ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Гіпотрофія чи хронічний розлад живлення?

Реферат на тему:

Гіпотрофія чи хронічний розлад живлення?

Плине час, змінюються суспільні формації, та, на жаль, консервативними залишаються хвороби людини. Якщо і відбувається патоморфоз деяких патологічних процесів, то в бік глибших патофізіологічних і патоморфологічних змін. І причина цього відома — погіршення умов навколишнього середовища, вкрай повільна динаміка культури, у тому числі медичної, в суспільстві, в сім\'ї, в окремої людини.

Ось чому гіпотрофія була, є і ще протягом десятиріч буде спостерігатися. Батьки не завжди звертають увагу на гіпотрофію у дітей, а медичні працівники спокійно сприймають це захворювання, оскільки воно не вимагає надання невідкладної допомоги і саме по собі, як правило, рідко призводить до летального наслідку. До того ж, постійне перевантаження педіатра не дозволяє приділити достатньої уваги такій хворій дитині. Останнє пояснюється парадоксальною ситуацією, яка склалася у світі: з одного боку, всі визнають (частіше лише на словах), що здоров\'я, працездатність і тривалість життя людини залежать від становлення дитини в перші дні, тижні, місяці життя, а з іншого — педіатр, який несе моральну, а часто і юридичну відповідальність за здоров\'я (фізичне і психічне) дитини, — найбільш перевантажена і найменш оплачувана професія. Педіатри мало помітні для державних та громадських діячів. Прийняття різних програм з оздоровлення дітей має, зазвичай, популістичний характер. Навіть надзвичайно важливі документи ВООЗ, що стосуються цієї проблеми, не є достатньо ефективними.

Що ж таке гіпотрофія? Гіпотрофія (від грец. hypo — під, нижче, trophe — живлення, харчування) — недостатнє живлення дитини, яке характеризується зупинкою або сповільненням збільшення маси тіла, прогресуючим зниженням підшкірної основи, порушенням пропорцій тіла, функції травлення, обміну речовин, послабленням специфічних і неспецифічних захисних сил організму, схильністю до розвитку інших захворювань, затримкою фізичного і нервово-психічного розвитку. У світовій літературі можна зустріти такі визначення: malnutrition (недостатнє, неправильне живлення), білково-енергетична недостатність, маразм (атрепсія, ІІІ ступінь гіпотрофії), квашіоркор тощо.

Гіпотрофія як поширена патологія зустрічається з неоднаковою частотою в різних районах країни і світу (від 7 до 30 %) і залежить від економічного розвитку регіону, загальної культури населення, професіоналізму медичних працівників. Хоча існує чітка тенденція до зменшення кількості тяжких форм гіпотрофії, темпи зниження її поширення далеко не оптимістичні, а збільшення питомої ваги пренатальних форм ускладнює прогноз.

Так що це — хронічний чи гострий патологічний процес? Від обґрунтованої відповіді на це запитання значною мірою залежить попередження розвитку і ефективність лікування такого розповсюдженого хворобливого стану у дітей першого року життя, як гіпотрофія. Саме вона ослабляє всі ланки складного механізму опірності організму різноманітними патогенними екзогенними і ендогенними чинниками; саме вона є провідною ланкою в утворенні хибного кола, яке не тільки прогресивно погіршує стан дитини, а й призводить до летального наслідку. Отже, поглиблене вивчення передумовлюючих, сприяючих факторів гіпотрофії, її походження, причин виникнення, механізму розвитку, клініки, лікування і профілактики буде актуальним ще не одне десятиліття. Ось чому попередження гіпотрофії це: а) попередження затримки психомоторного, фізичного, розумового розвитку дитини; б) попередження хронізації будь-якого гострого захворювання; в) зниження хворобливості дітей раннього віку; г) зниження смертності малюків. Зважаючи на викладене, мені не так легко назвати більш актуальну проблему в медицині, аніж наведена вище.

