ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Вивчення чинників здоров’я дитини і нові потенціали попередження та лікування хвороб дитячого віку в їхньому сучасному діапазоні — ось сигнальні світл

Реферат на тему:

Вивчення чинників здоров\'я дитини і нові потенціали попередження та лікування хвороб дитячого віку в їхньому сучасному діапазоні — ось сигнальні світла педіатрії

\"Наука — вищий розум людства\" — цей вислів у своєму найбільш продуктивному спрямуванні, безперечно, стосується нагальних векторів медицини дитинства — педіатрії. Адже боротьба за життя тяжко хворої дитини — мистецтво, побудоване і усталене на підвалинах точних знань, причому знань синтетичних і абсолютно своєрідних, хоча б тому, що у дитини інші фізіологічні домінанти, ніж у дорослого. З іншого боку, саме лікарі-педіатри достеменно знають, які небезпеки несе навіть, здається, звичайне нездужання дитини. Скарги дитини, ще до того, як вона навчилася розмовляти, потаємний розвиток хвороби завжди слід вчасно і безпомилково прочитати, не чекаючи певних об\'єктивних показників. І врешті, на досконалій педіатрії тримається демографічне благополуччя нашої країни на новому етапі її становлення.

Ця преамбула — загальний портрет фаху та його вітрил. Але найбільш розгорнуто обриси медицини дитинства вимальовуються в розмові з досконалим фахівцем в цій складній галузі, який наочно уособлює практичні важелі і наукові виклики в сенсі предмету. Ось чому думки завідувача кафедри педіатрії № 2 з курсами медичної генетики та неонатології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця — школи відомої та поважної, доктора медичних наук, професора Олександра Петровича Волосовця видаються надзвичайно цікавими.

Та головне в цій розмові — надзвичайно плідна наукова еволюція професора. Сьогодні він є науковим керівником низки наукових робіт кафедри з актуальних питань кардіології, алергології, неонатології та гастроентерології. Будучи експертом з питань GCP (кращої клінічної практики), Олександр Волосовець став керівником декількох міжнародних мультицентрових наукових досліджень. Цьому сприяла і його наукова біографія. Адже досвід доктора Волосовця значно збагатило навчання за кордоном в Пенсільванському університеті (США), університетах м. Майнц (Німеччина), м. Маастрихт (Нідерланди) та Будапешту (Угорщина).— Олександре Петровичу, Ви перебуваєте у віці, який у великій науці вважають лише терміном перших фундаментальних позицій, першого наднеба — Вам немає ще й сорока чотирьох. Та Ви вже понад два десятиріччя в педіатрії і восьмий рік очолюєте кафедру, яка в українському вузівському колі посідає провідне місце. Чому і як це сталося, сподіваюся, висвітлить Ваша подальша розповідь. Та почнемо з традиційного: \"Скажи мені, хто твій вчитель, і я скажу — хто ти...\" Ясна річ, тут багато важать і Ваші родинні корені.— Першими вчителями, провідниками в цьому вимірі були мої батьки, які підтримали тяжіння до медицини. Я народився у вересні 1961 року у Львові, та в моєму серці органічно поєднувалися обрії рідного міста і тяжіння до Києва. Мій батько Петро Семенович Волосовець мав вчений ступінь кандидата медичних наук та звання старшого наукового співробітника, довгі роки працював завідувачем відділу антибіотиків НДІ мікробіології та вірусології ім. Д. К. Заболоцького НАН України. Мати — Алла Федорівна Даценко — працювала санітарним лікарем санітарно-епідеміологічної станції в Києві.Зростаючи в родині медиків, я з дитинства цікавився питаннями біології та медицини і, можна сказати, отримав певне \"лікарське щеплення\". Ще в школі накреслював майбутнє, і дороговказом була шана до книг та історії, яка панувала в домі. Успішно долав початкові наукові старти в Малій академії наук, був секретарем комсомольської організації в школі № 43 в Києві, закінчивши її в 1978 році з золотою медаллю.

