ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Діагностика та терапія ВІЛ-інфекції/СНІД

Синдром набутого імунодефіциту характеризується появою захворювань, характерних для осіб із вираженим імунодефіцитом — опортуністичних інфекцій, злоякісних пухлин, уражень нервової системи. Серед СНІД-індикаторних захворювань найчастіше зустрічаються пневмоцистна пневмонія, цитомегаловірусна інфекція, туберкульоз, саркома Капоші, дисемінована інфекція, хронічна герпетична інфекція, рецидивуючі бактеріальні пневмонії, ВІЛ-асоційована деменція, токсоплазмоз. При ВІЛ/СНІД розрізняють ВІЛ- та СНІД-асоційовані захворювання. До ВІЛ-асоційованих хвороб чи інфекцій належать ті, що людина може отримувати одночасно з інфікуванням ВІЛ або незабаром після цього і які зазвичай передаються тими самими шляхами, через які відбулося зараження ВІЛ (таблиця).Деякі з цих захворювань можуть передувати зараженню ВІЛ, отже — бути показниками ризику для пацієнта щодо потенційного інфікування ВІЛ. Іноді клініка цих захворювань може сприяти зараженню ВІЛ: наприклад, наявність ерозій при генітальному герпесі сприяє проникненню вірусної інфекції в організм. До СНІД-асоційованих хвороб належать ті захворювання та інфекції, що розвиваються в результаті імунодефіцитного стану людини і є проявом СНІД. Серед них виділяють так звані СНІД-індикаторні чи СНІД-маркерні хвороби. Вони зустрічаються при СНІД так часто, що у випадку їх розвитку діагноз ВІЛ/СНІД не викликає сумнівів, і за відсутності переконливих відомостей про існування інших чинників, що викликають імунодефіцит, не вимагає обов\'язкового лабораторного підтвердження.

СНІД-індикаторними захворюваннями є:

  • кандидоз стравоходу, трахеї, бронхів чи легень,

  • позалегеневий криптококоз (європейський бластомікоз),

  • криптоспоридіоз із діареєю, що триває понад 1 міс,

  • цитомегаловірусні ушкодження будь-яких органів (за винятком печінки, селезінки та лімфовузлів) у хворого старше 1 міс,

  • герпетична інфекція з виразковими ушкодженнями шкірі та/чи слизових оболонок, що зберігаються більше 1 міс,

  • саркома Капоші в осіб молодше 60 років,

  • первинна лімфома головного мозку у хворих молодше 60 років,

  • лімфоцитарна інтерстиціальна пневмонія або легенева лімфоїдна гіперплазія у дітей віком до 13 років,

  • дисемінована інфекція, викликана атиповими мікобактеріями,

  • пневмоцистна пневмонія,

  • прогресуюча багатовогнищева лейкоенцефалопатія,

  • токсоплазмоз центральної нервової системи у хворих старше 1 міс.

Слід зазначити, що імунодефіцит може бути зумовлений, наприклад, застосуванням гормонів або лікуванням іншими імунодепресантами та цитостатиками (не менше ніж за 3 місяці до появи СНІД-маркерного захворювання). Пригнічення імунітету також має місце при хворобі Ходжкіна, лімфолейкозі, множинній мієломі тощо, при вроджених вадах імунної системи чи внаслідок дії іонізуючого опромінення. При лабораторному підтвердженні ВІЛ-інфекції перелік СНІД-індикаторних та Снід-маркерних хвороб набагато ширший. На сьогодні до нього входять близько 30 захворювань. Які саме СНІД-асоційовані захворювання матиме хвора на СНІД людина — значною мірою залежить від побутових, кліматичних і природних умов її проживання.

Пізня або термінальна стадія ВІЛ-інфекції характеризується зниженням вмісту CD4+-лімфоцитів нижче 50 клітин в 1 мм3. Практично всі хворі, що помирають від ускладнень, зумовлених ВІЛ-інфекцією, мають саме такий рівень імунодефіциту. Тривалість їх життя, як правило, обмежена 12–18 місяцями. Подальше пригнічення імунної системи призводить до приєднання генералізованих вірусних, грибкових або бактеріальних інфекцій та злоякісного росту клітин (серед пухлин найбільш типовими, крім саркоми Капоші, вважаються лімфоми), уражень центральної нервової системи. Необхідно пам\'ятати, що будь-які патогенні мікроорганізми викликають надзвичайно тяжкі клінічні стани. На сьогодні за міжнародними стандартами діагноз СНІД встановлюється всім особам зі СНІД-асоційованими захворюваннями (незалежно від вмісту CD4+-клітин), а також тим хворим, що мають рівень Т-хелперів нижче 200/мкл, навіть за відсутності СНІД-індикаторних хвороб.

Лікування ВІЛ-інфекції умовно можна поділити на 2 основні категорії. До першої, на наш погляд, доцільно віднести ті терапевтичні заходи, які застосовуються у пацієнтів до розвитку СНІД, до другої — ті, що використовуються при лікуванні хворих на СНІД. У першому випадку лікування має профілактичний характер, воно спрямоване на підтримання існуючого балансу між ВІЛ та імунітетом і попередження інфікування збудниками опортуністичних інфекцій або звільнення від них. Мета терапевтичних зусиль при СНІД полягає у зменшенні кількості ВІЛ в організмі хворого, максимальному відновленні пошкодженого імунітету та лікуванні СНІД-асоційованих захворювань. Термін початку антиретровірусної терапії визначає лікар на підставі даних клінічного та лабораторного обстеження (визначення кількості СD4+-клітин і вірусного навантаження, які відбивають стан імунної системи пацієнта і темпи прогресування у нього ВІЛ-інфекції). Ці показники враховують також при виборі найбільш ефективної комбінації препаратів і при оцінюванні ефективності проведеної терапії.