ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Діагностика і лікування гострого верхньощелепного синуситу у дітей

Патологічні виділення з носа носять постійний або тимчасовий характер, можуть бути одно- чи двобічними.

При зовнішньому огляді хворого іноді визначається набряк м\'яких тканин обличчя в проекції запаленого синуса. Дотик до шкіри, особливо в місті виходу другої гілки трійчастого нерва, може бути болючим.

Діагностика гострого верхньощелепного синуситу включає проведення передньої та задньої риноскопії. Останнім часом широкого поширення набула ендоскопія. При риноскопії та ендоскопії оцінюється набряк, колір слизової оболонки, виділення та їх характер. Наприклад, патологічні виділення з-під середньої раковини (в середньому носовому ході) свідчать про запалення верхньощелепної пазухи (треба диференціювати з запаленням однобічного лобного синуса). Іноді виділення не ідентифікуються, хоча запалення пазухи наявне. Таке може статися в разі обтурації співвустя чи за високої в\'язкості (щільності) виділень.

Для уточнення діагнозу необхідно вдаватися до додаткових методів досліджень — рентгенографії, рентгеноскопії, як виняток — діагностичної пункції верхньощелепного синуса, термографії, комп\'ютерної та магнітно-резонансної томографії.

Найбільш розповсюдженими є рентгенологічні методи дослідження біляносових порожнин. Вони дозволяють визначити наявність чи відсутність пазухи, її форму, розмір, локалізацію патологічного процесу, пневматизацію, характер вмісту (горизонтальний рівень — наявність рідини, пристінкове затемнення — набряк чи гіперплазія слизової оболонки тощо). Звичайно порівнюють здоровий бік з ураженим. Проте якщо спостерігається двобічний запальний процес, порівняння проводять з орбітою (очною западиною).Таким чином, тільки комплексне обстеження, що складається зі скарг хворого, анамнезу, аналізу клінічних спостережень, додаткових методів досліджень і лабораторних тестів, дозволяє поставити правильний діагноз і забезпечити адекватне лікування хворого.

Принципи лікування гострих верхньощелепних синуситів.

Основою адекватної терапії є визначення етіопатогенетичного фактора, що дозволить проводити комплексне призначення місцевих та загальних засобів.

Місцеве лікування повинно забезпечити зняття набряку слизової оболонки, особливо в області співвустя пазухи з порожниною носа, з метою відновлення нормальної аерації та дренажу, а також нейтралізації інфекційного збудника.

До засобів, що дозволяють зменшити набряк слизової оболонки, належать судинозвужуючі препарати (деконгестанти). Вони можуть призначатися у формі носових крапель, аерозолів, гелів чи мазей; існують також і пероральні форми. До судинозвужуючих препаратів, які використовуються в назальних формах, відносяться: нафазолін, ксилометазолін, фенілефрин, ефедрину гідрохлорид та інші. Вибір таких препаратів дуже широкий. Досить згадати декілька форм, які добре відомі українським лікарям: нафтізин, галазолін, санорін, назол. Всі вони належать до b-адреноміметиків, дія яких може розповсюджуватися як на b1-, так і на b2-рецептори, одномоментно селективно. Деякі з них стимулюють також і a1- та a2-адренорецептори. До пероральних форм відносять: псевдоефедрин, фенілефрин, фенілпропаноланін.

Призначення деконгестантів вкрай необхідне при гострих верхньощелепних синуситах, тому що ці засоби за короткий період зменшують набряк слизової оболонки, чим відновлюють носове дихання, аерацію пазухи і дренажну функцію співвустя. Проте слід звернути увагу і на їх недоліки, а саме — вони можуть призводити до так званого \"медикаментозного риніту\", а також певною мірою спричиняти \"звикання\" до них. Тому термін прийому таких препаратів має обмежуватися 3–8 днями. Пероральні деконгестанти не викликають \"медикаментозного риніту\", але їх вживання іноді супроводжується безсонням, тахікардією, підвищенням тиску тощо. Взагалі, вони належать до групи психостимуляторів і призначатися повинні з обережністю, зокрема, показання до прийому таких препаратів спортсменами та дітьми є дуже обмеженими.

Що стосується місцевої антибактеріальної терапії, то вона, як правило, має поєднуватися з системним призначенням препаратів, тому що її ізольоване застосування викликає набагато більше запитань, ніж на сьогодні є відповідей на них. Ми хотіли б звернути увагу на те, що введення більшості з відомих на теперішній час препаратів безпосередньо в пазуху призводить до пригнічення функції миготливого епітелію, без нормалізації якої неможливе одужання. Для ендоназального введення існують спеціальні спреї, що містять антибіотики чи є їх розчинами (фраміцетін [6], фенілефрин тощо). Фраміцетін забезпечує бактерицидну дію по відношенню як до грампозитивних, так і до грамнегативних мікробів. У зв\'язку з потенційною ототоксичністю аміноглікозидів в отоларингології застосування останніх обмежено, але їх можна використовувати несистемно, а місцево в порожнині носа і верхньощелепній пазусі. Проте вже при перших симптомах ототоксичної дії (запаморочення, відчуття закладеності вуха тощо) їх прийом треба негайно припинити.

Обґрунтованим є призначення комбінованих препаратів, до складу яких входять неоміцин, поліміксин, дексаметазон і фенілефрин. У даному випадку протизапальний ефект глюкокортикоїдів потенціюється дією двох антибіотиків, що охоплюють майже весь спектр мікроорганізмів — збудників захворювань біляносових пазух і порожнини носа. Водночас деконгестант фенілефрин знімає набряк і покращує функцію співвустя.

Фузафунжин — антибіотик грибкового походження, має широку антибактеріальну дію як до коків, так і до паличок, анаеробів, мікоплазм і навіть до пліснявих грибів.

Системна антибіотикотерапія є одним з основних напрямів лікування гострого верхньощелепного синуситу. На жаль, вибір антибіотика за гострого перебігу захворювання (а це більшість випадків) проводиться емпірично (до отримання мікробіологічного аналізу) з урахуванням переважної наявності в регіоні того чи іншого інфекційного збудника, його резистентності і, насамперед, тяжкості стану хворого. Оскільки найчастіше збудником гострого верхньощелепного синуситу виступає St. Aureus, Epidermidis, Str. Pneumoniae та H. Influensae, то використовують здебільшого амоксицилін. Його можна призначати у формі розчинних таблеток амоксициліну тригідрату. Однак амоксицилін руйнується b-лактамазами, тому як альтернативу використовують амоксицилін-клавуланат, що містить інгібітор b-лактамаз — клавуланову кислоту.