Але чому, маючи досить вільний вибір факультету, я вирішив стати дитячим лікарем? Педіатрію я обрав цілком свідомо, вважаючи, що на цьому терені вкрай потрібні лікарі-чоловіки. Бо тут є свої особливості, коли в питаннях опікування дитячим здоров\'ям потрібні, як кажуть, сталь та ніжність. І загалом, я знав з історії прізвища видатних дитячих лікарів-чоловіків. Від Степана Хотовицького і Ніла Філатова — до Івана Троїцького, Давида Сигалова, Івана Руднєва. Звичайно, історія цих людей — фактично життєва планета, і тут я просто пунктую свої витоки.

Я вже на початкових курсах пересвідчився: такий ідеальний лідер на факультеті існує в особі керівника кафедри, в стінах якої ми зустрілися, — професора Віктора Михайловича Сідельникова.— Постать незабутнього Віктора Сідельникова й для мене надто близька, бо ми разом навчалися. Але поринемо в історію кафедри.— Цей літопис справді дивовижний. У 1944 році, ще в блискавках війни, коли у визволеному Києві після повернення з евакуації знову розгорнув заняття медичний інститут, його директор, в майбутньому перший міністр охорони здоров\'я України Левко Іванович Медведь, спромігся на відкриття нової педіатричної амбасади — кафедри госпітальної педіатрії. Адже в умовах наслідків окупації та руйнації рівень дитячої захворюваності значно підвищився, країна потребувала нових підходів до рятування хворих. Кафедру очолив корифей педіатрії професор Лев Йосипович Фінкельштейн. У 1948 році його наступником стала член-кореспондент АМН СРСР, професор Олена Миколаївна Хохол. Як і наступні керівники кафедри — чудовий дитячий лікар Іван Михайлович Руднєв, а потім Віктор Сідельников — вони пішли з життя надто рано...Тож Віктор Михайлович очолив кафедру в 1971 році. Йому було сорок два... Цей науково-педагогічний флагман працював на терені дитячої лікарні в Святошині, біля академмістечка. Здавалося б, тепер час зупинитися, писати книжку, фундувати суто наукові обрії. Та відчуваючи соціальні потреби міста і суспільства, професор Сідельников висуває план \"десантування\" на Лівий берег, будівництва і відкриття нової багатопрофільної дитячої лікарні. Саме в цьому індустріальному районі відчувався демографічний поштовх, оселялися молоді родини, і Віктор Михайлович, використовуючи свій досвід і силу переконання, розпочав наступ. У 1975 році, в оточенні дарницьких лісів було відкрито лікарню на вулиці Алішера Навої.— Нині в лікарні 505 стаціонарних ліжок, 15 відділень — від кардіоревматичного до відділення гострої патології новонароджених. Працюють і амбулаторні підрозділи — кардіоревматологічний та алергологічний центри потужністю 100 відвідань на добу. А як все починалося?— Варто сказати, що у Віктора Михайловича у його турботах з розвитку напрямів лікарні були енергійні і розумні однодумці. Досить сказати, що начмедом лікарні чимало років була Ліна Степанівна Лапшинова — фронтовий лікар, яка обрала потім педіатрію, і за успіхи в цій галузі одержала звання Героя Соціалістичної Праці. А потім лікарню повела учениця Віктора Сідельникова Заслужений лікар України Ольга Леонтіївна Дзюба, нині доцент нашої кафедри і головний лікар. На час переїзду на Лівий берег склад кафедри госпітальної педіатрії збільшився майже вдвічі. Основними науковими напрямами роботи у 70–80 роки ХХ століття стали дитяча кардіоревматологія, алергологія, інтенсивна терапія і педіатрії. Показово і навіть символічно в цьому сенсі звучить назва його докторської дисертації: \"Діагностика деяких природжених вад серця та оцінка порушень гемодинаміки за непрямими показниками\" (1969). Ним був вперше діагностований та описаний \"найменший\" дефект міжшлуночкової перетинки, що є світовим відкриттям. Вперше розроблені основи лікування серцево-судинної недостатності у дітей із застосуванням серцевих глікозидів. Вчений був великим ентузіастом впровадження в педіатричну практику новітніх методів діагностики — ехокардіографії, допплеркардіографії. Книгу \"Кардіологія дитячого віку\" Віктор Сідельников написав разом з відомим педіатром П. С. Мощичем та дитячим хірургом, учнем М. Амосова та О. Шалімова, Д. Ю. Кривченею.