ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Геморагічний васкуліт (хвороба шенляйн – геноха) (д 69.8).

Реферат на тему:

Геморагічний васкуліт (хвороба шенляйн – геноха) (д 69.8).

Визначення. Геморагічний васкуліт (ГВ) – системне запальне захворювання мікросудин (капілярів, артеріол, венул) з переважною локалізацією в шкірі, суглобах, черевній порожнині, нирках і утворенням екстравазатів різної локалізації. Поширеність ГВ досягає 23 – 25 на 10000 населення.

Етіологія. До етіологічних (пускових) факторів ГВ відносять: інфекції (респіраторних, вірусних, стрептококова, тощо), вакцинації, укуси комах, переохолодженння. Зв\'язок ГВ з багатьма іншими факторами зовнішнього середовища, дозволяє розглядати їх в якості провокуючих захворювання впливів.

Патогенез. На сенсибілізованому фоні повторна дія факторів викликає гострий імунокомплексний ангіїт дрібних судин з масивним пошкодженням ендотеліальних клітин і запуском ДВЗ – синдрому. У хворих в активній фазі хвороби знаходять підвищення в сироватці крові IgA і ЦІК, що містять IgA. При тяжких формах знаходять фібринові змішані тромби в мікросудинах: в петлях клубочків, кишківнику, головному мозку (мікротромбоваскуліт).

Класифікація.

Таблиця 7.8.

Геморагічний васкуліт (З.С. Баркаган, 1988)

Клінічні форми

Варіанти перебігу

Ступені активності

Ускладнення

І.Шкірна та шкірно-суглобова: проста, некротична, з холодовою кропивницею і набряками

ІІ.Абдомінальна і абдомінально – шкірна

ІІІ.З ураженням інших органів (церебральна, легенева)

ІV.Ниркова і шкірно-печінкова

V. Змішані форми

Блискавичний

Гострий

Затяжний

Хронічний,

Рецидивуючий: з частими загостреннями

Мала

Помірна

Висока

Тромбози, інфаркти, геморагії в органах-мішенях з їх дисфункцією (в стінках ШКТ, нирках, мозку, тощо

Кишкова непрохідність, перитоніт, панкреатит, тощо

Приклад формулювання діагнозу.

Геморагічний мікротромбоваскуліт, шкірно – суглобова (проста) форма, хронічний перебіг, фаза рецидиву, помірна ступінь активності.

Клінічна картина. Захворювання проявляється сукупністю або моно – синдромами:

Шкірний: зустрічаються дуже часто і характеризуються мономорфними симетричними висипаннями папульозно – геморагічного характеру на розгинальних поверхнях кінцівок, які зберігають пігментацію (ІV тип кровоточивості).

Суглобовий: виникають разом з шкірними або після них у хворих. Можуть спостерігатися тільки артралгії різної інтенсивності або поліартрит, обумовлений периартритом і синовіїтом. Характерно втягнення в процес крупних суглобів (колінні, тощо), симетричність.

Абдомінальний: частіше спостерігаються у дітей (54-72%), проявляється інтенсивними переймоподібними болями в животі, нудотою, блювотою, появою крові у блювотних масах і калі.

Нирковий: виникає у 12-50% хворих, проявляється як гломерулонефрит з сечовим або нефротичним синдромом. При гострих формах ГВ закінчується виздоровленням, при рецидивуючому хронічному перебізі – можливий перехід в хронічний гломерулонефрит з розвитком хронічної ниркової недостатності.

Крім типових локалізацій доведена можливість ураження судин головного мозку, мозкових оболонок та інших ділянок з явищами неврологічних дисфункцій .

Захворювання протікає з лихоманкою (субфебрильною або фебрильною), нерідко з алергічними реакціями (кропивниця, набряк Квінке).

Діагностичні критерії.

  1. Переважання уражень шкіри з наявністю запальної основи (еритема), з ущільненням, підвищенням елементів висипки, їх симетричність, залишкова пігментація сірого кольору, тощо.

  2. Комбінація папульозно-геморагічних висипань на шкірі з суглобовим і абдомінальним синдромами, типова тріада).

  3. Чергування періодів сильного болю при абдомінальному синдромі з безбольовими проміжками (1-3 год) і купуванням болю після призначення гепаринотерапії.

  4. Підвищення в сироватці IgA і IgA –містних ЦІК.

