ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Мієлоїдні форми хронічних лейкозів. хронічний мієлолейкоз.

Реферат на тему:

Мієлоїдніформихронічнихлейкозів. хронічниймієлолейкоз.

Визначення. Клональне мієлопроліферативне злоякісне захворювання, яке виникає з ранніх попередників мієлопоезу і субстратом якого є дозріваючі та зрілі гранулоцити.

Патогномонічним є цитогенетична ознака - філадельфійська хромосома (Ph) – типова транслокація t 9;22 – у 90% випадків.

Класифікація ХМЛ (KoebberH.P., JoldeD.W., 1981):

І. Хронічна фаза: Для неї характерні:

  1. Проліферація клітин-попередниць мієлопоезу в кістковому мозку і збільшення вмісту нейтрофілів і тромбоцитів у периферичній крові.

  2. Наявність філадельфійської хромосоми.

  3. Адекватна відповідь на стандартну цитостатичну терапію.

ІІ. Фаза акселерації (прогресуюча)_:

  1. Бластоз у периферичній крові > 10%.

  2. Кількість бластів у кістковому мозку > 12%.

  3. Базофіли + еозинофіли (у к/м) > 15%.

  4. Тромбоцитопенія > 100000 /мкл (якщо вона не є наслідком лікування цитостатиками).

  5. Цитогенетична клональна еволюція захворювання (філадельфійська хромосома + трисомія 8-ї пари).

  6. Збільшення доз цитостатиків для отримання ефекту.

  7. Збільшення селезінки.

  8. Фіброз кісткового мозку.

  9. Тріада: L>50х109/л, гематокрит<25%, тромбоцити<100х109/л.

  10. Персистуюча лихоманка, не пов\'язана з інфекцією, осалгії.

ІІІ фаза. Бластний криз. Критерії:

  1. Бласти в периферичній крові і кістковому мозку 30% і більше.

  2. Екстрамедулярні вогнища лейкозного росту.

  3. Рефрактерність до цитостатичної терапії.

Приклад формулювання діагнозу: Хронічний мієлолейкоз, фаза акселерації. Анемія середнього ступеня важкості, нормохромна. Тромбоцитопенія.

Клініка, діагностика. По частоті ХЛМ переважає в чоловіків (1,3:1). Клінічні прояви залежать від фази захворювання. Повільна, хронічна фаза, звичайно триває близько 3 років. У 40% хворих у момент встановлення діагнозу клінічні симптоми відсутні. У 20% спостерігається гепато- і спленомегалія, у 54% - тільки спленомегалія.

У частини хворих виникають сильні больові приступи з локалізацією в лівому підребір\'ї – інфаркти селезінки. У цей період кількість лейкоцитів може перевищувати 100 х 109/л, в лейкоцитарній формулі відзначається зсув до промієлоцитів при наявності всіх проміжних форм: мієлоцитів, метамієлоцитів.

Крім цього, у лейкограмі відзначається симптом \"базофільно-еозинофільної асоціації\" – збільшення вмісту еозинофілів і базофілів. Цей симптом свідчить про гіперплазію мієлоїдного кровотворення за рахунок зрілих гранулоцитів, що й становить суть хронічного мієлолейкозу.

Червона кров на початку захворювання суттєво не змінюється, кількість тромбоцитів може коливатися від тромбоцитозу до тромбоцитопенії.

Кістковий мозок у хронічній фазі містить багато клітинних елементів. Наприклад, при тромбоцитозі з\'являється багато мегакаріоцитів, а співвідношення між лейкоцитами й еритроцитами досягає (10-20):1 і більше, що є наслідком невпинної клітинної проліферації гранулоцитів.

Фаза акселерації характеризується симптомами інтоксикації: підвищеною пітливістю, загальною слабістю, можливі інфекційні ускладнення (грип, бронхіти, пневмонії тощо) внаслідок зниження фагоцитарної активності лейкоцитів.

Основним критерієм цієї фази є бластемія периферичної крові ( >10%), кількість бластів у кістковому мозку перевищує 12%. Тривалість цієї фази від 1 до 1,5 років. При адекватному лікуванні можливий перехід в хронічну фазу.

