ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...


З огляду на результати проведених досліджень, велика кількість авторів погоджується з тим, що SARS-CoV за певних обставин перейшов до людини від дикої тварини, проте єдиної думки щодо походження SARS-CoV як нового штаму немає. Вченими Колорадського університету в Денвері та Університету Південної Каліфорнії в Лос-Анжелесі запропоновано три гіпотези, які пояснюють еволюцію SARS-CoV:

  • SARS-CoV, невідомий дотепер, століттями циркулював у дикій природі південного Китаю;

  • нешкідливий вірус диких тварин нещодавно міг зазнати мутацій, які зробили його патогенним для людини, здатним викликати симптоми SARS;

  • SARS-CoV виник в результаті рекомбінації геномів двох відомих штамів коронавірусів у клітинах організму дикої тварини. Тепер, коли структуру геному SARS-CoV повністю з\'ясовано, третя гіпотеза здається найменш імовірною [22].

Визначення шляхів можливої циркуляції SARS-CoV в дикій природі та відповідь на питання про походження SARS-CoV потребують подальших, більш глибоких досліджень. Вирішення цих проблем дасть змогу попередити в майбутньому нові зараження людини від диких тварин як SARSом, так і, можливо, більш небезпечними інфекційними вірусними захворюваннями.

Епідеміологія SARS

За повідомленнями ВООЗ, основним джерелом поширення SARS у людській популяції є хвора людина. Інфікування відбувається повітряно-крапельним шляхом лише при близькому спілкуванні з хворим, під час якого аерозольні крапельки виділень його носоглотки можуть потрапити в дихальні шляхи здорової людини. Доказів того, що зараження може відбуватися випадково, як, наприклад, при інфікуванні грипом, виявлено не було. До того ж, більша частина випадків SARS була зареєстрована у медичних працівників, які лікували хворих на SARS та у членів їх сімей, а також у членів сімей самих хворих, тобто інфікування відбувалося між близько контактуючими людьми [2, 8]. Крім повітряно-крапельного, існує фекально-оральний шлях передачі збудника SARS, оскільки в ряді досліджень віріони SARS-CoV було виділено із фекалій хворих людей.

Епідемія SARS: відоме і невідоме

Інкубаційний період SARS становить від 2 до 7 діб, проте офіційно затверджений ВООЗ інкубаційний період, протягом якого особам з підозрою на SARS необхідно перебувати у карантині, — 10 діб [5].Поряд зі звичайними випадковими інфікуваннями, у SARS були відмічені так звані \"суперінфікування\", за яких один хворий заражав до кількох сотень здорових людей. Найбільш яскравим прикладом суперінфекції було зараження 321 особи у гонк-конзьких апартаментах Амой-Гарденс, коли в результаті несправності каналізаційної системи вода, забруднена фекаліями хворого на SARS мешканця, потрапила у систему водопостачання ванних кімнат мешканців апартаментів на одному зі стояків. Ще один випадок суперінфікування відбувся у Сингапурі, коли близько 100 осіб були заражені п\'ятьма хворими за подібних до гонк-конзьких обставин [9]. Звичайне інфікування та суперінфікування відбуваються двома різними шляхами можливої передачі SARS, а саме повітряно-крапельним та фекально-оральним відповідно. З огляду на здатність SARS до суперінфекцій, що передаються фекально-оральним шляхом, епідеміологія цього захворювання у бідних країнах з низьким рівнем санітарії може набути дуже серйозних масштабів [22].

До заходів контролю, що головним чином і були причиною обмеження поширення та подолання епідемії SARS у світі, належать: швидке виявлення хворих та їх госпіталізація (в середньому протягом 1–2 діб після появи симптомів); ізоляція осіб з підозрою на SARS і спостереження за особами, які контактували з хворим на SARS; добровільний карантин на близьке спілкування у популяції.

Патогенез, патологічна анатомія і клінічна картина SARS

Велике значення в патогенезі SARS відіграє запальна реакція в нижніх відділах дихальних шляхів та в паренхімі легень. У ході запалення некротизуються клітини респіраторного епітелію альвеол, різко зменшується або взагалі припиняється газообмін через альвеоло-капілярну мембрану, що викликає гіпоксемію та гіперкапнію. В ушкодженні та руйнуванні епітеліоцитів при SARS-інфекції, крім некрозу, може мати значення апоптоз, оскільки доведена його наявність у клітинах, інфікованих вірусом перитоніту котів, гепатиту мишей та гастроентериту свиней. Два останні віруси мають найбільшу серед коронавірусів спорідненість із SARS-CoV [10].

Результати аутопсій пацієнтів, які померли від SARS, показали, що легеневе вірусне ушкодження включає локалізовані кровотечі та некрози, десквамативний легеневий альвеоліт та бронхіт, проліферацію та десквамацію альвеолярних епітеліоцитів, ексудацію білків, моноцитів, лімфоцитів та плазмоцитів у альвеоли, формування гіалінової мембрани та вірусні включення в альвеолярних епітеліоцитах (рис. 3). Також були відмічені масивні осередки некрозу селезінкової тканини та локальний некроз лімфовузлів. Крім того, було відмічено, що для патології SARS характерним є системний васкуліт, який включає набряки, локальні фібриноїдні некрози та інфільтрацію моноцитів, лімфоцитів і плазмоцитів у стінку судин серця, легень, печінки, нирок, наднирників та строми скелетних м\'язів. У дрібних судинах був відмічений тромбоз. Спостерігалися системні токсичні зміни, що включали дегенерацію та некроз паренхіматозних клітин легень, печінки, нирок, серця та наднирників. Електронна мікроскопія виявила у легеневій тканині скупчення вірусних часток, схожих на коронавіруси.