. Рациональная терапия сердечно-сосудистых заболеваний. – М., 2004.