— Але ж і дитячим легеням, наскільки я пригадую, Віктор Михайлович приділяв багато уваги, застосувавши для дітей київське \"штучне Солотвино\".— Дійсно, проблеми діагностики та патогенетичного лікування гострих і особливо хронічних бронхо-легеневих захворювань, респіраторних алергозів та бронхіальної астми постійно привертали допитливий розум вченого. Так, окрім клініки штучного мікроклімату, він запропонував \"мазь Сідельникова\" для лікування екземи та нейродерматитів у дітей. Кафедра в особі Віктора Михайловича стала провідним осередком надання допомоги дітям, які постраждали внаслідок Чорнобильського радіаційного викиду.— Олександре Петровичу, перетнемо рубіж 80-х років, коли і Ви ще на студентській лаві долучилися до педіатрії.— У цей час кафедра проводила викладання педіатрії на V та VІ курсах педіатричного факультету. Особливу увагу талановитий педагогічний колектив приділяв підготовці майбутніх лікарів-педіатрів у субординатурі. Цей шлях пройшов і я. Саме така методологія викладання дозволяла досконало підготувати молодого фахівця до майбутньої роботи у практичній охороні здоров\'я. І ще — перспективне передбачення. Розуміючи необхідність зосередження уваги педіатрів на перших днях життя новонародженого, за ініціативи професора В. М. Сідельникова ще в 1975 році питання неонатології та перинатології набули актуальності. Згодом на цій підставі був створений курс неонатології, який очолили доктор медичних наук М. Макаренко і професор А. Лявинець. МОЗ України кафедра була визнана опорною з викладення дитячих хвороб для студентів старших курсів педіатричних факультетів. І в 1994 році вона отримала нинішню назву. А до того, в 1992 році, В. М. Сідельников одним із перших українських педіатрів відкрив нову сторінку міжнародного співробітництва дитячих лікарів у новій Україні. Він став науковим керівником українсько-американської програми з проблем перинатології та неонатології і заклав основи партнерства у галузі педіатрії між НМУ та Пенсільванським університетом (м. Філадельфія, США), що продовжується і нині. А останні роки життя, переборюючи тяжку хворобу, віддав написанню підручника \"Дитячі хвороби\", який витримав три видання.— Шановний Олександре Петровичу, у Вашій розповіді постав і гомунулус, і до певного ступеня сучасний дагеротип кафедри. Ми ще повернемося до його рис. А зараз концептуальне питання — як виглядають, на Ваш погляд, фундаментальні віхи сучасного етапу дитинства?— Пріоритетами і, можна сказати, сигнальними вогнями педіатричної науки є вивчення чинників росту та розвитку здоров\'я дитини, уточнення гарантій в цій галузі і водночас вивчення та розробка нових технологій профілактики, діагностики, лікування і реабілітації при поширених недугах у дітей та підлітків, вивчення клітинних та молекулярних механізмів формування патології, особливостей адаптації дитячого організму, особливо в сучасних екологічних умовах, розроблення ефективних методів запобігання і ранньої діагностики вроджених вад розвитку, з відповідною ефективною допомогою таким дітям, починаючи від ранньої хірургічної корекції. Ми повинні, зокрема, приділяти більше уваги сучасним аспектам нервово-психічного здоров\'я дітей, впроваджуючи інститут дитячих психологів.