  5. Гіперфібриногенемія, збільшення СРБ.

  6. Протеїнурія, мікро- і макрогематурія в сечі при уражені нирок.

  7. Позитивні результати паракоагуляційних тестів (ЕТ, ПСТ) при розвитку ДВЗ – синдрому.

  8. Нормальний вміст тромбоцитів (зниження в рідких випадках при маніфестних формах ДВЗ).

Диференціальний діагноз. Захворювання диференціюють з порушеннями мікроциркуляторного гемостазу (тробоцитопенії, тромбоцитопатії) по характеру геморагічних проявів на шкірі, сталої кількості тромбоцитів і їх функції (нормальні показники проби Д\'юка, ретракції кров\'яного згустку. Відмежування ГВ від інших системних васкулітів, для яких характерно ураження артерій дрібного та середнього калібрів, втягнення в процес нирок базується на тяжкості цих захворювань, їх прогресуючиму перебігу і артеріальній гіпертензії, пораженні серця при ВП, носоглотки і легень при ГВ з некрозом і легеневими кровотечами. Велике діагностичне значення має дослідження очного дна, при якому виявляють вузловате потовщення і аневризматичне розширення судин при ВП. При ГВ в біоптаті тканин назофарингеальної ділянки відмічають ознаки некротизуючого васкуліту та ін.

Лікування. В гострому періоді захворювання призначають ліжковий режим. Медикаментозна терапія повинна бути строго аргументованою (уникати поліпрагмазії, призначення антибіотиків, сульфаніламідів, вітамінів, антигістамінних препаратів). Базовий метод терапії – гепарин по 200-400 ОД /кг на добу через 6 год підшкірно (в бічну складку шкіри живота в зв\'язку з найменшим ризиком попадання в судину) під контролем часу зсідання крові за Лі – Уайтом (подовження в 2-3 рази в порівнянні з вихідним показником). Показана комбінація гепарину з довенним введенням нікотинової кислоти (при гальмуванні фібринолізу) проведення антиагрегантної терапії (трентал, курантил) – важливий напрямок лікувального комплексу.

Преднізолон в середніх дозах призначають короткочасно (3-5 днів) тільки при тяжкому перебізі захворювання (разом з гепарином). Особливості купування ДВЗ при прогресуванні ниркової недостатності – відказ від СЗП, так як при нефропатіях імунного походження при її застосуванні можливе посилення аутоагресії, додаткова загибель нефронів, погіршення функції нирок. В таких випадках показано проведення ПА, а іноді використовують кортикостероїди (30мг/добу) і імунодепресанти (азатіопрін по 1-2 мг/кг) до досягнення клінічного ефекту. Абдомінальний синдром ліквідується через декілька годин після довенної інфузії гепарину. В початковій дозі 1000 ОД/год за допомогою інфузомата, потім добова доза уточнюється по показниках коагулограми. Остаточне висипання на шкірі у вигляді пігментації, як і періодична поява невеликої кількості свіжих елементів на гомілках і тильних поверхнях стоп, при відсутності іншої симптоматики – потребує додаткової терапії.

Також, як і при інших формах ДВЗ – синдрому, при ГВ не повинні призначатися вікасол і інгібітори фібринолізу (іпсилон-амінокапронова кислота).

Профілактика ГВ і його рецидивів полягає в лікуванні вогнищ хронічної інфекції, попередженні сенсибілізації лікарськими препаратами, усуненні контакту з алергенами. Хворим протипоказані щеплення і проби з бактеріальними антигенами (ТВС, тощо). Диспансерне спостереження в гематологічному кабінеті (слідкувати за змінами в сечі і функціональним станом нирок).

Перебіг, ускладнення, прогноз. Як вже вказувалось, за перебігом виділяють блискавичну, гостру, затяжну і хронічну рецидивуючу форми ГВ. Найтяжчою є блискавична пурпура. Захворювання виявляється у дітей у віці від 2 до 8 років. В основі патогенезу цього захворювання – гострий ДВЗ – синдром. Крім зливних геморагій швидко розвивається некроз, характерна висока температура, блювота, судоми, затьмарення свідомості, колапс, можливий летальний кінець.

Гостра форма ГВ більш ніж у 50% хворих закінчується видужанням, у решти – набуває затяжного або рецидивуючого характеру. Видужання при хронічній формі можливе при проведенні патогенетичної терапії і усуненні джерела сенсибілізації.