На сьогодні переважна більшість педіатрів вважає, що поняття \"гіпотрофія\" еквівалентне поняттю \"хронічний розлад живлення\". І це не випадково, адже загальноприйнятим є визначення гіпотрофії як хронічного розладу живлення. Так, у керівництві для лікарів \"Медицина дитинства\", в назві мого розділу, присвяченого цій проблемі, визначення гіпотрофії було виправлено редактором на хронічний процес; присвячена цій проблемі докторська дисертація, що виконувалася під моїм керівництвом, була допущена до захисту лише після виправлення назви, із зазначенням, що гіпотрофія — це хронічний процес. На наш погляд, це є проявом консерватизму, властивого кожному лікарю, і негативно впливає на попередження проявів гіпотрофії. Тобто, якщо гіпотрофія розвивається поступово, непомітно, то й на нашу увагу вона не заслуговує, в крайньому випадку — не сьогодні, а завтра. Необхідно лікувати тяжку гостру кишкову інфекцію, тяжку гостру пневмонію, а про гіпотрофію не треба думати — це хронічний процес. Проте після таких гострих захворювань завжди (!) розвивається гіпотрофія І або ІІ ступеня.Поза тим, у монографіях, підручниках, статтях майже протягом століття ми спостерігаємо розуміння цих двох понять, як рівнозначних. Ось назви монументальних монографічних видань: Маслов М. С., Тур О. Ф. \"Розлад харчування і травлення у дітей грудного віку\", розділ \"Хронічні розлади харчування. Гіпотрепсія. Гіпотрофія\"; Розенталь А. С. \"Хронічні розлади харчування і травлення у ранньому дитячому віці (гіпотрофія-атрепсія)\" [1, 2]. І це — прізвища фахівців, які залишаться в історії педіатрії назавжди. Не думаю, що є педіатри, не знайомі з фундаментальними працями академіків М. С. Маслова та О. Ф. Тура. Тільки незаперечним авторитетом цих та інших вчених (Сперанський Г. Н. \"Хронічні розлади харчування в ранньому дитячому віці\", 1953) я пояснюю \"стійкість\" ідентичного розуміння \"хронічного розладу харчування\" і \"гіпотрофії\". Можливо, і часу не вистачає для поглибленого міркування у цьому напрямі через \"незначну\" актуальність змін у визначенні [3]. Якщо погодитися з думкою У. Шекспіра, то педіатри мають рацію: \"Що таке назва? — Те, що ми називаємо трояндою, пахло б так само добре, яке б ім\'я ми йому не дали\". Однак з погляду профілактичної медицини назва має актуальне значення. Хронічне і гостре захворювання мають різні комплекси заходів щодо їх попередження та лікування. Особливо стосовно попередження.

Як це не парадоксально звучить щодо класичного підходу до перебігу гіпотрофії як хронічного захворювання, але в більшості випадків ми спостерігаємо її гострий розвиток, рідше підгострий, і ще рідше — хронічний. У житті наявність парадоксів — більша закономірність, аніж їх відсутність. Ми впевнено пишемо і говоримо, що одним із критеріїв тяжкості гострих діарейних захворювань є уповільнення або затримка в збільшенні маси тіла у дітей. А що таке уповільнення або затримка збільшення маси тіла у дітей раннього віку? Це основна ознака гіпотрофії. Хіба в даному випадку виникнення гіпотрофії має хронічний характер? Ні — гострий. Більше того, при гострих діарейних захворюваннях виділяють основні диференціально-діагностичні ознаки типів дегідратації, провідним із яких є зменшення маси тіла: ізотонічний — до 5 %, вододефіцитний — до 10 %, соледефіцитний — більше 10 %. Виходить, що гострі діарейні захворювання, від яких за рік на земній кулі помирає близько 5 мільйонів дітей, завжди сприяють розвитку гіпотрофій. При тяжкому перебігу діареї за короткий час розвивається гіпотрофія ІІ і навіть ІІІ ступеня. У даному випадку вся увага зосереджується на основному захворюванні, а гіпотрофія розглядається, як один із проявів діареї. Воно так і є. Однак гіпотрофія ускладнює перебіг основного захворювання, призводить до несприятливих наслідків. Відсутність або недостатність терапії в попередженні розвитку тяжких форм гіпотрофії може відбитися на рівні фізичного та розумового розвитку дитини і навіть сприяти трагічним подіям. Виходить, що необхідною є не лише антибактеріальна терапія при діареях інфекційного походження, а і попередження розвитку гіпотрофії як важливої ланки агресивного хибного кола.Наведене твердження ілюструється випискою із історії хвороби Уляни М., 9 міс., яка поступила на стаціонарне лікування до інфекційного відділення зі скаргами мами на підвищення температури тіла дитини до 39,9 °С, часті рідкі брудно-зеленого кольору випорожнення зі слизом та зеленню до 15 разів на добу, повторне блювання залишками їжі відразу після прийому їжі чи рідини, зниження апетиту аж до повної відмови від годування, виражену млявість, капризність дитини.