ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Атопічний дерматит: патогенез, діагностика, лікування

До обов\'язкових критеріїв відносять:

  • свербіж шкіри;

  • типова морфологія та локалізація шкірних висипів:

  • у дітей раннього віку — екзематозні шкірні висипи, які локалізуються на обличчі та розгинальних поверхнях кінцівок;

  • у дітей старшого віку — ліхеніфікації та екскоріації на згинальних поверхнях кінцівок [11];

  • у дорослих — переважання екскоріацій, ліхеноїдних папул, вогнищ ліхеніфікацій та інфільтрації шкіри.

Колір висипань застійно-синюшного характеру, характерним є дифузне ураження шкіри обличчя, шиї, верхньої частини тулуба, верхніх кінцівок. Усі висипання супроводжуються нестерпним свербінням. Екзематизація та мокнуття виникають тільки при рецидивах [11] (рисунки 1, 2). Менш вираженими є сезонність перебігу та реакція на алергенні подразники. У частини хворих зберігаються типові ознаки \"атопічного обличчя\" [11] (рисунки 3–5);

  • хронічний рецидивуючий перебіг;

  • атопія в анамнезі або спадкова схильність до атопії.

Додатковими критеріями діагностики АД є:

  • ксероз (сухість) шкірних покривів;

  • долонний іхтіоз;

  • гіперлінійність долоней та підошов;

  • білий дермографізм;

  • свербіж при підвищеному потовиділенні;

  • реакція негайного типу при тестуванні зі шкірними алергенами;

  • локалізація шкірного процесу на кистях та стопах;

  • хейліт;

  • екзема сосків;

  • схильність до інфекційних уражень шкіри, що пов\'язані з порушеннями клітинного імунітету;

  • початок захворювання у ранньому дитячому віці;

  • еритродермія;

  • рецидивуючий кон\'юнктивіт;

  • складки Дені-Моргана (суборбітальні складки);

  • периоральна та периорбітальна гіперпігментація;

  • кератоконус (конічне випинання рогівки);

  • передні субкапсулярні катаракти; тріщини за вухами;

  • високий рівень Ig E в крові.

Для встановлення діагнозу АД необхідна наявність трьох або більше обов\'язкових та трьох або більше додаткових ознак.

При загостренні шкірного процесу, а також за умови тяжкого або безперервного перебігу АД, застосовуються лабораторні методи діагностики (PRIST, RAST, IFA, MAST, GAST), які дозволяють визначити вміст у сироватці крові загального Ig E та алергенспецифічних Ig E-антитіл.

Лікування

Лікування АД ґрунтується на проведенні:

1) елімінаційних заходів та дієтотерапії;

2) загального (системного) лікування;

3) зовнішнього (місцевого) лікування;

4) лікування супутніх захворювань і патологічних станів;

5) лікування ускладнень (наприклад, при інфекції шкіри).

Дієтотерапія АД. Провідне місце у дітей з харчовою алергією посідає елімінаційна дієта. Спеціалізовані дієти при АД мають не тільки діагностичне і лікувальне значення, але й профілактичну спрямованість. На початку обстеження дитини до одержання результатів алергологічних тестів призначається емпірична дієта. Вона передбачає виключення з раціону харчування підозрюваних за даними анамнезу харчових алергенів, а також продуктів, що мають високі алергізуючі властивості (молоко, яйця, риба, гриби, кава, шоколад, мед, цитрусові, морква, горіхи, ананаси тощо). Виключаються з раціону м\'ясні бульйони, гострі і дуже солоні блюда, прянощі, маринади, консерви.

Проте необхідно індивідуально виявляти \"винний\" алерген, не захоплюючись широким виключенням з дієти відомих облігатних алергенів, і слідкувати за повноцінністю харчування дитини.

Зважаючи на те, що найчастішим алергеном у дітей першого року життя є коров\'яче молоко, застосовуються безмолочні дієти. Адаптовані суміші на основі ізоляту соєвого білка призначаються як замінник коров\'ячого молока протягом 6–18 місяців. Тривалість вигодовування соєвою сумішшю залежить від ступеня сенсибілізації та тяжкості клінічних проявів АД. Однак слід пам\'ятати, що останнім часом збільшується кількість дітей, які формують алергічну реакцію на сою. Гіпоалергенними є молочні продукти, створені на основі гідролізованих білків коров\'ячого молока з високим ступенем гідролізату.

Основною метою системної і місцевої терапії АД є:

  • усунення або зменшення запальних змін на шкірі та шкірного свербіння;

  • відновленні структури і функції шкіри (покращення мікроциркуляції і метаболізму у вогнищах ураження, нормалізація вологості шкіри);

  • попередження розвитку тяжких форм захворювання, що призводять до зниження якості життя хворого та інвалідизації;

  • лікування супутніх захворювань, які обтяжують перебіг АД.

До загальної (системної) терапії АД входять:

  • антигістамінні препарати;

  • препарати, які стабілізують мембрани клітин;

  • системні кортикостероїдні препарати;

  • препарати, які регулюють процеси травлення;

  • препарати, які регулюють функцію нервової системи.

Зовнішня (місцева) терапія є невід\'ємною частиною комплексного лікування АД. Раціональне призначення лікарських засобів для зовнішнього застосування з урахуванням віку хворого, періоду та тяжкості захворювання значно підвищує ефективність лікування та сприяє регресу шкірних висипів. Лікарські засоби для зовнішнього застосування діють не тільки місцево, але й мають системний вплив на організм завдяки абсорбції діючих речовин та в деяких випадках — активації нервово-рецепторного апарату.

Зникнення або послаблення шкірних висипів, а також таких суб\'єктивних відчуттів, як свербіння, біль, позитивно відбивається на загальному та психоемоційному стані пацієнта.

Метою зовнішньої терапії є:

  • усунення ознак запалення шкіри та пов\'язаних з ним симптомів АД у гострій (гіперемія, набряк, свербіння) та хронічній (ліхеніфікація, свербіння) фазах хвороби;

  • усунення сухості шкіри;

  • усунення патогенетично значущих бактеріальних, грибкових, вірусних інфекцій шкіри та слизових оболонок;

  • усунення та профілактика вторинної інфікованості ділянок ураженої шкіри;

  • відновлення ушкодженого епітелію;

  • покращення бар\'єрних функцій шкіри.

Лікарські форми для зовнішньої терапії необхідно застосовувати диференційовано — в залежності від гостроти та динаміки запалення шкіри; остаточне рішення щодо вибору залишається за лікарем-дерматологом (табл. 1).

Як засіб підготовки шкіри до впливу інших зовнішніх засобів і водночас як засіб розсмоктуючої, протизапальної терапії можна розглядати вживання кератопластичних та кератолітичних препаратів, які, в залежності від хімічного походження та концентрації, пом\'якшують, розчиняють або відлущують роговий шар епідермісу. Разом з механічним видаленням клітин рогового шару, кератолітичні засоби сприяють усуненню мікроорганізмів, тобто мають антисептичний ефект. Кератолітичні засоби широко застосовуються в терапії АД, особливо при потовщенні рогового шару, ліхеніфікації та для підвищення проникнення діючих речовин у товщу шкіри. Як кератолітичні засоби традиційно використовуються саліцилова, молочна, бензойна кислоти, сірка, резорцин.