ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Вугрова хвороба: алгоритми діагностики та лікування

При ВХ середнього та тяжкого ступенів місцевої монотерапії недостатньо. У таких хворих спостерігається поєднання кількох провідних патогенетичних ланок: у патогенезі акне стає більш значущим гормональний дисбаланс, більш виражений вплив інфекційного чинника і, відповідно, прогресує гормонозалежна гіперфункція сальних залоз [7, 11–13, 21]. На наш погляд, гормональний чинник у патогенезі ВХ, особливо у жінок, посідає провідне місце і є тригерним у розвитку себореї, недостатності місцевого імунітету шкіри, метаболічних і мікробіологічних порушень, тому потребує корекції в першу чергу. Для гормонального лікування хворих з ВХ, що перебігає на фоні помірного або вираженого дисбалансу статевих гормонів, а також з ознаками гіперандрогенії, показані антиандрогени у поєднанні з естрогенами. При незначному висипі вугрів без ознак запального процесу антиандрогени не слід призначати. Препаратами вибору є комбіновані мікродозовані монофазні контрацептивні препарати з антиандрогенним ефектом. Сьогодні у нас немає сумніву щодо значущості антиандрогенної терапії. Шляхи блокади андрогенії можуть бути такими: - пригнічення біосинтезу гормонів у залозах та їх секреції; - підвищення рівня тестостеронзв\'язуючого глобуліну; - гальмування активності 5a-редуктази; - блокада андрогенних рецепторів у клітинах-мішенях; - прискорення метаболізму та виведення андрогенів з організму. Різноманітність точок впливу андрогенів зумовлює велику кількість їх антагоністів. Антиандрогенну активність мають різні речовини стероїдної природи — естрогени, прогестини, спіронолактони, а також нестероїдні сполуки. Багатомірність ефектів багатьох антиандрогенів може зумовити певні труднощі при виборі та застосуванні цих засобів. Деякі ефекти можуть бути небажаними та шкідливими, розвиватися за типом \"кастраційного синдрому\", тому в сучасній літературі терміном\"антиандрогени\" позначають сполучення, здатні конкурувати з андрогенами за з\'єднання з відповідними рецепторами клітин-мішеней.

Прогестинові компоненти комбінованих контрацептивів представлені різними сполуками, що відрізняються одна від одної метаболічними і клінічними ефектами. Це визначає необхідність диференційованого підхіду до вибору такого препарату для лікування при ВХ. Завдяки своїм властивостям ці речовини зменшують застій шкірного жиру і знижують його продукцію на 12,5–65 %, а також блокують рецептори дегідротестостерону в клітинах-мішенях і зменшують синтез у шкірі 5a-редуктази. Естрогенний компонент комбінованих контрацептивів зменшує продукцію надниркових та яєчникових андрогенів, гальмує активність 5a-редуктази, що зумовлює зниження рівня дегідротестостерону та стимулює синтез тестостеронзв\'язуючого глобуліну [4]. Усі ці ефекти комбінованих контрацептивних препаратів з антиандрогенною дією зменшують пул вільних андрогенів, що особливо важливо у жінок з андрогенією. Необхідно зазначити, що призначення гормональних препаратів має проводитися за обов\'язковою участю акушерів-гінекологів, які визначають можливість їх застосування з урахуванням побічних ефектів і протипоказань. Якщо провідним фактором патогенезу ВХ є гнійно-запальний процес, уникнути прийому антибіотиків не можна. Проте після припинення антибактеріальної терапії у разі збереження андрогенізації процес поступово повертається и прогресує. Вибір системного антибіотика має визначатися чутливістю до нього виділеної з вогнища ураження мікрофлори, а також індивідуальною переносимістю препарату хворим. Ми дотримуємося принципу зниження курсової дози системних антибіотиків шляхом комбінації їх із препаратами для зовнішнього застосування. Така тактика дозволяє уникнути системних побічних ефектів і ускладнень з боку травного каналу, особливо дисбактеріозу. Етіопатогенетично обґрунтованим є призначення препаратів групи кліндаміцину, тетрацикліну, еритроміцину, джозаміцину та рокситроміцину [21]. При середньотяжких і тяжких формах ВХ, що супроводжуються вираженою себореєю, схильністю до келоїдного рубцювання і пігментації шкіри, розладами психіки (психосоціальне пригнічення, дисморфофобічний синдром), а також при неефективності або непереносимості системної антибактеріальної і гормональної терапії препаратом вибору є системний синтетичний ретиноїд ізотретиноїн.

Отже, можна сформулювати основні положення, які має враховувати практикуючий лікар у своїй роботі із хворими на ВХ. 1. ВХ — не тільки зовнішній косметичний дефект. При ВХ порушується функціонування всього організму з залученням гормональної, імунної та інших систем. Тому обов\'язковим є консультування відповідних фахівців, зокрема дерматолога та гінеколога чи андролога. 2. Необхідно проводити комплексне обстеження хворих на ВХ для визначення провідної ланки патогенезу і супутньої патології. Воно включає дослідження гормонального фону, мікробіоценозу шкіри, імунного статусу і основних метаболічних показників. 3. Оцінка ступеня тяжкості ВХ включає кількісне і якісне визначення основних клінічних симптомів, поширеності захворювання, виявлення спадкової схильності, супутньої патології, психологічного статусу, а також аналіз даних дослідження гормонального фону і мікробіоценозу шкіри. 4. Л ікування хворих на ВХ має бути комплексним і враховувати провідні патогенетичні ланки захворювання. 5. Зовнішню терапію доцільно проводити засобами, що мають антибактеріальні, протизапальні та протисеборейні властивості.

Література

[1] Багмет А. Н ., Шаповалова О. В. Коррекция нарушений микробиоценоза кожи при легких формах угревой болезни// Дерматологія та венерологія. – 2003. – № 1 (19). – С. 44–46.

[2] Герасимова Т. В. Препарат Три-Мерси – гормональная контрацепция с косметическим эффектом// Провизор. – 2002. – № 6. – С. 38–39.

[3] Калюжная Л. Д ., Вовк О. Б. Ефективність використання місцевих засобів при лікуванні вугревої хвороби слабкої та помірної тяжкості// Журн. дерматологии и венерологии. – 1999. – № 2 (8). – С. 66–71.

[4] Клемпарская Н. Н . Изменение микрофлоры кожи при действии на организм экзогенных и эндогенных факторов// Микрофлора кожи человека – клинико-диагностическое зн ачение: М атериалы науч.-практ. конф. – М., 1989. – С. 12–23.

[5] Коляденко В. Г ., Брюзгина Т. С., Усенко Г. Д. Газохроматографический анализ липидов крови и кожного сала при угревой болезни// Дераматология и венерология. – 2001. – № 4 (14). – С. 31–32.

[6] Корчак И. В ., Проценко О. А., Гриценко Л. З. Использование зинерита и пимафуцина в комплексном лечении угревой болезни// Журн. дерматологии и венерологии. – 1998. – № 2 (6). – С. 67–68.