При наявності бластів у кістковому мозку більше 30% діагностується фаза бластного кризу. Захворювання набуває злоякісного перебігу: гарячка, прогресуюче виснаження, біль у кістках, жовтяниця (зумовлена лейкемічною інфільтрацією печінки), геморагічні та анемічні прояви. Інфекційні ускладнення мають безперервно рецидивуючий характер. Розвиваються некротичні ураження шкіри, слизових оболонок (некротична ентеропатія, парапроктити й ін.), можлива поява лімфаденопатії. Клінічно і гематологічно захворювання нагадує ГЛ. При цьому моноклонова пухлина перетворюється на поліклонову: у 15% хворих ХМЛ реєструються лімфоїдні варіанти бластного кризу, а в окремих випадках можна знайти як мїєлоїдні, так і лімфоїдні бластні елементи (змішаний, біфенотиповий варіант). Природа клонової проліферації встановлюється цитохімічно і за допомогою моноклональних антитіл). Тривалість цієї фази – 3-6 міс.

Лікування. До початку 80-х років найпоширенішим методом лікування ХМЛ була хіміотерапія. Основні препарати – мієлосан (бісульфан) і гідрооксисечовина. Вони дозволяють отримати гематологічну ремісію – у більшості випадків – часткову. Цитостатики не продовжують життя і не відсовують бластного кризу, а лише пом\'якшують клінічну симптоматику і покращують самопочуття хворих ХМЛ. Побічна дія: мієлосан індукує легеневий і кістковомозковий фіброз, адісоноподібний синдром, тривалу мієлосупресію.

Крім монохіміотерапії застосовується інтенсивна поліхіміотерапія (комбінації з цитозаром і антрациклінами), що супроводжується збільшенням частоти ускладнень.

Сучасні методи лікування: трансплантація кісткового мозку й імунотерапія.

Трансплантація кісткового мозку повинна проводитися якнайшвидше (до 30 років).

Вважається, що ТКМ може вилікувати 50% хворих-реципієнтів. Але в 20% трансплантованих виникають рецидиви. 50% хворих не можна проводити ТКМ через вік більше 50 років, 70% не мають гістосумісного донора. У середньому лише 12% хворим з ХМЛ може бути проведена ТКМ і лише в 6% можливе одужання. Смертність при ТКМ досягає 25%.

В останні роки в лікуванні хронічної фази ХМЛ застосовують інтерферони.

Рекомбінантний інтерферон альфа (інтрон А, вітчизняний препарат лаферон) інгібірує ріст колоній гранулоцитів і дає позитивні результати при ХМЛ: ліквідацію клону клітин, що містять філадельфійську хромосому – повна цитогенетична відповідь - у 40% пацієнтів. В останні декілька років зявився новий високоефективний препарат для лікування ХМЛ – селективний інгібітор тирозинкінази STI 571 – глівек. Дані багато центрових досліджень вказують на високий відсоток повних і часткових ремісій у хворих, що отримали лікування глівеком. Широке впровадження даного ліку в практику дещо обмежене через його високу вартість (більше 40 тисяч доларів на рік прийому).

У період бластного кризу терапевтична тактика така ж, як і при ГЛ, (схеми цитостатичної терапії проводяться відповідно до варіанта бластного кризу).

Прогноз. З моменту встановлення діагнозу за кількістю несприятливих ознак формуються категорії ризику хворих ХМЛ:

  1. категорія низького ризику: один несприятливий прогностичний фактор;

  2. категорія проміжного ризику: два несприятливі прогностичні фактори;

  3. категорія високого ризику: три і більше несприятливих фактори.

Несприятливі прогностичні фактори при хронічному мієлолейкозі:

  1. вік ≥ 60 років;

  2. збільшення селезінки у поперечному розмірі на 10 см і більше;

  3. бласти в к/м або периферичній крові 3% і більше;

  4. базофіли в периферичній крові більше 7%, в кістковому мозку більше 3%;

  5. тромбоцитоз більше 700х109/л.

У минулому медіана виживання складала близько 3 років, однак завдяки ранній діагностиці і підвищенню ефективності лікування тривалість життя хворих ХМЛ досягає в даний час 5-7 років.